Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

11.

- А де це наша нерозлучна молода педагог╕чна тр╕йця? - запитав Серг╕й в Оксани, як вони вже в╕д╕йшли на деяку в╕ддаль в╕д церкви. - На молитв╕ я ╖х бачив, а як ми вийшли з храму, то нав╕ть не можу збагнути, де вони под╕лися.

- От, нарешт╕, - зд╕йняла догори вказ╕вний палець Оксана. - Нарешт╕ я зрозум╕ла з чого почати наше з тобою ознайомлення з селом Веселим. Розпочнемо нашу подорож з в╕дв╕дин згадано╖ тобою молодо╖ педагог╕чно╖ тр╕йц╕, адже ╤ринка, Олег та Славко в╕дразу п╕сля вран╕шньо╖ молитви негайно й нестримно подалися, так би мовити, виконувати св╕й громадський обов"язок. Тому ти ╖х, власне, вже й не побачив, вийшовши з церкви.

- ╤ що ж це за громадський обов"язок такий, якщо, зв╕сно, це не секрет?

- Зв╕сно, не секрет. Зовс╕м нав╕ть навпаки, бо ж ╖хня справа заслугову╓ на якнайширший розголос.

- Ц╕каво, ц╕каво, - це були не просто слова, Серг╕╓в╕ д╕йсно було таки ц╕каво.

- Так от, - в голос╕ Оксани пролунала нотка ╕нтригуючого вта╓мничення, - Олег, Славко та ╤ринка розгорнули у нас д╕йсно таки гранд╕озну д╕яльн╕сть. Ф╕лолог╕я, ╕стор╕я та ф╕зична культура й спорт - три шк╕льних предмети, викладачами яких ╓ ╤рина, Славко та Олег. Ц╕ саме три предмети, як╕ вони викладають в школ╕, якраз ╕ стали трьома нар╕жними каменями позашк╕льно╖ д╕яльност╕ нашо╖ славно╖ молодо╖ педагог╕чно╖ тр╕йц╕. Ми вс╕ разом вир╕шили, що саме на цих трьох дисципл╕нах можна виховати наше п╕дростаюче покол╕ння, що входить зараз в життя в умовах в╕льно╖ незалежно╖ Укра╖ни, а часу для викладання цих предмет╕в у школ╕, як на наш погляд, в╕дведено замало. От ╕ вир╕шили ми створити таку соб╕ позашк╕льну програму, яка, по╓днуючи в соб╕ вс╕ ц╕ три дисципл╕ни, була б подана в так╕й форм╕ й такими методами й способами, щоб якнайдох╕длив╕ше ╕ якомога невимушено вплинути на нин╕шн╕х учн╕в нашо╖ школи, а отже й на наше безпосередн╓ майбутн╓, яким власне ╕ ╓ саме оц╕ нин╕шн╕ учн╕ нашо╖ школи. - ╤ Оксана пильно придивилася до Серг╕я, неначе питаючи його: "Ц╕каво?".

- Нав╕ть так! - вигукнув Серг╕й таким тоном, який не залишав н╕якого сумн╕ву в тому, що розпов╕дь д╕вчини його надзвичайно зац╕кавила. - Ц╕каво, ц╕каво. Що ж це таке? Де це? Як це?

- Де це в╕дбува╓ться, ти д╕зна╓шся вже за дек╕лька хвилин. Це тут неподал╕к, - показала вона рукою, - за селом. А що це ╕ як це, ти побачиш на власн╕ оч╕ теж уже за дек╕лька хвилин.

