Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Н╕, звичайно, Серг╕й зустр╕чався й з╕ священиками, ╕ священиками непоганими, котр╕ г╕дно виконували св╕й обов"язок, але в т╕м то й справа, що - обов"язок! Жив Серг╕й ╕ в монастирях, де монахи в╕дзначались неабияким, нав╕ть, натхненним пориванням у служ╕нн╕ Господу. Але ж село Веселе - це не монастир, ╕ отець Михайло - не виконував св╕й обов"язок, н╕, - в╕н був т╕льки вдячний дол╕ за можлив╕сть прислужитися людям. А ще ця чар╕вна, неймов╕рна д╕вчина, яка митт╓во, якимсь недов╕домим чином, зробила те, що Серг╕й наполегливо до самозабуття намагався зд╕йснити за допомогою книги, пензля ╕ молитви - ця д╕вчина зр╕днила його до ╓динокровност╕ з ус╕м найсвят╕шим, до чого в╕н прагнув, з Богом ╕ Укра╖ною, в╕рн╕ше, з Божественною Укра╖ною, бо Укра╖на ╕ Бог були для Серг╕я одн╕╓ю нерозд╕льною свят╕стю. ╤ це новонароджене почуття ╓днання з ус╕м найомр╕ян╕шим, з ус╕м найсвят╕шим, почуття ново╖ повноти буття було таким ясним, таким виразним ╕ захопливим, що, на думку Серг╕я, йому навряд чи дало б заснути ц╕╓╖ ноч╕ переживання потрясаючо╖ бентеги цього неоч╕куваного подарунку дол╕, коли йому так неждано в╕дкрився неоц╕ненний духовний скарб.

Але, як на диво, сон прийшов до Серг╕я надзвичайно швидко ╕ легко, хоча перед тим, як цей сон прийшов, Серг╕╓в╕ довелося пережити ще один спогад, який, очевидно, був викликаний ╕з пота╓мних глибин пам"ят╕ саме сьогодн╕шн╕ми переживаннями, глибиною, п╕днесен╕стю, яскрав╕стю сьогодн╕шн╕х переживань. Р╕ч в т╕м, що Серг╕й не був в╕д самого дитинства прилученим до християнського св╕тла, в╕н був народжений у нетрях прогнилого до самих сво╖х засадничих основ Радянського Союзу, у безпросв╕тност╕ того духовного мороку, коли освячене владою безбожжя виплодило врешт╕ всезагальну знев╕ру в ус╕х взагал╕ ц╕нностях, в тому числ╕ й знев╕ру в побудов╕ того св╕тлого майбутнього, заради якого були принесен╕ незчисленн╕ людськ╕ жертви, заради якого був розстр╕ляний сам Бог, ╕ приписи морального кодексу буд╕вника комун╕зму стали для радянсько╖ людини таким же непотребом, як ╕ Бож╕ запов╕д╕. Це вже пот╕м, у вже досить зр╕лому в╕ц╕, коли в╕н повн╕стю став в╕дпов╕дальним за сво╖ думки ╕ вчинки, коли вже г╕ркота в╕д розчарувань ╕ втрат переповнила вс╕ можлив╕ меж╕... Тод╕ до Серг╕я прийшов Христос. Якраз оцей саме доленосний переворот його духовного житт╓пису, коли в╕н став ╕з поганина християнином, зараз якраз ╕ вип╕рнув у Серг╕╓в╕й душ╕. Як це було?..

