Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

- Так, так, - задоволено промовив Серг╕й, - бачу, що молодь, яка ма╓ таких вчител╕в, як ви, навряд чи в╕зьме соб╕ за ╕деал такого "кадра", як, наприклад, Павлик Морозов. ╤ якби в ус╕х молодих людей нашо╖ В╕тчизни були так╕ вчител╕, то за наше майбутн╓ взагал╕ не було б чого побоюватися.

- Звичайно, це все добре, - п╕дхопив розмову Славко Наливайко, побачивши, яке враження справила промова Олега на гостей, а найб╕льше на ╤рину. - Вся ця теор╕я, ╕деолог╕я, наука - без цього, звичайно ж, не об╕йтися. Але ж незалежн╕сть, п╕сля того, як вона здобута й велемовно об╜рунтована, повинна бути якнайнад╕йн╕ше захищена. Це нам прекрасно доводить та ж ╕стор╕я з Укра╖нською Народною Республ╕кою, коли у вир╕шальний момент на ╖╖ захист стало три сотн╕ не вишколених хлоп"ят, як╕ напевне що дуже добре знали теор╕ю, вивчили ╕стор╕ю, були дуже добре ╕деолог╕чно п╕дкован╕, але рушницю в руках н╕коли не тримали, а дуже високочол╕ високоосв╕чен╕ дядьки, в ╕деолог╕чному сенс╕ просто таки в╕ртуози, в цей час сид╕ли в сво╖х теплих кр╕слах ╕ спостер╕гали, як за Укра╖ну гинуть в╕дважн╕ д╕ти. ╤ в результат╕ перемога була за дикими, п"яними, неосв╕ченими червоними матросами Муравйова, як╕, можливо нав╕ть читати не вм╕ли, але дуже вправно могли поводитися з гвинт╕вкою. А тому, ще нев╕домо, що необх╕дн╕ше для збереження незалежност╕ держави - ╜рунтовне знання теор╕╖, чи вправне поводження з╕ збро╓ю ╕ добряче натренован╕ м"язи.

- Будемо вважати, - примирливо глянула на Славка й на Олега ╤рина, - що ╕ м"язи й знання необх╕дн╕ й потр╕бн╕ однаковою м╕рою, як однаковою м╕рою птиц╕ для польоту необх╕дн╕ обидва крила. А тепер, - поглянула вона вже в б╕к Серг╕я, - дозвольте вас, Серг╕ю, запросити до нашо╖, так би мовити, цитадел╕, - показала вона рукою на ╕мпров╕зовану фортецю, огороджену частоколом з грубо обтесаних колод.

- Так, так, ця споруда дуже мене зац╕кавила, - п╕д╕йшов Серг╕й до частоколу ╕ погладив рукою одну з колод. - Просто таки середньов╕чна фортеця. Краса ╕ велич. А запросити себе до середини цього чуда я дозволю вам т╕льки за одн╕╓╖ умови.

- Будь ласка, - в╕дпов╕ла йому ╤рина, яка прикип╕ла до нього зачарованим в╕дданим поглядом, - як╕ завгодно умови. Ми згодн╕ на будь як╕ умови, чи не так? - подивилась вона на сво╖х товариш╕в.

- Так, звичайно, - погодився з нею Олег, а Славко, лише енерг╕йно закивав головою на знак згоди.

- У мене буде до вас ус╕х дуже велике прохання, - поглянув Серг╕й на вс╕х трьох. - Перестаньте, будь ласка мен╕ "викати". Для мене це, з╕знаюсь, дуже не зручно - в╕дчуваю себе або якимось старим д╕дом, до якого треба вже виявляти повагу звертанням на "ви", або ж сторонньою, чужою для вас ус╕х людиною.

- Це ваше, тобто тво╓ прохання, - виправився, в╕дпов╕даючи за вс╕х, Олег, - ми викона╓мо з великим задоволенням.

- Тод╕ вперед, - Серг╕й рушив у напрямку до вор╕т фортец╕. - Який тут у вас сьогодн╕ пароль? Я думаю нас пропустять вартов╕?

- Сьогодн╕ у нас день в╕дкритих дверей, - жартом на жарт в╕дпов╕в Славко. - Та й взагал╕, нам тут поки що н╕кого боятися, н╕хто поки що нам не загрожу╓.

- Оце ось ╕ ╓ наша цитадель, - продовжив Славко, коли вони вс╕ вп"ятьох зайшли до середини. ╜- Як бачиш, - звернувся в╕н до Серг╕я, - хоч ми зараз ╕ не спод╕ва╓мось на напад ворог╕в, все ж наша кр╕посна ст╕на обладнана для оборони, - в╕н показав на помости, що стояли на м╕цних дерев"яних п╕дпорах п╕д самим верхом частоколу, на як╕ можна було зайти по драбинах. - Так що заборола нашо╖ фортец╕ над╕йно захищен╕. А зробили ми це для того, щоб ╕нколи влаштовувати дуже корисну для в╕йськово-спортивного розвитку нашо╖ молод╕, а водночас ╕ ц╕каву гру - штурм ╕ захист фортец╕. Дуже вс╕м подоба╓ться. Навча╓мо, так би мовити, розважаючи. Може, як коли видасться в╕льна хвилинка, то й ти, Серг╕ю, прийдеш подивитися, а може ╕ взяти участь у ц╕й наш╕й ц╕кав╕й ╕ повчальн╕й розваз╕.

- Обов"язково прийду, - пооб╕цяв Серг╕й. - Але як вже прийду, то зв╕сно, що не лише подивитися.