- Ось це ╕ ╓ наша маленька Запор╕зька С╕ч села Веселого, - показала Оксана, коли вони удвох ╕з Серг╕╓м, вибравшись ╕з села, з╕йшли на пагорб, за яким перед ними в╕дкрилась видолина, скраю яко╖ б╕ля п╕дн╕жжя пагорба було збудовано щось на зразок м╕н╕атюрно╖ фортец╕, огороджено╖ частоколом, а дал╕ простяглося розлоге поле, яке вирувало рухом десятк╕в хлопц╕в та д╕вчат, зодягнутих в спортивно-в╕йськов╕ одностро╖, як╕ хоча й не були пошит╕ у виклично шароварному стил╕, вт╕м давали з першого ж погляду недвозначно зрозум╕ти, що п╕д цим одягом дихають саме укра╖нськ╕ груди, б"ються укра╖нськ╕ серця, поломен╕ють укра╖нськ╕ душ╕ - Серг╕ю в╕дразу ж спало на думку, як незвичайно одяга╓ться Оксана, якого в не╖ незвичайного ориг╕нального крою сукн╕, як╕ н╕де й н╕коли н╕ за як╕ грош╕ не придба╓ш в жодному магазин╕.

- Ц╕каво, - сказав Серг╕й, - хто це придумав так╕ ориг╕нальн╕ одностро╖ для цих хлопц╕в та д╕вчат? Цей одяг - справжн╕й витв╕р мистецтва, пов╕р мен╕, як не останн╕й людин╕ в ц╕й царин╕.

На ц╕ його слова д╕вчина т╕льки загадково глянула й мимов╕льно зашар╕лася.

- То п╕шли вже знайомитися з нашим табором майбутнього, - сказала Оксана вже п╕дбадьорливим упевненим голосом. ╤ вони почали пов╕льно сходити пагорбом до вируючо╖ молодечим завзяттям долини.

- Аго-о-ов! - гукнула Оксана сво╖м мелод╕йним голосом, коли вони вже п╕дходили до ╕мпров╕зовано╖ фортец╕, й помахала рукою.

- Аго-о-ов!.. Аго-о-ов!.. - залунали у в╕дпов╕дь Оксан╕ десятки молодих дзв╕нких вигук╕в, ╕ десятки рук зд╕йнялися в прив╕тальних рад╕сних помахах.

- Слава Укра╖н╕! - вигукнула Оксана, коли вони з Серг╕╓м вже наблизилися до молод╕.

- Героям слава! - вигукнув у в╕дпов╕дь молодечий дзв╕нкоголосий хор.

Але н╕хто з молод╕ не покинув сво╓╖ справи й не кинувся назустр╕ч новоприбулим - вс╕ й надал╕ продовжували старанно вправлятися, виконуючи дан╕ ╖м завдання. До Оксани ж ╕з Серг╕╓м вирушили т╕льки тро╓ молодих педагог╕в, як╕ тут верховодили - Олег Яневський, Славко Наливайко та ╤рина Остапчук.

- Прив╕т, - рад╕сно випалив безпосередн╕й ф╕зкультурник Славко, п╕дб╕гши першим до Оксани й Серг╕я. - Прив╕т, прив╕т, - повторив в╕н, потискаючи Серг╕╓в╕ руку.

- Дуже рад╕ вас тут бачити, - ╕ соб╕ тиснучи Серг╕╓ву руку, вже б╕льш стримано промовив Олег.

- Н╕, справд╕ ми дуже рад╕ вас тут бачили, - додала ╤рина, - це не просто слова вв╕чливост╕.

- А як вже я радий тут бути, - щиро в╕дпов╕в Серг╕й. - ╤ що це у вас тут д╕╓ться? - окинув в╕н поглядом вируючу молоддю долину. - Просто краса ╕ велич.

- Зараз наш╕ козаки й козачки ф╕зично вправляються, адже ╖м скоро доведеться здавати ╕спити, - окинув ╕ соб╕ вдоволеним поглядом завзяту молодь Славко. - А нормативи у нас "о-го-го": т╕льки на перекладин╕ треба п╕дтягнутися хлопцям двадцять, а д╕вчатам п"ятнадцять раз╕в! - в його словах вчувалась неп╕дробна горд╕сть. - А б╕г - ╕ крос ╕ спринт, стр╕льба з лука ╕ пневматично╖ збро╖, рукопашний б╕й... - горд╕сть в його словах все наростала, здавалось, що св╕й перел╕к в╕н ладен продовжувати до неск╕нченност╕.

