Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович
- Категория: Разная литература / Прочее
- Название: Вигнання в рай (СИ)
- Автор: Пересичанский Юрий Михайлович
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Annotation
Зг╕дно з в╕домою настановою китайсько╖ мудрост╕ народжуватись у часи зм╕н - р╕ч не вельми вдячна. Але головний герой роману художник Серг╕й Богданенко не лише народився, але й ставав людиною якраз у часи зм╕н, та ще й зм╕н щонайсутт╓в╕ших, зм╕н як в особистому житт╕ Серг╕я, так ╕ в житт╕ його Батьк╕вщини - Укра╖ни, яка перестала бути частиною Радянського Союзу ╕ стала незалежною державою. Земне коханя до ж╕нки й небесна любов до Бога й Батьк╕вщини - чи можна ╖х по╓днати? В яких стосунках ╕снують Бог ╕ створений ним народ, ╕ чому церква укра╖нського народу ма╓ бути саме Укра╖нською Церквою? Як його досягти, цього омр╕яного щастя в звичайному земному житт╕ - ╕ щоб це не супречило життю в╕чному? Ц╕, та багато ╕нших, не менш сутт╓вих питань визначають життя Серг╕я Богданенка. В╕дпов╕д╕ на ц╕ питання нам ╕ доведеться шукати разом ╕з Серг╕╓м.
Пересичанский Юрий Михайлович
Пересичанский Юрий Михайлович
Вигнання в рай
ЮР╤Й
ПЕРЕС╤ЧАНСЬКИЙ
ВИГНАННЯ
В РАЙ
РОМАН
*
Зг╕дно з в╕домою настановою китайсько╖ мудрост╕ народжу- ватись у часи зм╕н - р╕ч не вельми вдячна. Але головний герой роману художник Серг╕й Богданенко не лише народився, але й ставав людиною якраз у часи зм╕н, та ще й зм╕н щонайсутт╓в╕ших, зм╕н як в особистому житт╕ Серг╕я, так ╕ в житт╕ його Батьк╕вщини - Укра╖ни, яка перестала бути частиною Радянського Союзу ╕ стала незалежною державою.
Земне коханя до ж╕нки й небесна любов до Бога й Батьк╕вщини - чи можна ╖х по╓днати? В яких стосунках ╕снують Бог ╕ створений ним народ, ╕ чому церква укра╖нського народу ма╓ бути саме Укра╖нською Церквою? Як його досягти, цього омр╕яного щастя в звичайному земному житт╕ - ╕ щоб це не супречило життю в╕чному? Ц╕, та багато ╕нших, не менш сутт╓вих питань визначають життя Серг╕я Богданенка. В╕дпов╕д╕ на ц╕ питання нам ╕ доведеться шукати разом ╕з Серг╕╓м.
*
ЧАСТИНА ПЕРША
1.
"Отче наш, що ╓си на небесах, нехай святиться ╕м"я тво╓...", - цю, одну з найкоротших, але водночас ╕ одну з найпрониклив╕ших молитов, першонавчителем котро╖ був сам ╤сус Христос, Серг╕й мимов╕льно почав промовляти, зупинившись перед новозбудованим храмом Божим, в╕рн╕ше молитва сама почала промовлятися в душ╕ Серг╕я, коли перед його очима постала ця новостворена краса. Не занадто велика за розм╕ром, буд╕вля храму була, вт╕м, ц╕лком пом╕рною для стилю козацького бароко, в якому цей храм якраз ╕ був створений - вочевидь, буд╕внич╕ цього храму прагнули створити не просто прихисток для прихильник╕в якогось абстрактного християнства, а отчий д╕м для нашого р╕дного укра╖нського православ"я, отчий д╕м для вс╕х, хто визнавав сво╖м батьком Господа Бога, а сво╓ю мат╕р"ю - Укра╖ну. ╤ це ╖м д╕йсно таки вдалося. Щедро яскр╕ючи в променях травневого ранкового сонця святков╕стю св╕жовифарбуваного тиньку, так вдало по╓днаного з урочистою строг╕стю кладки червоно╖ облицювально╖ цегли в тих неповторних обрисах краси, що зродилися в час боротьби за волю, ╕ були назван╕ укра╖нським коза╜цьким бароко, храм неначе сам собою вир╕с на цьому пагорб╕, народжений плодючою укра╖нською землею.
