Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

- По-перше, я думаю, що ти, Серг╕ю, не зважаючи на св╕й в╕к, адже ти старший в╕д мене, збер╕г у набагато б╕льше недоторканому стан╕, н╕ж я, св╕й оптим╕зм щодо характерних рис людсько╖ природи, - ╖╖ мова була водночас ╕ розчаровано г╕ркою й сп╕вчутливою. - Кожного разу, коли ти, н╕би "виправдовуючи" сво╖ найкращ╕ вчинки й душевн╕ порухи, говориш, що так би вчинила кожна людина. А от я з╕ свого, може й не занадто за часом довгого, але дуже переконливого досв╕ду, можу авторитетно стверджувати, що так би вчинила не кожна, далеко не кожна людина. А те, що, як ти сказав, я людина заможна, то, по-перше, я т╕льки н╕би заможна, а по-друге, моя н╕би заможн╕сть т╕льки дода╓ мен╕ доказ╕в у мо╖й переконаност╕ в далеко не романтичн╕й оц╕нц╕ справжньо╖ людсько╖ природи. А депрес╕я? - вона г╕рко посм╕хнулася. - Депрес╕я може спричинити фатальн╕ насл╕дки? А якщо це саме фатальн╕ насл╕дки спричинили депрес╕ю? Чи може бути ще щось б╕льш фатальне? - останн╕ слова вона вже вимовляла наст╕льки задумливо, що складалося враження, н╕би вона вже забула про ╕снування сп╕врозмовника ╕ розмовля╓ сама з собою.

- Знову загадки? - звернувся Серг╕й до д╕вчини, але ╤ра була повн╕стю поглинута сво╖м думками й аж н╕як не зреагувала на його запитання.

Так вони просид╕ли деякий час у глибок╕й тиш╕. Було чути лише далек╕ звуки н╕чного життя м╕стечка Первомайського. Надовго розтяглося натужне завивання н╕чно╖ електрички, що в╕дправлялася в╕д зал╕знично╖ станц╕╖. ╤рина н╕би закам"ян╕ла, зачарована якимись, мабуть, занадто болючими, спогадами, думками, переживаннями. Серг╕й ╕ сам почав уже перейматися цим, таким неймов╕рно живим болем, що для його опису зовс╕м зайвими були слова.

- ╤ро, - тихенько покликав Серг╕й, але вона знову н╕як не зреагувала. - ╤ро, - вже гучн╕ше промовив в╕н ╕ злегка доторкнувся рукою до ╖╖ плеча.

- Що! - здригнулась вона, митт╓во й неспод╕вано повернувшись ╕з далеч╕ сво╖х г╕рких переживань. - А-а-а, - чи то простогнала, чи то з полегшенням, уп╕знавши Серг╕я, протягнула вона, ╕ ╖╖ погляд надовго зупинився на його очах, так н╕би вона хот╕ла поринути в найглибш╕, найпота╓мн╕ш╕ надра його душ╕, щоб побачити його найпосутн╕ш╕ думки й переконання.

- Я при╖хав сюди реставрувати храм, - з раптовим п╕днесенням майже вигукнув Серг╕й. - Я бачу, що ти, ╤ро, ще не пробувала звертатися до такого пов╕рника й спов╕дника, як Бог ╕ його в╕рна служителька Церква. З╕ свого досв╕ду можу ц╕лком щиро засв╕дчити, що це дуже, дуже велика сила. Дуже, дуже раджу тоб╕ звернутися до Бога. Хочеш, завтра зранку вдвох прямо й п╕демо до храму.