- ╤ все ж спорт - хоч ╕ важлива частина виховання наших п╕доп╕чних, але ж т╕льки частина, - спок╕йно перервав свого друга Олег. - А зранку у нас був уже урок ╕стор╕╖, п╕д час якого я як м╕г переконливо намагався донести до наших молодих громадян нашо╖ молодо╖ новов╕дроджено╖ держави розум╕ння того, якою, наприклад, могла б бути Укра╖на, якби битва п╕д Полтавою не стала для Укра╖ни катастрофою, а принесла б перемогу Карлов╕ Дванадцятому та Мазеп╕ - Укра╖на стала б тод╕ звичайною ╓вропейською демократ╕╓ю ╕ була б зараз такою, як, прим╕ром, Франц╕я, чи Бельг╕я, чи Н╕меччина. Або ж, наприклад, чи могли б ми соб╕ уявити можлив╕сть голодомору в тридцять третьому, якби Укра╖нська Народна Республ╕ка встояла в двадцятих роках, а не впала п╕д натиском московських б╕льшовицьких орд ╕з мовчазно╖ згоди ╓вропейських демократ╕й та Америки.

- А також ╕ з мовчазно╖ згоди наших р╕дних гречкос╕╖в, - додала й соб╕ ╤рина, - як╕ п╕ддалися на спокуси солодко╖ брехн╕ комун╕стичних пропагандист╕в. ╤ хоча це й звучить, можливо, надто жорстоко, але я нав╕ть думаю, що голодомор - то була Божа кара нашому народу за те, що в╕н у с╕мнадцятому роц╕ не втримав дано╖ нам Богом незалежност╕, а п╕шов у п╕дданство до людожерсько╖ московсько╖ ╕мпер╕╖, де владу захопили найв╕ддан╕ш╕ слуги Сатани.

