Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

- Н╕, не забула, зазвичай я завжди виконую все, що об╕цяла. Сьогодн╕ у нас середа? - вона трохи задумалась.

- Скоро вже четвер, - промовив Серг╕й, подивившись на наст╕нний годинник.

- Отже, до нед╕л╕ залишилось зовс╕м недовго. Тод╕ так ╕ вир╕шимо, як Бог дасть, у нед╕лю п╕сля служби ми з тобою, Серг╕ю, й орган╕зу╓мо цю сво╓р╕дну екскурс╕ю нашим селом. Згода?

- Згода.

- Тод╕, на добран╕ч.

- На добран╕ч, Серг╕ю, - додав ╕ соб╕ отець Михайло, що до цього лише слухав ╖хн╕й д╕алог.

10.

Час до так оч╕кувано╖ нед╕л╕, коли мала в╕дбутись об╕цяна Оксаною ознайомча прогулянка селом Веселим, то тягнувся все пов╕льн╕ше й пов╕льн╕ше ╕, раптом, наче зупинявся, коли Серг╕й починав рахувати дн╕, години й хвилини, що залишились до ц╕╓╖ под╕╖, а то час цей, раптом, прол╕тав зовс╕м непом╕тно, як одна мить, коли в╕н замислювався про Оксану ╕ поринав у свою роботу. Адже, робота його, врешт╕ решт, надихалася саме Оксаною, саме завдяки знайомству з отцем Михайлом ╕ з Оксаною, особливо - Оксаною, у Серг╕я й виник якраз цей задум, саме вплив образу ц╕╓╖ дивовижно╖ д╕вчини дозволив Серг╕╓в╕ проникнути в так╕ глибини, про як╕ в╕н ран╕ше м╕г т╕льки мр╕яти, йому в╕дкрилися так╕ та╓мниц╕ буття, про як╕ в╕н нав╕ть ╕ мр╕яти н╕коли не м╕г. Оксана стала для Серг╕я вт╕ленням всього найкращого, найвищого, найдуховн╕шого в людин╕.

Можна було б сказати, що вона стала для Серг╕я вт╕ленням ╕деалу, але ж п╕д ╕деалом, взагал╕ то, треба було б розум╕ти щось захмарне , досягненню чого треба було б присвятити величезн╕ зусилля, заради чого треба було б пожертвувати чимось. А Оксана - ╖╖ образ якось зовс╕м не в"язався з ╕деалом, як плодом аскетичного самозречення. Навпаки, ╖╖ довершен╕сть була такою земною, такою людяною, такою простою й в╕дкритою; не треба було н╕яких зусиль, щоб в╕дкрити в ╖╖ душ╕ вта╓мничен╕ поклади духовност╕ - ╖╖ щира, чиста й самов╕ддана доброта, самозречене бажання допомогти ближньому були на поверхн╕, в╕дкрит╕ вс╕м у кожному ╖╖ рус╕, в кожному погляд╕, в кожному слов╕. Оксана зовс╕м не в╕дчувала, що ц╕ ╖╖ риси - то якась ╖╖ заслуга, це було ╖╖ нормальним природним станом, це був спос╕б ╖╖ звичайного життя, бо ╖╖ життя не под╕лялося на життя земне й неземне, на життя тимчасове й в╕чне, на життя поцейб╕чне й потойб╕чне: звичайним ╕ ╓дино можливим життям для Оксани якраз ╕ було життя в╕чне, ╕ н╕якого ╕ншого життя, окр╕м в╕чного для не╖ взагал╕ не ╕снувало.

Оце в╕дчуття природност╕, звичайност╕ неймов╕рного й чудесного не полишало Серг╕я в╕дколи в╕н при╖хав сюди. Якими звичайними й природними видавались тепер йому б╕бл╕йн╕ розпов╕д╕ про те, як ╤сус приборкував бур╕, ходив по вод╕ як по суш╕, воскрешав мертвих, адже ╤сус був звичайним, природним Сином Божим.

╤ зовс╕м уже дивно для Серг╕я було думати про те, що його знайомству з Оксаною виповнилося буквально дек╕лька дн╕в, а в його душ╕, в його житт╕, взагал╕ в його розум╕нн╕ св╕тобудови в╕дбувся такий переворот, якого навряд чи вдалося б досягти й десятил╕ттями напружених духовних пошук╕в ╕ молитов.

А якщо вже зовс╕м чесно, то Серг╕й все ясн╕ше розум╕в, що вс╕ ц╕ означення - духовний переворот, нове розум╕ння св╕тобудови п╕сля знайомства з Оксаною - все це було т╕льки способом сво╓р╕дного маскування, це були, так би мовити, духовн╕ пал╕мпсести, з-п╕д яких все наст╕йн╕ше й в╕дчутн╕ше проступало свав╕льне слово "кохання", в╕рн╕ше не кохання, а любов, бо поняття кохання було наст╕льки вже спаплюжене сучасним його розум╕нням, вираженим словосполученням "займатися коханням", яке означа╓ лише тваринний ф╕з╕олог╕чний акт, що Серг╕й просто не наважувався забруднити сво╓ до Оксани почуття таким словом, але й б╕льш г╕дне слово "любов" в╕н теж намагався з ус╕╓╖ сили в╕д╕гнати, бо все ще не м╕г сприймати Оксану як просто д╕вчину, в яку можна закохатись, надто вже високо вона п╕дносилася в його уяв╕.