... Н╕, це не були спомини про т╕ повсякденн╕ подробиц╕ його буденного ╕снування, в яких в╕дбувалося його духовне переродження, це була якась фантасмагорична алегор╕я почутт╕в, думок, осяянь, в яких ╕ в╕дродився тод╕ в його гр╕ховному ╓ств╕ Бог, в яких зараз все це зринуло митт╓вим спалахом спомину про те, яким м╕зерним ╕ жалюг╕дним видалося тод╕ Серг╕╓в╕ те ╕снування, яке до того часу видавалося йому не лише природним ╕ достойним, а взагал╕ ╓дино можливим ╕снуванням - ╕снування завдяки утримуванню душ╕ у межах осягнення в╕чних марнот... Але ж знову ╕ знову на вулицях безликий натовп розчаху╓ нас навп╕л - ╕ по меж╕ роз╕п"ято╖ ╕стини межа терп╕ння вола╓ розтином м╕ж пеклом навколишнього життя ╕ ра╓м душ, як╕ д╕ткнулися кол╕нами сво╖ страждань до запов╕тно╖ земл╕ божественно╖ благодат╕. ╤ боляче стиска╓ться серце у намаганн╕ запоб╕гти язичницьк╕й спокус╕ назвати фак╕рською ту мелод╕ю милосердя, яка отруйн╕ зм╕╖н╕ звиви шлях╕в незв╕дност╕ наших доль приборку╓ впокорюючою гармон╕╓ю Його ╤м"я: адже у цьому ╕мен╕ й тепло долон╕ батька на провинн╕й дитяч╕й гол╕вц╕ гр╕ховност╕ людсько╖ ╕ щир╕сть материнсько╖ сльози у кришталево чист╕м оц╕ справедливо╖ в╕дплати - ╕ ск╕льки б нас не переконувала д╕йсн╕сть у тому, що п╕д крильцем милосердя так затишно злочинцю, ╕ що на протягах обмови скн╕╓ праведник, - усе ж кр╕зь св╕тло Його ╤мен╕ н╕хто не може не побачити, як ╕скри в╕д святкових фе╓рверк╕в плотських ут╕х незм╕нно згасають у пад╕нн╕ по тра╓ктор╕╖ гр╕ха у морок забуття... Так, це було саме так...

... Цей спогад вибухнув почуттями й осяяннями тако╖ сили й велич╕, як╕ можна було зр╕вняти лише з безмежн╕стю, але в час╕ все це промайнуло майже митт╓во - всемогутня мить, п╕д час яко╖ кор╕ння спомину, благодатно в╕дживлене в ╜рунт╕ сьогодн╕шн╕х вражень, п╕днеслося всесильною кроною ╕ розпросторилось розлогим г╕ллям, обтяженим плодами ново╖ в╕ри. Ця безмежна мить ╕ була ангелом, на крилах якого на Серг╕я з╕йшов сон.

Сон був легкий ╕ св╕тлий, а водночас глибокий ╕ проникливий. Серг╕й в╕дчув ув╕ сн╕, що йому зараз явиться сам Господь, який водночас буде його р╕дним батьком, так, саме тим р╕дним батьком, якого Серг╕й н╕коли не знав. ╤ коли, нарешт╕, вималювався жаданий образ Отця, Серг╕й уп╕знав у ньому отця Михайла :"╤ди прямо, не звертай, не схиб", - сказав поважно Отець. Пот╕м Серг╕╓в╕ явився образ його р╕дно╖ матер╕, риси яко╖ дивно переплелися з рисами ж╕нки на фотограф╕╖ в хат╕ отця Михайла - Оксанино╖ матер╕, що пот╕м виявилося образом Оранти ╕з Соф╕╖ Ки╖всько╖:"Не зверни, не схиб", - сп╕вчутливо сказала Мати, ╕ Серг╕й зрозум╕в, що це слова само╖ Богородиц╕, п╕сля чого в╕н побачив Богородицю в тому образ╕, який вразив його ще в далек╕й юност╕ - це була Божа Мат╕р на картин╕ Сурбарана, де вона зображена ще зовс╕м д╕вчинкою, чистою й невинною, але вже в ореол╕ фатального прозр╕ння нев╕дворотност╕ сво╓╖ траг╕чно╖ святост╕, д╕вчинкою, в котр╕й Серг╕й, як це не дивно, уп╕знав Оксану, хоч Оксана й була вже зовс╕м дорослою д╕вчиною, та й зовс╕м не була схожа на Богомат╕р-отроковицю Сурбарана. ╤ все це на тл╕ незглибимого небесного сяйва, що в райдужних переливах яко╖сь потойб╕чно╖ пал╕три всепереможним виром захоплювало душу Серг╕я ╕ несло ╖╖ все глибше й глибше, все вище й вище...

