Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

- Дякую вс╕м вам за прекрасний день, прекрасн╕ в╕дчуття, за можлив╕сть в╕дчути себе викладачем, - звернувся Серг╕й до вс╕х, - маю над╕ю ще не раз побувати тут, в С╕ч╕. А поки що на все добре, - попрощався в╕н з друзями.

- Почекай хвилиночку на мене, - звернулась Оксана до Серг╕я, - я забула сказати дещо ╤рин╕, - ╕ вона в╕д╕йшла на мить до сво╓╖ подруги, взявши ╖╖ п╕д руку.

- Я теж хот╕в би в╕двол╕кти тебе на хвилинку, щоб сказати тоб╕ дек╕лька сл╕в, - почув Серг╕й раптом над самим сво╖м вухом баритон Миколи, який наче з-п╕д земл╕ вир╕с поряд, коли вс╕ в╕д╕йшли в╕д Серг╕я, ╕ вони з Миколою залишились таким чином наодинц╕. - Всього дек╕лька сл╕в, - повторив в╕н ╕ поклав на Серг╕╓ве плече свою могутню руку, - якщо ти не проти.

- Будь ласка, - не став в╕дмовлятися Серг╕й.

- Ми з тобою доросл╕ люди, - продовжив Микола розмову, в╕д╕йшовши з Серг╕╓м ще на дек╕лька крок╕в, - тому об╕йдемося без передмов. Я думаю, ти прекрасно зна╓ш про наш╕ колишн╕ вза╓мини з Оксаною? - зробив в╕н запитальну паузу.

- Так, звичайно, знаю, - не заперечував Серг╕й, - хоча сама Оксана мен╕ про це н╕чого не казала.

- Мене, ясна р╕ч, зовс╕м не ц╕кавить, зв╕дки ти зна╓ш про нас з Оксаною.

- А я зовс╕м цього й не приховую.

- Я ж сказав, що мене це не ц╕кавить, - вже наст╕йлив╕ше повторив Микола, - зовс╕м не ц╕кавить. А от висновок ╕з цього зробити таки можна. А висновок такий, що у нас тут не Ки╖в, у нас тут ус╕ усе про вс╕х знають, хоча н╕хто н╕кому н╕чого н╕ про кого не говорив.

- ╤ що дал╕.

- А дал╕ те, що я знову повторюю, що в нас тут не Ки╖в, ╕ заводити вс╕ляк╕ там ╕нтрижки з першою л╕пшою, яка потрапила п╕д руку, д╕вчиною у нас не прийнято, як це прийнято там у вас серед ваших м╕ських жевжик╕в, почекай, - п╕дняв заперечливо руку Микола, щоб перепинити готового було вставити слово сп╕врозмовника. - Почекай. Я бачу, ти, взагал╕ то, нормальний хлопець, тому й розмовляю з тобою нормально. Отже, - в╕н приск╕пливо подивився Серг╕╓в╕ прямо в оч╕, п╕дбираючи слова. - Одне слово, нав╕ть в думц╕ соб╕ не покладай задурювати голову Оксан╕ вс╕лякими там вашими м╕ськими штучками. ╤ якщо, не дай Бог, ти чимось образиш Оксану... - в╕н знову зробив вагому паузу. - То нав╕ть не над╕йся на те, що ти тут мене перем╕г у ц╕й наш╕й хлопчач╕й б╕йц╕ - яким чином тоб╕ в╕ддячити я придумаю, покарати я тебе зум╕ю, в цьому ти, я думаю, не сумн╕ва╓шся?

- Зовс╕м не сумн╕ваюсь, - спок╕йно в╕дпов╕в Серг╕й. - Просто, виходячи з того принципу, про який ти щойно згадав, що тут вс╕ все знають, але н╕хто н╕чого не говорив, я знаю також про те, що у вас з Оксаною все вже давно в минулому, ти взагал╕ вже одружився, й одружився довол╕ щасливо, чека╓ш на дитину...

- Це не ма╓ значення, - не дав йому розвинути думку Микола, - Оксана мен╕, як сестра, вона тут вс╕м, всьому селу, як сестра, - переконував в╕н Серг╕я, хоча в його очах все ще палахкот╕в вогник, який видавав правду про те, що принаймн╕ для самого Миколи Оксана все ще й зараз була - дещо б╕льше, ан╕ж просто сестра. - Так що май на уваз╕, що тут тоб╕ кожен за Оксану... - зробив в╕н жест, який не залишав жодно╖ над╕╖ тому, хто б наважився образити Оксану.

- Я все прекрасно розум╕ю, - спок╕йно в╕дпов╕в Серг╕й, - але вся справа поляга╓ в тому, що я зовс╕м не проти такого стану справ, який ти тут, Миколо намалював. Я зовс╕м не ворог н╕ тоб╕, н╕ кому завгодно з тво╖х односельц╕в. Тим паче я не ворог Оксан╕. Можу сказати лише одне, - подивився й соб╕ пильно в оч╕ сво╓му сп╕врозмовнику Серг╕й, - я сам в╕д╕рву голову кожному, хто наважиться сказати погане слово про Оксану, чи про ╖╖ односельц╕в.