А зрештою, як би не назвав те почуття, яке опанувало Серг╕я, - це було найпрекрасн╕ше, що в╕н в╕дчував протягом усього свого, хай не такого й довгого, але насиченого життя. ╤ як би це почуття не називати, хоч б╕льш плотським коханням, хоч б╕льш духовною любов"ю, - все одно це було всеохоплююче проникнення неймов╕рно╖ радост╕, вибух щастя, який п╕дносив плоть до незв╕даних висот духовност╕ й освячував усе, що було в людин╕ плотського, найвищою чистотою.

╤ все ж, чи то духовний переворот, чи то кохання, чи то любов - це в╕дбулося за дек╕лька дн╕в! Х╕ба це не диво? Вт╕м, по довших роздумах, це диво Серг╕╓в╕ вже не видавалось таким неймов╕рним, адже його сп╕лкування, його в╕дносини з Оксаною в╕дбувались не в звичайному земному час╕, а у в╕чност╕, в час╕ Божому, а в Бога, як в╕домо, один р╕к - як тисяча рок╕в, ╕ тисяча рок╕в - як один р╕к.

Звичайно, Серг╕й знав багатьох д╕вчат, багато раз╕в закохувався. Але вс╕ д╕вчата й ж╕нки, ╕ вс╕ закоханост╕, хоч дещо й в╕др╕знялись одне в╕д одного, все ж укладалися в певн╕ стандарти. Серг╕й якось нав╕ть сам для себе нарахував ш╕сть основних вид╕в ж╕ночо╖ стат╕, в╕д простакувато╖ хитрун╕ через удавано-романтичну акторку до звичайно╖ в╕дверто╖ хижачки, та близько дев"яти вид╕в кохання, в╕д простого фл╕рту до виснажливого удавано-самозреченого упадання. ╤ все ж, хоч дещо й в╕др╕зняючись одна в╕д одно╖, вс╕ ж╕нки, врешт╕-решт, бачили в чолов╕ков╕ лише спос╕б задоволення х╕т╕, широку спину, за якою можна сховатись, ╕ гаманець, з якого можна черпати матер╕альн╕ блага; а вс╕ види кохання, врешт╕-решт, зводились до способу досягнення задоволення статево╖ потреби, легшого чи важчого, в залежност╕ в╕д типу ж╕нки, подолання шляху до то╖ мит╕, коли вже можна буде конкретно "зайнятися коханням", тобто зайнятися сексом. "Зайнятися коханням" - цим все сказано, до цього вже н╕чого не додаси.

А Оксана! Оксана зовс╕м не була схожа н╕ на одну з ран╕ше знайомих Серг╕╓в╕ ж╕нок. Вона не вкладалася н╕ в як╕ рамки, н╕ в як╕ стандарти, н╕ в як╕ стереотипи. Оксана взагал╕ була б╕льш схожа на якесь небесне створ╕ння, на янгола, ан╕ж на звичайну земну людину. Серг╕й весь час згадував, як вона того вечора слухала його, коли в╕н читав в╕рш╕: вона весь час, майже не змигнувши, дивилась прямо йому в оч╕, щиро, дов╕рливо, в╕дверто дивилась прямо йому в оч╕, ╕ в Серг╕я виникло в╕дчуття, що м╕ж ними налагодився такий зв"язок, що Оксана прекрасно зрозум╕ла б ус╕ його почуття й думки, виражен╕ в в╕ршах, нав╕ть без сл╕в, б╕льше за те, в╕н був упевнений, що таке ╖хн╓ з Оксаною можливе порозум╕ння без сл╕в було б набагато глибшим, в╕дверт╕шим, в╕дчутн╕шим, що слова для сп╕лкування з нею йому просто зайв╕.

А нед╕ля все наближалась. Цими днями Серг╕й неодноразово зустр╕чався з Оксаною - найчаст╕ше зранку, коли в╕н приходив до церкви працювати, А Оксана все ще там молилась. Пот╕м вона виходила з храму, вони деякий час сид╕ли вдвох на лав╕ п╕д запахущим бузком, розмовляючи про всяку всячину ╕ розум╕ючи й в╕дчуваючи п╕д ц╕╓ю всякою всячиною набагато б╕льше. Звичайно ж, Серг╕й намагався прийти до храму якомога ран╕ше, щоб застати там Оксану, й вона це прекрасно розум╕ла ╕ навряд чи п╕шла б додому не д╕ждавшись його й не посп╕лкувавшись ╕з ним, якби в╕н зап╕знився, ╕ в╕н теж це знав, але про це вони мовчали - це була ╖хня невеличка удавана та╓мниця, що ще т╕сн╕ше по╓днувала ╖х, надаючи ╖хн╕м ранковим зустр╕чам яко╖сь додатково╖ на╖вно-дитячо╖ чистоти: вони зустр╕чались неначе б то ц╕лком випадково, хоча прекрасно знали, що зустр╕нуться, хот╕ли ц╕╓╖ зустр╕ч╕, прекрасно знали, що не могли не зустр╕тися, знали, що без ц╕╓╖ зустр╕ч╕ ╖м було б дуже важко прожити наступний день. Зустр╕чався Серг╕й з Оксаною ╕ в не╖ вдома, коли заходив до отця Михайла в справах, хоча обом було зрозум╕ло, що прийшов в╕н б╕льше для того, щоб побачити ╖╖, ан╕ж у справах.

Так що не можна було сказати, щоб Серг╕й вс╕ ц╕ дн╕, що залишилися до нед╕л╕ сумував за Оксаною в╕д неможливост╕ ╖╖ бачити, ╕ все ж довгооч╕кувана нед╕ля чомусь стала для нього якоюсь м╕ф╕чною межею, що в╕дд╕ляла його в╕д щастя, й тому наближення ц╕╓╖ нед╕л╕ сприймалося як наближення справдження найзапов╕тн╕ших мр╕й.