Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Серг╕й в╕дчув, як ╖╖ тенд╕тне, майже дитяче т╕ло почало здригатися в свав╕льних риданнях. Але ц╕ ридання вже не були тими риданнями в╕дчаю й знев╕ри, на самому зльот╕ яких Серг╕й ╕ пом╕тив в альтанц╕ ╤рину - це були сльози вдячност╕, сльози дов╕ри до запропонованого Серг╕╓м сп╕вчуття. Ця вдячн╕сть, ця дов╕ра в╕д д╕вчини, виховано╖ долею в ненастанному чатуванн╕ на пост╕йн╕ п╕дступи, були для Серг╕я наст╕льки дорогими, що в╕н буквально ф╕зично в╕дчував, як м╕ж ╖хн╕ми душами ╕ м╕ж ╖хн╕ми т╕лами зникають ус╕ перепони, як ця скривджена беззахисна д╕вчина, майже д╕вчинка, ста╓ для нього р╕дною. Серг╕й в╕дчув, як його серце буквально тане в╕д знетямлюючого бажання злитися з нею во╓дино, щоб всотати вс╕ ╖╖ бол╕ в себе ╕ влити в не╖ сво╓ сп╕вчуття, свою наснагу, свою в╕ру в людей ╕ в Бога. Захоплений виром безмежно екзальтованого жалю, сп╕вчуття й милосердя, як╕ бурхали через край, Серг╕й п╕дхопив на руки легеньке т╕ло ╤ри й пон╕с до в╕дчиненого в╕кна сво╓╖ к╕мнати.

Навряд чи вже в╕н чи вона здавали соб╕ зв╕т в тому яким чином вони опинилися в Серг╕╓в╕й к╕мнат╕ в його постел╕, як ╖хн╕ т╕ла аж до самого ранку зливалися в конвульс╕ях жалю й сп╕вчуття, болю й радост╕, горя й щастя, бажань ╕ п╕днесень т╕лесних ╕ духовних, любов╕ земно╖ й небесно╖.

4.

Все те , що вноч╕ здавалося виявом трохи не свято╖ любов╕, на ранок постало перед Серг╕╓м в ус╕й в╕драз╕ гр╕ха. Прокинувшись досить рано, в╕н н╕як не м╕г спекатися в╕дчуття, що йому снилося щось важливе, але ж н╕як не м╕г пригадати те величне видиво, коли йому сьогодн╕ ув╕ сн╕ знову явилася Богомат╕р в образ╕ Оксани все з тими ж самими пересторогами щодо непомильного вибору, - коли в╕н прокинувся, сновид╕ння н╕би було з╕терте з його пам"ят╕ чи╓юсь зловорожою рукою. Прокинувшись, Серг╕й вже не побачив поряд себе ╤рину, але присутн╕сть ╖╖ молодого т╕ла все ж в╕дчувалася майже ф╕зично, ╕ разом з цим майже ф╕зично в╕дчувалася присутн╕сть важко╖, майже смертельно╖ провини - в╕н згадав про Оксану...

Так, давно вже минулися т╕ часи, коли Серг╕й м╕г спок╕йн╕с╕нько в╕дмахнутися в╕д под╕бно╖ проблеми за допомогою одн╕╓╖ ╓дино╖ фрази :"Це був лише секс, ╕ н╕чого б╕льше". Тепер це був гр╕х, великий гр╕х перелюбства, гр╕х, який належить до перел╕ку гр╕х╕в смертельних. Але ж цей гр╕х був насл╕дком не невситимого втамування х╕т╕, а висл╕дом жалю й милосердя, причиною цього гр╕ха не було плотське бажання, а була небесна любов, та сама любов, яка повел╕ва╓ нехтувати сво╖м власним т╕лом ╕ нав╕ть душею заради ближнього свого. Так, в╕н п╕шов на гр╕х заради ╤ри. ╤ тепер залишився з цим гр╕хом сам на сам. ╤ як тепер в╕н подивиться в оч╕ Оксан╕.