Поставивши дол╕ дв╕ вал╕зи з╕ сво╖м нехитрим реманентом та одягом, Серг╕й довго стояв, вдихаючи на повн╕ груди ц╕лющу лаг╕дь травневого пов╕тря ╕ насолоджуючись казковим видивом собору п╕д акомпанемент веселого птаства. Серг╕й був досить м╕цно╖ статури, хоча й довол╕ струнким молодим чолов╕ком вище середнього зросту з коротко стриженим густим чорним волоссям ╕ карими очима на чисто виголеному смуглявому обличч╕ з твердими мужн╕ми рисами, може нав╕ть занадто твердими й занадто мужн╕ми , якщо зважити на профес╕йний статус Серг╕я, адже був в╕н художником, та ще й не просто художником, а художником, що працював у рел╕г╕йн╕й царин╕: Серг╕й займався реставрац╕╓ю та розписом храм╕в, писав ╕кони. ╤ це була не якась там творча забаганка примхливого художника - отримавши профес╕йну художню осв╕ту, Серг╕й пот╕м продовжив сво╖ мистецьк╕ пошуки, захопившись осягненням вершин рел╕г╕йного духу. В╕н вивчав рел╕г╕йн╕ тексти, особливост╕ рел╕г╕йного малярства, жив у монастирях, вивчаючи та╓мниц╕ ╕конопису, доки, врешт╕-решт, не отримав оф╕ц╕йного благословення найвищих церковних властей для розпису храм╕в та писання ╕кон. Поринувши з головою в омр╕яну ним працю, Серг╕й за досить короткий час став одним з найв╕дом╕ших ╕ найдосв╕дчен╕ших майстр╕в у ц╕й царин╕, а на думку декого нав╕ть найкращим майстром церковного малярства.
От ╕ зараз Серг╕й при╖хав до цього центрально-укра╖нського села з характерною назвою Веселе якраз для того, щоб виконати розпис цього саме, посталого перед ним храму. Православна громада села Веселого на чол╕ з м╕сцевим отцем Михайлом запросила Серг╕я виконати розпис новозбудованого собору, ╕ в╕н охоче погодився. При╖хав Серг╕й ╕з Ки╓ва, де в╕н мешкав разом з╕ сво╓ю мамою, до села Веселого прим╕ською електричкою, адже автомоб╕ля свого поки що не мав, оск╕льки, незважаючи на те, що мав славу одного з найкращих, якщо не найкращого майстра сво╓╖ справи, ╕ замовлень у нього було наст╕льки багато, що в╕н мав можлив╕сть вибору м╕ж пропозиц╕ями, Серг╕й брав в оплату за виконану роботу р╕вно ст╕льки грошей, ск╕льки йому необх╕дно було для б╕льш-менш нормального ╕снування, в усякому раз╕ не б╕льше, н╕ж в середньому отримував за свою роботу перес╕чний громадянин його р╕дно╖, поки що на загал не багато╖ Укра╖ни. Серг╕й в╕рив, що, подарувавши йому щастя насолоджуватися сво╓ю майстерн╕стю ╕ можлив╕сть дарувати це щастя ╕ншим, Господь Бог м╕г ╕ забрати в нього це щастя, в╕рн╕ше це щастя само покинуло б Серг╕я, якби в╕н пром╕няв високу насолоду чистим духовним мистецтвом на т╕ насолоди, як╕ купуються за грош╕, адже десять Христових запов╕дей були для Серг╕я не простими словами, а десятьма засадничими основами його життя ╕ його мистецтва - це був п╕дмур╕вок, на якому в╕н будував св╕й власний храм, храм сп╕лкування з Богом ╕ з божим народом.
Солодке передчуття ново╖ прац╕ опановувало душу. Передчуття нових осягнень, нових наближень до та╓мниць буття солодко забрин╕ло в серц╕ Серг╕я. Нова праця: "... хл╕б наш насущний дай нам сьогодн╕ ╕ прости нам провини наш╕, як ╕ ми проща╓мо винуватцям нашим...", - знову й знову ╕з самих пота╓мних глибин його ╓ства виринала молитва, адже молитва ╕ праця злилися для нього во╓дино, праця ╕ була для нього молитвою.
Це була одна з тих митей, як╕ так любив переживати Серг╕й, митей, що ╓днали його з буттям, коли в╕н наче опинявся раптом сам на сам ╕з небом ╕ в╕дчував, що небо почина╓ться отут, в його очах, в╕дчував, що це небо - його небо, як воно було його небом, коли в╕н ще боявся вив╕льнити свою маленьку дитячу ручку з над╕йно╖ материно╖ руки, як воно буде його небом, коли його плоть в╕д╕йде в небуття. А зараз, коли в безлад╕ прочитаних книг ╕ написаних картин вже губиться обрис меж╕, за якою, добираючись до дна невичерпних ╕стин, почина╓ш в╕дчувати св╕тло незнищенност╕, вже все одно, з якого боку розпочинати в╕дл╕к рок╕в, котр╕ все одно завжди ведуть у в╕чн╕сть. Найважче ж ╕ найнагальн╕ше - в╕днайти те слово, той кол╕р, ту гармон╕ю, якими можна було б означити, виразити мить, з яко╖ небо почина╓ вже бути тво╖м.