- Добре, - тепер уже спок╕йно сказав ╕ Микола ╕, трохи подумавши, пов╕льно подав свою могутню руку Серг╕╓в╕, ╕ вони потисли один одному руки тепер вже спок╕йно й мирно. - Добре, - повторив Микола на зак╕нчення, повернувся й тихо п╕шов соб╕.

Ось воно, виявля╓ться як! Нарешт╕ Серг╕╓в╕ стала зрозум╕лою та ворож╕сть, ╕ нав╕ть агресивн╕сть, ╕з якою Микола зустр╕в його. Виявля╓ться, знаменита с╕льська чутка вже встигла якимось побитом пов"язати Серг╕я з Оксаною. ╤ доля правди в словах Миколи таки була - Серг╕й, вихований в дус╕ сучасно╖ м╕сько╖ фривольност╕ щодо вза╓мин статей, нав╕ть ╕ припустити не м╕г, що й те, що в╕дбувалось пом╕ж ним та Оксаною можна квал╕ф╕кувати, як "вза╓мини"! Оце так! Виявля╓ться, м╕сцева сп╕льнота бачить таки все наскр╕зь, село, як кажуть, дивиться в кор╕нь. Виявля╓ться, м╕сцев╕ бабус╕ якимось там шостим чи десятим почуттям вже в╕дчули у вза╓минах Серг╕я з Оксано те, що нав╕ть сам╕ вони, Серг╕й з Оксаною, ще не в╕дчували. А може вже й в╕дчували, лише не з╕знавались, не хот╕ли з╕знаватись сам╕ соб╕. ╤ легенда про ╖хн╕ вза╓мини вже ширилась селом, жила, раз Микола вже так нервував.

- Ти вже й з Миколою встиг побалакати, як я бачу, - п╕д╕йшла до Серг╕я Оксана, - маю над╕ю, розмова ваша не стала продовженням вашого рукопашного по╓динку.

- Та що ти, Микола, взагал╕ то, дуже виважена людина. Ми ц╕лком порозум╕лись ╕, думаю, будемо з ним прекрасними друзями. Принаймн╕, це виплива╓ з нашо╖ останньо╖ розмови.

- Буду дуже рада, якщо все станеться саме так, - щиро з╕зналась Оксана. - А тепер, думаю, мабуть, нам вже н╕чого не заважа╓ зд╕йснити нашу омр╕яну подорож селом Веселим. Прошу.

Вони рушили в напрямку величного пагорба. З╕йшли на цей пагорб, який панував над вс╕╓ю м╕сциною. Було прекрасно видно зв╕дси й ╕мпров╕зований козацький таб╕р, який вони щойно покинули. З ╕ншого ж боку перед ними прослалось величезне село Веселе, яке одним сво╖м боком прилягало до Дн╕пра, що розкинувся в ус╕й сво╖й велич╕ аж до самого обр╕ю.

- "╤ лани широкопол╕, ╕ Дн╕про, ╕ круч╕ було видно, було чути, як реве ревучий", - продекламував Серг╕й знаменит╕ Шевченков╕ слова, розкинувши вр╕зноб╕ч руки й п╕дставляючи обличчя п╕д подуви в╕тру, що тут, на белебн╕, був рвучкий та сильний.

- Так, так.. "Поховайте, та вставайте", - додала й соб╕ Оксана, - оце, мабуть, найсутт╓в╕ший запов╕т Кобзаря, який сам показав приклад, як це, повстати на повен зр╕ст посеред пустел╕ пануючого рабства ╕ свавол╕. Глас волаючого в пустел╕, - задумливо промовила вона. - Але ж ╕ один в пол╕ - во╖н, якщо в╕н - Шевченко.

- Авжеж, - погодився Серг╕й, - ╕ завдяки йому те, що оце розкинулось перед нами - вже не пустеля, не зважаючи нав╕ть на все, що сталося з Укра╖ною п╕сля того, як Шевченко в╕д╕йшов у в╕чн╕сть, залишившись водночас з нами назавжди.

- А як його шельмували при житт╕, - в голос╕ Оксани в╕дчутн╕ стали нотки щирого сп╕вчуття, - вс╕ ц╕ сторожов╕ пси ╕мпер╕╖, охоронц╕ ╓дино╖ й непод╕льно╖.