Прокинувся Серг╕й легко й дуже рано з╕ всеперемагаючим почуттям радост╕, бадьоро з╕скочив ╕з постел╕, глянув у в╕кно, де лише починав займатися в нап╕вмороц╕ лаг╕дний весняний ранок, ╕ сам соб╕ подивувався, адже в╕н звик п╕д час свого м╕ського життя лягати п╕зно, ╕ вставати теж п╕зно. Серг╕й згадав слова Горпини Степан╕вни про те, що Дн╕про тече прямо тут поряд, в не╖ за городом, ╕ одягнувши спортивний костюм, гайнув через город, проб╕гся протоптаною понад берегом стежкою - проб╕жка була для нього вже звичкою - ╕, роздягнувшись, шубовснув у Дн╕про - досить прохолодна ц╕╓╖ пори вода не лякала Серг╕я, бо в╕н вже давно й наполегливо займався загартовуванням. Чистота й прозор╕сть р╕чково╖ води обпекла його вибухом неймов╕рно╖ св╕жост╕. Вийшовши на берег, Серг╕й на повн╕ груди вдихнув настояну на пахощах весняного кв╕тування травневу лаг╕дь, подивився на чисту прозор╕нь сходу, де займалася житт╓дайна ранкова заграва, що сво╓ю непереборною н╕жн╕стю розс╕ювала нап╕вморок, ╕ згадав Оксану - вона була такою ж св╕тлою, чистою й прозорою, як ця весняна зоря.

╤ тут в╕н не те щоб згадав, адже н╕ на мить про це не зм╕г би забути, а якось у зовс╕м новому св╕тл╕ усв╕домив мету свого сюди при╖зду - розпис новозбудованого храму. Взагал╕, цей новий розпис був у Серг╕я на серц╕ ось вже дек╕лька тижн╕в, з тих п╕р, як отець Михайло переконав його, покинувши все, зайнятися ц╕╓ю саме справою. Отець Михайло прив╕з нав╕ть ╕з собою св╕тлини, на яких новозбудований храм був зображений довол╕ вправною рукою фотомайстра, - за словами отця Михайла одного з фотокореспондент╕в м╕сцево╖ газети, - св╕тлини, котр╕ зрештою теж вплинули на творчу уяву Серг╕я, переконавши його прийняти запрошення громади села Веселого. ╤ вже тод╕, вивчаючи все докладн╕ше й докладн╕ше залишен╕ Михайлом Архиповичем св╕тлини, в╕н вже почав замислюватися над п╕двалинами майбутньо╖ роботи, створюючи в уяв╕ можлив╕ композиц╕йно-колористичн╕ п╕дходи до розпису.

Але ж, св╕тлини - це лише св╕тлини, й побачивши храм на власн╕ оч╕, Серг╕й з новою силою в╕дчув свою мету, зовс╕м в ╕ншому св╕тл╕ усв╕домивши вже нам╕чен╕ шляхи вт╕лення свого задуму. Але ж знов, все це не могло бути н╕як сп╕вставним, - н╕ св╕тлини, н╕ сам посталий перед Серг╕╓м храм, н╕як не могли бути пор╕вняними з тим впливом, який справили на нього враження в╕д вчорашнього сп╕лкування, яке знов таки наснажило Серг╕╖в задум зовс╕м новими перспективами, наче прорвавши якусь пелену, в╕дкривши йому нов╕ простори, нов╕ ракурси, зовс╕м нов╕ можливост╕. Це було неначе вибухом першотворення, тим саме початком вт╕лення божественного задуму св╕тобудови, який, вт╕м, був одночасно ╕ його досконалим завершенням - але це було вт╕лення св╕тобудови саме таке, яке було дане Богом кожному народу сво╖м, для Серг╕я це, звичайно, було вт╕лення укра╖нське: в╕д першопочатк╕в трип╕льських розпис╕в та орнамент╕в через античн╕ ск╕фо-сарматськ╕ набутки, що стали орган╕чним п╕д╜рунтям для розвитку величност╕ Ки╓во-Русько╖ доби, яка сприйнявши вплив В╕зант╕йського християнства, переплавила його в глибинах праукра╖нсько╖ сво╓р╕дност╕, породивши р╕дну, н╕ з чим не зр╕внянну, модерну укра╖нську нац╕ю, в культур╕ яко╖, як у завершенн╕ вт╕лення божественного св╕тотворення, так в╕дчутно проглядали ╖╖ першопочатки - так у модерн╕стських потягах Архипенка в╕дчутно проглядають трип╕льськ╕ витоки. Як повно, як сильно, як довершено в╕дчув Серг╕й зараз красу майбутнього розпису храму.