- А оце наша, так би мовити, оф╕ц╕йна ставка, - взяв роль г╕да на себе Олег. - Забули тоб╕ сказати, що ми пом╕ж себе назива╓мо цю нашу фортецю "С╕ччю". Не знаю, наск╕льки ця споруда достеменно схожа на справжню С╕ч, але загальн╕ риси ми постарались вт╕лити. Так що, оця споруда, яку я представив, як оф╕ц╕йну ставку, - Показав в╕н на зроблену з дерева досить великого розм╕ру буд╕влю, - назива╓ться у нас в╕йськовою канцеляр╕╓ю. Як в╕домо, в╕йськова канцеляр╕я була завжди на С╕ч╕. Але в наш╕й канцеляр╕╖, хоч ╕ працюють, як ╕ в давн╕й козацьк╕й, органи управл╕ння в╕д Гетьмана до писаря, в╕дбуваються ще й ╕нш╕ заходи, так╕ як збори виборних кур╕нних представник╕в, теоретичн╕ навчання. Ось ╕ сьогодн╕ перед тим, як розпочати ф╕зичн╕ заняття, як╕ продовжуються й по цей час, ми вже провели саме тут, у наш╕й канцеляр╕╖, урок ╕стор╕╖, про тему якого я вже розпов╕дав, а п╕сля ф╕зичних вправ тут знову в╕дбудеться урок, який проведе вже ╤рина, урок, ясна р╕ч, укра╖нсько╖ мови. Хоча ╤рина значно ширше розум╕╓ принципи викладу укра╖нсько╖ мови, н╕ж це прийнято оф╕ц╕йно.

- Так, - взяла ╕н╕ц╕ативу в розмов╕ нарешт╕ ╤рина, - я зовс╕м, наприклад, не розр╕зняю предмет╕в мови та л╕тератури. Я не розд╕ляю навп╕л такий найсутт╓в╕ший вияв народно╖ душ╕, як мовлення, причому не ма╓ значення, усне це мовлення чи писемне. Взагал╕ мова - це найпосутн╕ший вияв культури, це концентрат культури, мова - це душа народу, дана йому Богом, мова - це виявлений через народну душу Бог. Як сказано, Слово - було Бог. ╤ я зовс╕м не можу зрозум╕ти, як, наприклад, священики, як╕ хочуть називатися укра╖нськими, можуть не знати нашо╖ мови, тобто людина яка хоче присвятити себе духовному служ╕нню народу, не вважа╓ за потр╕бне знати мову, тобто, власне, душу цього саме народу. Та й взагал╕, нам наш╕ опоненти часто закидають, що ми, мовляв, примусово намага╓мося укра╖н╕зувати укра╖нц╕в... Н╕, ви т╕льки вдумайтеся в саму абсурдн╕сть самого словосполучення "укра╖н╕зувати укра╖нц╕в", - вона зробила паузу, щоб дати насправд╕ вс╕м вдуматися. - Як вам це подоба╓ться, насильно укра╖н╕зувати укра╖нц╕в, це все одно, що насильно зробити б╕ле б╕лим, а чорне чорним. Звичайно, як можна примусити когось насильно любити свою р╕дну мову, свою Батьк╕вщину, примусити любити свою р╕дну мат╕р? Як? Н╕як! Це право кожно╖ людини любити, або ж не любити свою р╕дну мат╕р. Ненавид╕ти свою р╕дну мат╕р - це, зв╕сно, не крим╕нальний злочин, ╕ н╕хто н╕кого за це до буцегарн╕ не запроторить. Але ж, яке моральне право ви ма╓те, ненавидячи свою р╕дну мат╕р, називатись людиною, причому звинувачуючи ╕нших в любов╕ до сво╓╖ матер╕, неначе це крим╕нальний злочин, вимагаючи в╕д ╕нших ненавид╕ти свою р╕дну мат╕р в ╕м"я якихось космопол╕тичних загальнолюдських демократичних ц╕нностей! Дуже ц╕кав╕ так╕ ц╕нност╕, як╕ вимагають ненавид╕ти свою мат╕р. А найц╕кав╕ше, що прихильниками таких ц╕нностей виступають служител╕ церкви, яка знову ж таки, нев╕домо з яких причин, хоче називатися саме укра╖нською церквою, а не якоюсь там космопол╕тичною, чи ╕ноземною. Дуже ц╕каво!

- Бачу, вашим учням пощастило не т╕льки з викладачем ╕стор╕╖, а й з викладачем укра╖нсько╖ мови, чи як ти сама для себе там назива╓ш св╕й предмет, - звернувся до ╤рини Серг╕й. - Дуже пощастило. Я б ╕ сам не в╕дмовився якось побувати на ваших уроках, якщо дозволите. Дуже вже надиха╓ ваш ентуз╕азм.

- Дуже б, дуже були б рад╕ бачити тебе, Серг╕ю на наших уроках, - в╕дпов╕в йому Олег, - але не т╕льки в якост╕ ц╕кавого слухача, але в якост╕ такого ж як ми викладача.

- Тобто? - здивувався Серг╕й.

- Тобто, - продовжив Олег, - я думаю, що тоб╕ ╓ що розпов╕сти нашим молодим людям з ╕стор╕╖ й теор╕╖ мистецтва, а ╖м буде дуже ц╕каво й корисно д╕знатися в╕д тебе про все, що ти сам зна╓ш. Так що, як знайдеш час, ми вс╕ будемо дуже рад╕ бачити й тебе в наших лавах в рол╕ наставника й навчителя.

- Що ж, - замислився на мить Серг╕й. - А це ц╕кава пропозиц╕я. Випробувати себе ще й в так╕й якост╕ - це надзвичайно заманливо. Обов"язково прийду й спробую себе ще й в так╕й якост╕, можливо, в мен╕ спить видатний педагог.