- ╤ нам зараз дуже легко уявити, як тод╕ вся та лайка, вс╕ прокльони тод╕ лунали в адресу Шевченка, адже вони н╕куди не щезли вс╕ от╕ сторожов╕ пси ╕мпер╕╖ й охоронц╕ ╓дино╖ й непод╕льно╖, просто зараз вони шельмують тих же Бандеру з Шухевичем, бо шельмувати Шевченка зараз, п╕сля стол╕тньо╖ традиц╕╖ його культу, вже якось не з руки, а так би вони з превеликим задоволенням накинулись ╕ на нього, як вони зараз осатан╕ло кидаються на Степана Бандеру. В душ╕ вони й зараз, як ╕ стол╕ття до того, люто ненавидять Великого Кобзаря, що, до реч╕, прекрасно можна побачити з того, як нав╕ть ╕ зараз у найогидн╕ших виродк╕в з ╖хньо╖ когорти все ж таки п╕д╕йма╓ться рука й на самого Тараса Григоровича. О, з яким би задоволенням вони зм╕шали б з багном вс╕х цих Мазеп з Шевченками, Бандер з Петлюрами, з яким би задоволенням вони зр╕вняли б ╕з землею всю цю Укра╖ну, щоб в╕д не╖ й назви не залишилося, - Серг╕й на мить задумався. - Але, хай ╖м грець, - вдихнув в╕н на повн╕ груди. - Як сказав ╕нший поет, "та нехай соб╕ як знають, божевол╕ють, конають - нам сво╓ робить". А наша з тобою, Оксано, справа зараз - поглиблення мо╖х знань щодо села Веселого. Отже?

- Отже, - оглянула Оксана велично прекрасний виднок╕л, що в╕дкривався з пагорба. - Отже, не будемо зараз заглиблюватися в занадто глибоку ╕стор╕ю Трип╕лля й Ск╕ф╕╖, до яких ╕стор╕я Веселого теж дотична, а почнемо з назви села Веселого, а легенда щодо назви села Веселого сяга╓ час╕в постання Ки╖всько╖ держави русич╕в, нав╕ть час╕в, як╕ безпосередньо передували цьому постанню, адже, як говорить легенда, що п╕дтверджу╓ться ╕сторичними даними, поселення на м╕сц╕ сучасного села Веселого ╕снувало десь ╕з третього-п"ятого стол╕ття, тобто ще з час╕в, коли нас греки називали антами, ╕ коли ми в сп╕лц╕ з гунами п╕дкоряли тод╕шню ╢вропу. ╤ засновником Веселого був князь Весел, причому ╕м"я цього князя звучить з наголосом не на другому, як би можна було подумати, а на першому склад╕, Ве-е-есел, - промовила Оксана, демонструючи правильну вимову ╕мен╕ князя, - а можливо й Весл. Й г╕потез щодо етимолог╕╖ князевого ймення ╕сну╓ багато, поряд з першою, яка сама приходить в голову, про те, що князь той був веселим хлопцем, а тому його так ╕ назвали, б╕льш переконливими й об╜рунтованими все ж ╓ верс╕╖ про походження, наприклад, цього ймення в╕д слова веслувати, адже князь цей, очевидно п╕сля вдалого походу разом з Аттилою, прийшов у наш╕ кра╖ з п╕вдня, в╕рн╕ше не прийшов, а приплив, ╕ приплив, до реч╕, вверх Дн╕пром, отже "веслуючи", а тому цього князя, який до них "привеслував", м╕сцев╕ мешканц╕, над якими запанував новоприбулий сильний князь, п╕дкоривши, мабуть, м╕сцеву знать, ╕ назвали "Веслом", або ж "Веселом". ╤нша ж верс╕я виводить ╕м"я Весел в╕д слов"янського бога Велеса, нащадком якого вважався засновник Веселого. ╢ й ще верс╕╖, але, мабуть ╕ цих досить, щоб зрозум╕ти, що Весел - це тоб╕ не просто веселий козак, що на зразок Енея з поеми Котляревського "кружляв сивуху й оселедцем за╖дав". Все набагато складн╕ше й ц╕кав╕ше. Та як би там не було, в часи, коли князь Кий з╕ сво╖ми братами Щеком та Хоривом ╕ сестрою Либ╕дь почали п╕дносити поселення, над яким вони, вочевидь, таким же чином, як ╕ Весел над сво╖м поселенням, запанували й назвали на честь свого старшого брата Ки╓вом, поселення Веселе вже було наст╕льки могутн╕м, що стало суперником Ки╓ва. Адже, коли Ки╓вич╕ стали п╕дносити сво╓ поселення до р╕вня столиц╕ великого княз╕вства, яке б об"╓днало полян, яких ще називали русичами, поселення Веселе стало ╖м конкурентом у цьому, бо Веселе розташуванням було н╕чим не г╕рше в╕д Ки╓ва, а могутн╕стю й культурою, може, й вище, ╕ р╕д Веселович╕в був п╕дтримуваний полянами не менше, н╕ж р╕д Ки╓вич╕в, але ж р╕д Ки╓вич╕в виявився б╕льш спритним, б╕льш хитрим ╕ заручився, до того ж, п╕дтримкою В╕зант╕╖, що на той час було дуже вагомим. А так, наше р╕дне Веселе могло б стати столицею Укра╖ни, уявля╓ш соб╕, - з виразом обличчя, гордого за сво╓ село, окинула вона розкинуте п╕д горою Веселе.