Стріла Всесвіту - Анатолій Пастернак

Затуливши долонями обличчя, Сергій знову згадував давні подробиці, боячись повірити, боячись помилитися. Повернення. Хлопчаки на вулиці. Елька, Волін. Розмова з професором. Володимир Добров. У нього прізвище материне. Дивний збіг обставин. Випадковість? Ні, виключено. Адже вони повернулися одночасно. Копнін має рацію.

Стиснувши голову руками, Сергій спробував дати лад своїм думкам. І не міг. Він думав про сина. Йому й на думку не спало б… Хоча він і схожий па свою матір.

А тепер у нього й онуки є. Неймовірно! Йому раптом захотілося цієї ж миті побачити їх, та па вулиці була вже ніч. Він став пригадувати їхні обличчя. Риси були знайомі, близькі і все ж вислизали, губилися, танули, а погляд зустрічав у темряві за вікном лише світлячки ліхтарів, від яких соталося вологе проміння.

Олекса Палійчук

НЕСИМПАТИЧНА ПЛАНЕТА

Їм залишилось обстежити останню планету цієї системи. І невелика “Горлиця”, відділившись од матірної ракети, легко пурхнула на залиту ранковим сонцем піщану рівнину. На своїх коротких крилах вона принесла чотирьох членів екіпажу й три щільно завантажених багажних відсіки.

— Гарний день, — сказав ще в ракеті біолог Буряк, — та кисню нам тут не вистачатиме.

— Що ж, доведеться взяти легкі скафандри, — тільки й зауважив командир групи Забара. Більше говорити не було потреби: кожний чітко знав свої обов’язки, як і суворі правила експедиційного режиму.

І, хоч першого дня працювали порівняно недалеко від корабля, роботи вистачило всім. Найбільше, однак, діставалося Бурякові. Намагаючись заощадити пальне авіакатера, він одразу розчохлив одну зі своїх валіз та склав собі “хруща”. Осідлавши цього невеличкого літального апарата, він тепер без зайвого клопоту заглядав у глибокі провалля та на вершечки стрімких скель. До того ж па ньому біолог легко переслідував будь-яку тварину чи птаха, знімаючи їх одночасно кіно- і рентгенокамерою.

За цим заняттям і минув для Буряка трудовий день. Він уже взявся заносити своє начиння в намет, коли почув радіоголос Клим’юка — той, виявляється, вирішив заїхати по дорозі до нього. Дізнавшись про це, біолог одразу поспішив закінчити роботу: він трохи здивує товариша, а заодно й похвалиться своїми трофеями. З цією метою Буряк акуратно розклав у наметі чотири кістяки різних тутешніх тварин. На незайманій планеті він знайшов їх просто долу — нахиляйся й бери. І були вони ідеально чисті. Тільки не вибілені сонцем та вітрами, а зовсім свіжі, наче навмисне приготовані для зоологічного музею… Та ось і Клим’юк.

— Бачу, бачу, — відразу оцінив картину геолог. — Ти що — вже на місці й виварюєш?

Буряк задоволено посміхнувся:

— Уяви собі, що ні. Саме такими їх знайшов, — із піднесенням почав описувати незвичайного скелета, якого не взяв із собою тільки через те, що той виявився занадто великим та важким для “хруща”. — Їх тут сила-силенна, і всі отакі. Чисті і свіжі.— По тих словах Буряк трохи замислився, та хутко спохопився: — Еге, час уже нам додому. Зачекай — лише внесу “Універсала”.

— “Універсали”, — виправив Клим’юк. — Їх же тут у тебе два! Не розумію, навіщо так страхуєшся?

Буряк здивовано підняв брови:

— Видно, тобі вже двоїться в очах, друже. Коли це було, щоб Забара дав аж два!.. До того ж, мене цілком влаштовує один.

— Уяви собі, що два, — немов дражнячись, потвердив своє геолог і вийшов услід за товаришем.

Однак лічильник стояв один. Буряк повернув обличчя до Клим’юка й промовисто похитав головою.

— Не… не розумію, — щиро розвів руками геолог. — Добре пам’ятаю; коли підходив до намету, їх було два… Їй же богу — два! Це мене навіть здивувало.

Буряк одверто засміявся, а тоді по-змовницькому підморгнув:

— Справа заплутана. Мабуть, знов Марина винувата.

— Ні, ти не подумай…

— Гаразд, гаразд, вважай, забули.

На те Клим’юк тільки стенув плечима і мерщій узяв до рук лічильника, що мав форму досить правильної півкулі.

— А він у тебе липучий, навіть пахне неприємно, — немов беручи реванш, зауважив геолог.

— Ну, це через те, що з двох зробився один, — так і зрозумів його Буряк.

Клим’юк мовчки тицьнув йому до рук лічильника, а сам залишився чекати біля намету, готовий міцно зашнурувати його на ніч. “На ньому справді якийсь паскудний слиз…” — чув він Бурякове бурчання, але вже не озивався.

Наступного дня тривали ті ж операції. Дослідники міняли місця стоянок, дедалі заглиблюючись у простори цієї широко полатаної пустелями планети. Буряк сумлінно нишпорив по перелісках та чагарниках — знімав, а іноді й ловив цікаву для себе живність, і всюди надибував на скелети — переважно свіжовибілені. Того дня звернув на них увагу Дунеряну — фізик і хімік. Клим’юк же повідомив, що дивуватись тут нічого: подібним “скарбом” нашпиговані майже всі шари кайнозою. Безсумнівно, на планеті хтось дуже чисто їсть, і Бурякові лишається тільки виявити цього акуратиста.

Звісно, біолог теж дотримувався такої думки, та з усіх членів екіпажу поки що він один знав: жоден хижак, спроможний убити більш-менш помітну здобич, йому ще не траплявся. Скелети хижих тварин були тільки серед викопних палеогену.

Третього дня експедиція перебазувалася на морське узбережжя. Взагалі, води на цій планеті збереглось небагато, і внутрішнє море, що нині з плюскотом шуміло перед землянами, було порівняно невелике та мілке. Про це вже встигли повідомити з борту зорельота, який, перебуваючи па орбіті, ні на хвилину не переривав глобального обстеження планети. Звідти ж надійшла і відеокарта морського дна, фотокопію якої Буряк одразу прикріпив на кермі свого мезоскафа. Сьогодні він із полегшенням покинув бідні жовто-коричневі пейзажі суші, хоч із досвіду знав: живий світ моря буде ще біднішим.

До полудня Буряк повністю обстежив материкові відмілини і вийшов у відкрите море. Він уже зайнявся поверхневим шаром води, коли одержав повідомлення про велику піщану бурю, що насувалась на північно-західне узбережжя. Така різка зміна погоди серйозно зашкодила б роботі на поверхні, тому біолог вирішив опуститись на глибину. Хутко вибравши з води мережу датчиків, він наглухо зачинив шлюзові камери і заходився над системою “занурення”.

З увімкнутою апаратурою кругової фіксації човен поволі набирав глибину. То тут, то там жовто-зелений тон води змінювався голубим з коричневим відтінком, що вказувало на значну її каламутність. Однак, незважаючи на це, довкола вирувало життя. Міріади дрібних організмів — тутешній планктон — жваво роїлись у світлі фар, за ними не менш жваво полювали великі і малі риби.