Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Дещо збитий з пантелику новоспечений "приятель" Серг╕я котрийсь час перебував у стан╕ ╕нтелектуального й ф╕зичного ступору в╕д неспод╕ваного нахабства цього, що нев╕домо зв╕дки взявся, непоказного ╕нтел╕гента, до розплутування словесно╖ тиради якого ця гора м"яз╕в доклала таки певних зусиль, що зовн╕ виявилося у в╕двисл╕й нижн╕й щелеп╕. Але все ж, переконавшись у повн╕й безперспективност╕ сво╖х ╕нтелектуальних намагань, здоровань врешт╕ вир╕шив завершити це непорозум╕ння у звичний для нього спос╕б - в╕н вир╕шив поставити крапку у незрозум╕л╕й суперечц╕ одним влучним ударом. Зовс╕м вже забувши про д╕вчину, в╕н неспод╕вано рвучко махонув правицею, намагаючись влучити кулаком у щелепу Серг╕я.
Власне, неспод╕ваним цей удар м╕г би здатися т╕льки якомусь нев╕домому спостер╕гачев╕. Серг╕й же з самого початку розмови уважно спостер╕гав за можливими най╕мов╕рн╕шими д╕ями свого сп╕врозмовника, ╕ цю його р╕шучу д╕ю з нам╕ром припинити розмову, що вилилася в удар правицею, в╕н розп╕знав у самому зародку, спостер╕гаючи за розвитком цього удару з самого його початку. Звичайно, якби удар ц╕╓╖ кувалди, яку так нагадував кулак незнайомця, д╕стався м╕сця призначення, тобто голови Серг╕я, то... То майбутн╓ для Серг╕я виявилося б дуже туманним. Але ж удар цей хоч ╕ був надзвичайно потужним, був у той же час, як на Серг╕я, просто таки надзвичайно пов╕льним, ╕ ухилитися в╕д цього удару було надзвичайно просто.
Серг╕й легко ухилився, п╕ймав нальоту руку нападника, ╕ просто допом╕г тому перелет╕ти через себе, пров╕вши звичайний борц╕вський кидок через спину. Але, оск╕льки нападник явно не був готовим до саме такого переб╕гу под╕й, то гепнувся в╕н, як кажуть, на вс╕ сто, аж хекнув, п╕сля чого в╕дключився ╕ обм"як. Серг╕й же нарешт╕ отримав можлив╕сть звернути увагу на, так би мовити, винуватицю всього цього д╕йства - нажахана д╕вчина стояла з притиснутими до грудей руками й переляканими очима, спостер╕гаючи за по╓динком, завершення якого навряд чи було таким вже оч╕куваним.
- Ось, власне, ╕ все, - заспок╕йливо промовив до не╖ Серг╕й. - Тобто, майже все, - виправився в╕н, пом╕тивши намагання свого супротивника п╕двестися, на що Серг╕й в╕дреагував митт╓вим ударом ребром долон╕ в скроню здорованя (щоб уже напевне). - От тепер вже точно все, тепер у нас ╓ хвилин двадцять-тридцять, доки наш приятель не прочуня╓, - п╕д╕йшов в╕н до д╕вчини. - Може, вас провести?
- Дякую, але хай ╕ншим разом, зараз я п╕сля всього цього, зовс╕м не налаштована на сп╕лкування, - промовила вона, затинаючись, поправляючи на соб╕ вишуканий стильний брючний костюм, що дуже вдало п╕дкреслював ╖╖ не високу, але надзвичайно доладну, можна сказати, просто таки досконалу ф╕гуру.
Коли ж Серг╕й врешт╕ зм╕г розглед╕ти ╖╖ обличчя, то переконався, що ╖╖ лице було н╕би остаточним ╕ найдовершен╕шим виявом загально╖ пропорц╕йност╕ й краси всього ╖╖ т╕ла - м╕н╕мально п╕дкреслен╕ косметикою, риси ╖╖ трохи продовгуватого обличчя були наст╕льки витонченими й досконалими, що здавалися просто таки прозоро осяйними, н╕би виточеними з якогось нев╕домого живого мармуру.
- Та я, власне, не заради сп╕лкування пропоную вам сво╓ товариство, а заради безпеки, - Серг╕й п╕д╕йняв ╕з тротуару вирвану здорованем з рук незнайомки й кинуту на асфальт сумочку.
- От заради безпеки я зараз негайно п╕ймаю такс╕ й по╖ду додому, - вона пов╕льно взяла запропоновану Серг╕╓м сумочку. - Дякую вам, не ображайтесь, що я н╕би таки вт╕каю в╕д вас, але маю над╕ю, що ми ще побачимося якось, якщо ви ще затрима╓тесь в нашому закутку на деякий час. Наск╕льки я розум╕ю, ви зовс╕м недавно потрапили в наш╕ кра╖? Чи не так?
- Власне, сьогодн╕ й потрапив, - в╕дпов╕в Серг╕й. - А ви що, вс╕х тут зна╓те?
- Можна й так сказати. Щодо вас, то вас я вже точно не змогла б забути, вас дуже важко не пом╕тити, а тут в нашому закапелку майже кожен зна╓ кожного.
- Не такий вже це, мабуть, ╕ закапелок, - заперечив ╖й Серг╕й, - якщо ви збира╓тесь п╕ймати такс╕.