- Так, рац╕я в тво╖х словах ╓, - задумливо згодився з нею Олег. - Звичайно, голодомор - це надзвичайно страх╕тлива покара, щоб назвати цю кару Божою, але ж ╕ гр╕х зради дано╖ Богом Незалежност╕ - це теж страх╕тлива, жахлива провина, а отже, зрадивши самих себе, ми сам╕ себе, власне й покарали, п╕ддавшись сатанинськ╕й комун╕стичн╕й спокус╕, як би це жорстоко не звучало. От поляки змогли ж в╕дбитися в╕д Москви, т╕ ж прибалти, ф╕ни, як╕ нав╕ть змогли в╕дбитись вдруге в тридцять дев"ятому в╕д здавалось уже непереможного радянського монстра - ╕ тому н╕хто нав╕ть теоретично не зм╕г би припустити можлив╕сть такого жах╕ття як голодомор у цих зв╕льнених з-п╕д рос╕йського варварства кра╖нах. ╤ якби Укра╖н╕ вдалося утримати свою незалежн╕сть на початку двадцятого стол╕ття, то н╕ про який голодомор, зв╕сна р╕ч, ╕ мови не могло б бути, ╕ зараз ми були б ╓вропейською стом╕льйонною процв╕таючою нац╕╓ю. Якби Укра╖н╕ вдалося втримати свою незалежн╕сть на початку двадцятого стол╕ття, то й взагал╕ ╕стор╕я як ╓вропейська, так ╕ св╕това була, напевно б, зовс╕м ╕ншою: наприклад, друго╖ св╕тово╖ в╕йни найв╕рог╕дн╕ше у такому раз╕ не було б, з ус╕ма насл╕дками, що з цього вит╕кають, а насл╕дком у такому раз╕ м╕г би бути б╕льш людяний, б╕льш наближений до Бога сучасний св╕т, ан╕ж в╕н зараз ╓ п╕сля того, як став жертвою стал╕нсько-г╕тлер╕всько╖ чуми, в╕д яко╖ не оговтався й по сьогодн╕. Адже ж, засудивши г╕тлер╕вську Н╕меччину, ми все ще якось н╕яково опуска╓мо оч╕, коли йдеться про стал╕нський Радянський Союз - мовляв, це ж переможц╕, вони ж врятували св╕т в╕д фашистсько╖ чуми. То й що ж з того, що Стал╕н перем╕г Г╕тлера: один з двох людожер╕в, як╕ розв"язали найжахлив╕шу в ╕стор╕╖ людства б╕йню, перем╕г ╕ншого, тобто один з двох людожер╕в виявився сильн╕шим за ╕ншого - то х╕ба це повинно означати, що сильн╕ший людожер кращий за слабк╕шого? Я думаю, що зовс╕м навпаки, сильн╕ший людожер завжди г╕рший за слабк╕шого, як воно насправд╕ й виявилось, бо стал╕нський режим, коли розглянути справу безсторонньо, виявився найжахлив╕шим людиноненависницьким режимом в ╕стор╕╖ людства - чого т╕льки вартий той же голодомор, коли за один лише р╕к було замордовано найлют╕шою з ус╕х можливих смертей, голодною смертю, м╕льйони й м╕льйони безневинних людей, а комун╕стичн╕ концтабори з ╖хн╕ми страх╕тливими кат╕внями, ╕ ц╕ неск╕нченн╕ розстр╕ли тридцятих рок╕в - загалом десятки й десятки м╕льйон╕в жертв, причому сво╖х же, як це не звучить моторошно, сво╖х же, так би мовити, сп╕вв╕тчизник╕в! Оце так в╕тчизна! Та тут н╕який голокост, н╕як╕ фашистськ╕ концтабори з газовими камерами н╕ в яке пор╕вняння не йдуть. Г╕тлер взагал╕ в пор╕внянн╕ з╕ Стал╕ним - ф╕лантроп ╕ людинолюбець. ╤ не дивлячись на очевидн╕сть всього цього, сучасний св╕товий оф╕ц╕оз все так же н╕яково опуска╓ оч╕, коли ставиться руба питання про оф╕ц╕йне недвозначне засудження найжахлив╕шого в ╕стор╕╖ людства явища - стал╕н╕зму. А це св╕дчить т╕льки про одне - св╕т ╕ дос╕ глибоко аморальний, св╕т ще не видужав в╕д стал╕нсько-г╕тлер╕всько╖ чуми. Чого т╕льки варте таке, наприклад, виправдання стал╕н╕зму, що, мовляв, Стал╕н врятував св╕т в╕д Г╕тлера. А чи не багато краще було б, якби Стал╕н врятував св╕т в╕д самого себе? Напевно, краще! Адже Г╕тлер - це лише насл╕док, а причина Г╕тлера - Стал╕н ╕ Лен╕н. Не даремно ж Стал╕н ╕ Г╕тлер були найкращими друзями перед тим, як стати найзапекл╕шими ворогами. Та й до влади, як загально в╕домо, Г╕тлер прийшов т╕льки за допомогою Стал╕на, за допомогою того ж хл╕ба, без якого вимирала Укра╖на п╕д час голодомору. Не було б Лен╕на - не було б Стал╕на, не було б Стал╕на - не було б Г╕тлера, не було б ╕ друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Все в ╕стор╕╖ вза╓мопов"язане, ╕ не бува╓ насл╕дк╕в без причин. ╤ народ, який прив╕в до влади Лен╕на й Стал╕на повинен не прославляти це сво╓ д╕яння, а принаймн╕ покаятися, принаймн╕, як ка╓ться той народ, який прив╕в до влади Г╕тлера. Звичайно, ╕стор╕я не повинна займатись припущеннями, ╕стор╕я повинна вивчати лише доконан╕ факти. ╤ все ж припущення дають нам можлив╕сть унаочнити т╕ уроки, як╕ нам надаються доконаними фактами ╕стор╕╖. А урок для нас, укра╖нц╕в, з усього цього лише ╓дино можливий: найсвят╕ше для кожного народу - це його воля й незалежн╕сть! Незалежн╕сть - це ╕ ╓ Бог для кожно╖ окремо╖ нац╕╖! Т╕льки ставши незалежним народ може стати народом Божим! П╕дданство ╕ншому народов╕ - це перш за все зрада самого себе, зрада Бога, а отже, найстрашн╕ший гр╕х, за який ╕ кара найстрашн╕ша. Кому ще краще, як не нам, хто ст╕льки вже проходив в ╕ноземних ярмах, про це знати?