- Та кинь ти дурню говорити, - знесилено в╕дмахнулась вона. - Чи то я не знаю цих поп╕в. Ран╕ше в╕рою й правдою служили ате╖стичн╕й комун╕стичн╕й влад╕, майже в кожного попа п╕д рясою був наган ╕ погони в╕д КДБ, якому ц╕ попи допов╕дали про настро╖ серед пастви, порушуючи та╓мницю спов╕д╕, - з непереборним в╕дча╓м промовила ╤ра, причому слово "попи" навмисне з притиском вимовляючи з наголосом на першому склад╕, - а тепер вони служать тим же самим комун╕стам ╕ кадебешникам, що й ран╕ше, але тепер вже за "бабло" надають п╕дтримку на виборах. Такий же й цей наш м╕сцевий батюшка Олександр. Олександр! А як його вс╕ тут називають, просто Санько. А як його ще називати, якщо в╕н ран╕ше тут працював в одному з м╕сцевих колгосп╕в трактористом ╕ в╕дзначився в часи сво╓╖ буремно╖ молодост╕ вельми сво╓р╕дною повед╕нкою на ╜рунт╕ глибокого зап╕йного алкогол╕зму ╕ вс╕х можливих тваринних пристрастей. Коли ж в╕н раптом прозр╕в п╕сля чергового примусового л╕кування в ЛТП, то раптом ц╕лком неспод╕вано побачив у дзеркал╕ док╕нченого н╕кчему без коп╕йки за душею з перспективою зак╕нчити дн╕ сво╖ за гратами, оск╕льки похопився в╕н якраз в той час, коли завдяки Горбачовськ╕й перебудов╕ один великий комун╕стичний СРСР перетворився на багато маленьких дико-кап╕тал╕стичних "есересерик╕в", ╕ не те що якомусь задрипаному алкогол╕ку-трактористу, а нав╕ть найкращим фах╕вцям сво╓╖ справи, найсв╕тл╕шим умам не знайшлося м╕сця у цьому дикому коловорот╕ розгнузданого розкрадання всього накопиченого нелюдським трудом ц╕лих покол╕нь пок╕рних безсловесних раб╕в криваво╖ радянсько╖ ╕мпер╕╖. ╤ Санько наш, не будь дурень, зметикував сво╖м пронирливим селянським розумком, де його особистий просв╕ток у безпросв╕тн╕й п╕тьм╕ безк╕нечного тунелю сучасност╕, тобто - де пахне сальцем. Дек╕лька рок╕в духовно╖ сем╕нар╕╖ - ╕ ось вам друге пришестя майже святого Санька, якнайкраще п╕дкованого для справляння чину сучасного попа, адже в╕н переборов уже вс╕ сво╖ пристраст╕, чи, може, став просто вже не спроможним до сво╖х донедавн╕х пристрастей, на зам╕ну яким прийшла одна ╓дина, зате сама найпотр╕бн╕ша в сучасн╕й церкв╕ пристрасть - безм╕рна жадоба грошей. Бабла, бабла й ще раз бабла - ось дев╕з Санька ╕ його найулюблен╕шо╖ церкви. Санько! Тобто Олександр - батюшка Олександр, завдяки наполяганням якого м╕сцевий в╕дбудований храм став тепер називатися храмом Олександра! Так, так, Першотравневий храм Олександра, щоправда, не самого Санька, а його тезки Олександра Невського. Так наче Санько н╕ сном, н╕ духом не знав ╕ не в╕дав, що насправд╕ не було н╕яко╖ епохально╖ Невсько╖ битви, завдяки як╕й цей вигаданий князь Олександр став називатися Невським, як не було й того, вигаданого далеко п╕зн╕ше святого Олександра Невського, а справжн╕й князь Олександр Ярославович був якнайвдячн╕шим вихованцем Золотоординського ханського двору, пасинком Великого Хана й кровним побратимом одного з монгольських принц╕в, тобто достеменним Чинг╕зидом, справжн╕й Олександр був найв╕рноп╕ддан╕шим слугою Великого Хана Золото╖ Орди, справжн╕й Олександр був якнайлют╕шим, найкривав╕шим баскаком, який рвав н╕здр╕ й в╕др╕зав вуха нещасним п╕дданим Володимиро-Суздальського Улусу Золото╖ Орди, щоб т╕ не наважились ута╖ти бодай коп╕йку в╕д всевидячого ока Велико╖ Монгольсько╖ ╕мпер╕╖, яка згодом стала називатися Великою ╕мпер╕╓ю Рос╕йською, ╕ Московська православна церква, до реч╕, щонайв╕рноп╕ддан╕ше служила як Ординським ханам, так ╕ ╖х наступникам Московським царям, - було видно, як ця емоц╕йна промова, повн╕стю захопивши ╖╖ помисли, н╕би вихопила ╤рину з провалля в╕дчаю й болю, в якому вона т╕льки-но знаходилась, вона н╕би забула про сво╓ горе в порив╕ ц╕╓╖ сво╓╖ ╕рон╕чно╖ тиради, яка переходила в безжальний сарказм. - Фальш, облуда ╕ брехня, ╕ б╕льше н╕чого. ╤ все лише заради грошей ╕ влади. Це для них ╕ ╓ царство небесне на земл╕. А Санько тут вже обжився дуже добре. Кр╕м того, що в╕н отриму╓ по вив╕шеному при вход╕ до храму прейскуранту за сво╖ послуги попа, як у кожному справжньому комерц╕йному п╕дпри╓мств╕, Санько ще й розв╕в тут ц╕ле, так би мовити, при-храмове с╕льгосп-промислове господарство, й руба╓ бабло, аж щепки летять, в╕дда╓ належну частку сво╖м церковним паханам, як╕, в свою чергу, д╕ляться з паханами в╕д влади, ╕ вс╕, як мовиться, в шоколад╕. Фальш, облуда ╕ брехня. ╤ б╕льше н╕чого, - зак╕нчила вона вже тихим голосом, ╖╖ саркастичний запал, очевидно, вичахав, ╕ вона знову поверталася в неприглядний св╕т свого горя й болю.

- Не знаю, що тебе примушу╓ саме так судити про Церкву, - з в╕дчутними нотками сп╕вчуття звернувся Серг╕й до ╤ри, - не знаю.

- Завтра познайомишся з Саньком ╕, можливо, з його найв╕рн╕шою паствою, яка склада╓ться з двох десятк╕в наближених, до рук яких теж прилипа╓ непогана дещиця з даровано╖ приходу Божо╖ благодат╕, ╕ все зрозум╕╓ш, - вимовила ╤ра з рештками гн╕вливо╖ зневаги в голос╕, скрививши в ╕рон╕чн╕й посм╕шц╕ губи.

- Не знаю, не знаю, - задумливо подивився Серг╕й на д╕вчину, яка в цей час являла н╕би уособлення в╕дчаю. - Можливо, ти й ма╓ш якусь рац╕ю щодо вашого м╕сцевого приходу, але ж, якщо це д╕йсно так, то треба просто боротися з цим. Адже, пов╕р мен╕, багато б╕льша, я думаю, дуже набагато б╕льша частка церковних громад живуть зовс╕м з ╕ншими, справжн╕ми, запов╕даними Христом, ц╕нностями. Як приклад, я м╕г би тоб╕ навести хоча б от того ж отця Михайла з села Веселого п╕д Ки╓вом, де я ц╕ле л╕то розписував храм. ╤ таких, я думаю, дуже багато. Пов╕р мен╕, ╤ро. Я в цьому впевнений.