Не в змоз╕ й дал╕ краяти свою душу зачарованим колом цих нерозв"язних питань, Серг╕й з╕стрибнув з постел╕, одягнувся й вийшов з к╕мнати з нам╕ром зайнятися сво╖ми справами, заради яких в╕н сюди при╖хав, а все ╕нше вир╕шиться якось само собою - йому зараз якраз пригадався висл╕в Наполеона про те, що головне ув"язатися в битву, а все ╕нше вир╕шить доля. ╤ все ж, як би там не було, а почута вчора ╤рина ╕стор╕я про ╖╖ тепер╕шн╓ становище, про те, що вона живе останн╕ дн╕ на ц╕й земл╕, як би це не звучало неймов╕рно, все ж краяли Серг╕╓ве серце немилосердно, ╕ в╕дмахнутися в╕д того, що в╕н все це знав, вже було неможливо, ╕ в╕дмахнутися в╕д того, що в╕н мав щось вчинити, щоб урятувати це юне невинне створ╕ння, теж було вже неможливо.

А що в╕н, власне, м╕г зробити. Зараз Серг╕╓в╕ пригадувалися слова, як╕ вноч╕ ╤ринка промовляла найчаст╕ше: "Нам двом одночасно з мо╖м таточком жити вже абсолютно нема╓ н╕яко╖ можливост╕, один з нас повинен померти, причому померти негайно". Вноч╕, в полум"╖ пристраст╕ в╕н не надав великого значення цим ╖╖ словам, але зараз вони постали в зовс╕м новому, незвичному значенн╕ - це вже не було безапеляц╕йне визнання ╤риною ╓дино можливою свою власну загибель, це вже було припущення альтернативи: або вона, або ╖╖ названий таточко. Тобто, чи не зародилася в ╖╖ д╕воч╕й гол╕вц╕ думка про можливий порятунок шляхом удару у в╕дпов╕дь - смерть ╖╖ дядечка була б порятунком для не╖ само╖, причому ╓дино можливим порятунком. Але ж в такому раз╕ вона виходила на прю сама проти свого всемогутнього оп╕куна з його безмежними можливостями ╕ владою - навряд чи в не╖ були б як╕сь шанси. Сама проти... А чи ж сама? Адже ж тепер вона, власне, вже не сама. Не м╕г же Серг╕й тепер залишити ╖╖ саму, тепер вони вже вдвох. Але ж в такому раз╕?..

- ╤рина ще не виходила? - в╕дс╕к вс╕ ц╕ болюч╕ думки в╕н питанням до охоронця в шикарному костюм╕, що сид╕в у вестибюл╕, куди Серг╕й вже вийшов. - Хот╕в з нею пройтися до храму, - не знати для чого додав в╕н пояснення.

- Так, вона вже поб╕гла на свою вран╕шню проб╕жку, - в╕дпов╕в той з поблажливою посм╕шкою.

- Зрозум╕ло, - Серг╕й пригадав, що йому, власне, теж не треба б нехтувати сво╓ю звичкою до вран╕шньо╖ проб╕жки, тим б╕льше, що можна було б проб╕гтися разом з ╤рою. Але вже пора б познайомитися з фронтом роб╕т у храм╕. Та й ╤рина навряд чи так вже зайнята зараз турботою про сво╓ здоров"я - просто, мабуть, намага╓ться якось втекти з ц╕╓╖ сво╓╖ фешенебельно╖ в"язниц╕, в як╕й ╖╖ чека╓ лише одне... Але втекти ╖й навряд чи далеко вдасться.

Серг╕й зб╕г сходами на подв╕р"я розк╕шного ма╓тку Федорчука ╕ вдихнув на повн╕ груди прохолодну св╕ж╕сть погожого ос╕ннього ранку. От чого в╕н не оч╕кував, так це зустр╕ч╕ з тим самим хлопцем, з тим здорованем, який вчора причепився до ╤рини, ╕ якому Серг╕й трохи вломив: як його там, Гриня, зда╓ться? Так, Гриня - Григор╕й.