- Який закапелок, таке й такс╕, - вона махнула рукою перед старенькими "Жигулями" першо╖ модел╕, що про╖жджали саме повз них. - Все, що т╕льки руха╓ться, то у нас, як бачите, й такс╕. До побачення, - вона помахала на прощання рукою й пов╕льно п╕шла до "Жигул╕в", що зупинилися неподал╕к.
- Як же хоч ваше ╕м"я? - спитав ╖╖ навздог╕н Серг╕й.
- ╤рина, - кинула вона через плече.
- А я Серг╕й, - не зовс╕м зрозум╕ло, чи до д╕вчини, чи до самого себе промовив в╕н, задумливим поглядом проводжаючи незнайомку. - Отже, прописку на новому м╕сц╕ я вже отримав, - продовжив в╕н, звертаючись вже точно лише сам до себе, коли порятована ним красуня с╕ла в "такс╕" ╕ в╕д"╖хала, а сам Серг╕й, пров╕вши "Жигул╕" поглядом, повернувся до свого поверженого ворога, спробував на його ши╖ пульс, у в╕дпов╕дь на що непритомний здоровань щось промугикав. - Жити буде, - констатував Серг╕й ╕ додав: - Одне слово, мо╓ перебування в Першотравневому розпочалося вже звичним способом, тобто не без пригод. Без пригод нам н╕як не можна.
2.
Першотравневе й справд╕ було скор╕ше великим селом, ан╕ж д╕йсним м╕стом. Власне все, що хоч трохи нагадувало м╕сто, було розташоване в центр╕ цього населеного пункту: адм╕н╕стративн╕ буд╕вл╕, школа, л╕карня, магазини, дек╕лька багатоповерх╕вок - все це нагадувало м╕сто й було скупчене в його центр╕. Зовс╕м же недалеко в╕д центру це поселення було звичайн╕с╕ньким селом, забудованим хоча й цегляними, але все ж звичайн╕с╕нькими будинками, якими були забудован╕ вс╕ звичайн╕ Укра╖нськ╕ села.
А ще через Першотравневе прот╕кала р╕чечка без найменшого натяку на окультурення ╖╖ теч╕╖ якимись ознаками ╖╖ приналежност╕ до р╕чечок м╕ських, як от, наприклад, щось на кшталт бетонних берег╕в - береги в не╖ були звичайн╕с╕ньк╕ зелен╕ трав"ян╕, де б╕льш, де менш заболочен╕ ╕ в комишах.
Де ближче, де дал╕ до цих берег╕в п╕дходила й забудова Першотравневого. Одн╕╓ю з таких забудов прямо на берез╕ р╕ки ╕ було помешкання того самого мецената, який замовив Серг╕╓в╕ реставрац╕ю храму. Знаходилося це помешкання досить таки далеко в╕д центру Першотравневого, оск╕льки метою мешканц╕в ц╕╓╖ осел╕ було не ст╕льки наближення до центру Першотравневого, ск╕льки близьк╕сть до центру Укра╖ни.
╤, поблукавши Першотравневим, потрапив Серг╕й до ц╕╓╖ само╖ осел╕ ол╕гарха-мецената вже майже п╕д веч╕р. Буд╕вля, де мешкав цей самий Семен Павлович Федорчук, м╕сцевий меценат ╕ замовник реставрац╕╖ храму, був схожий скор╕ше на шикарну в╕ллу якогось дореволюц╕йного аристократа, ан╕ж на звичайне помешкання, тим б╕льше ця розк╕ш кидалася в оч╕ на фон╕ м╕сцево╖ суц╕льно╖ злиденност╕.
З усього цього Серг╕й зробив висновок, що Федорчук побудував цю свою в╕ллу на берез╕ м╕сцево╖ р╕чечки не для того, щоб пост╕йно тут мешкати, а щоб лише подеколи на╖жджати сюди в╕дпочити й насолодитися враженням ц╕╓╖ сво╓╖ розкош╕ на сво╖х земляк╕в, адже Серг╕й знав, що родом Федорчук зв╕дси, з Першотравневого.
Так, статки Федорчука були явно статками не м╕сцевого, а всеукра╖нського масштабу. Зроблена Серг╕╓м здалеку оц╕нка садиби Федорчука дозволила йому не дивуватися, коли при наближенн╕ до не╖ в╕н з╕ткнувся з ус╕ма прикметами, властивими середньов╕чн╕й фортец╕, обладнано╖ найсучасн╕шими засобами охорони й спостереження: в╕д колючого дроту до камер спостереження - напевне, Федорчуку було чого боятися. А боятися, власне, треба лише самого себе, подумалося Серг╕╓в╕ при огляд╕ ц╕╓╖ твердин╕.
В такому, майже ф╕лософському, настро╖ Серг╕й п╕д╕йшов до самих вор╕т садиби, в яких видн╕лася хв╕ртка, а над якими - в╕деокамера. Сонце, що цього вересневого часу опустилось досить низько до обр╕ю, зайшло вже за триповерховий будинок, ╕ Серг╕й опинився в т╕н╕ перед воротами, ╕ тому, натискаючи на кнопку дзв╕нка, подумав, що його, мабуть, не дуже добре буде видно через в╕деокамеру. Через деякий час за мурами почулися ознаки життя, якесь шаруд╕ння, хтось визирнув у в╕конечко в воротах, ╕ все це супроводжувалось собачим гавкотом, причому собак було явно дек╕лька.