- Григор╕й, - зам╕сть прив╕тання промовив вчорашн╕й Серг╕╖в знайомець кремезно╖ статури, що вир╕с раптом перед ним ╕ простягнув руку для прив╕тання, що вже було зовс╕м таки неоч╕куваним.

- Серг╕й, - в╕дпов╕в на прив╕тання Серг╕й ╕ не зм╕г не потиснути у в╕дпов╕дь руку сво╓му в╕зав╕, оск╕льки його звертання було досить таки добродушним ╕ чемним.

- А добряче ти мен╕ вчора вр╕зав, - з╕ щиросердною в╕дверт╕стю давнього друзяки з╕знався Гриня.

- Вибач, але... - хот╕в було Серг╕й продовжити розмову у тому ж вв╕чливому дус╕, який запропонував сп╕врозмовник.

- Та як╕ там вибачення, - в╕дмахнувся той рукою, - все правильно. Правильно, що ти мен╕ вр╕зав. Та ╕ вр╕зав таки правильно, добряче вр╕зав, - знову щиро всм╕хнувся в╕н. - Молодець. Не буду нав╕ть питати, де так навчився. Молодець. А от як щодо цього? - в╕н змовницьки п╕дморгнув ╕ витяг з-п╕д костюма досить таки масивний п╕столет, який вт╕м в могутн╕й руц╕ Грин╕ виглядав не таким уже й крупним.

- Тобто, - не зрозум╕в Серг╕й.

- Тобто, врукопаш ти вправля╓шся досить добре, а як щодо "м╕стера кольта", який, як в╕домо, зр╕вняв тих, хто добре й тих, хто не дуже добре вправля╓ться врукопаш? - ╕ Гриня знову продемонстрував, п╕д╕йнявши його дулом до гори, св╕й п╕столет явно закордонного виробництва. - Чи не хочеш продемонструвати сво╓ вм╕ння вправлятися з ц╕╓ю ось ╕грашкою?

- Та я залюбки, але яким чином це можна було б влаштувати тут? - Серг╕й обв╕в поглядом подв╕р"я.

- То ход╕мо з╕ мною, - кивнув запрошувально Гриня головою й п╕шов за будинок, несучи п╕столет в руц╕.

"Що це, - подумалося на мить Серг╕╓в╕, - пастка задля спроби якось помститися? Але як помститись?". Вт╕м, це був лише митт╓вий сумн╕в. Як би там не було, навряд чи Гриня став би так вже ризикувати, намагаючись серйозно помститися через вчорашн╕й др╕б"язковий ╕нцидент такому потр╕бному для Федорчука гостев╕, як Серг╕й. Та й врешт╕, щоб там не було, а Серг╕й в сво╓му житт╕ перебував уже в усяких пригодах ╕ дасть соб╕ раду в як╕й завгодно ситуац╕╖, тим паче ж те, що станеться, не буде для нього неспод╕ванкою - ╕ в╕н упевнено рушив усл╕д за Гринею, намагаючись його наздогнати.

Гриня ж, об╕йшовши будинок, п╕д╕йшов до одн╕╓╖ з буд╕вель, що знаходилися за багатоповерховим ма╓тком Федорчука. Гриня в╕дчинив масивн╕ двер╕ й, махнувши, запрошуючи рукою, ув╕йшов досередини. Серг╕й, насл╕дуючи його, теж ув╕йшов до середини буд╕вл╕ й став усл╕д Грин╕ спускатися сходами вниз. Це виявилося чимось на зразок величезного льоху. Вони, спустившись, пройшли ще трохи осв╕тленим коридором цього величезного п╕дземелля й п╕д╕йшли до великих броньованих дверей. Гриня набрав код ╕ в╕дчинив ц╕ двер╕. Вони опинилися у величезному стр╕лецькому тир╕, де вже вправлялися в стр╕льб╕ дек╕лька чолов╕к. Серг╕й же з╕ сво╖м супров╕дником п╕д╕йшли до одн╕╓╖ з н╕ш для стр╕льби, й Гриня, не довго думаючи, без н╕яко╖ п╕дготовки вийняв св╕й п╕столет ╕ вистр╕лив по м╕шен╕.