Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Як завжди п╕сля того, як к╕нцеве р╕шення вже прийнято, напруга пристрасно╖ боротьби в душ╕ спада╓, ти виходиш з╕ стану болючо╖ невизначеност╕, на серце сходить умиротворення. Так, Серг╕й ╕ справд╕ в╕дчув на душ╕ умиротворення п╕сля остаточного й безповоротного р╕шення, п╕сля остаточного й безповоротного вибору, хоча сам цей виб╕р був зовс╕м не на користь найбезпечн╕шого ╕снування, як це ╕снування розум╕╓ абсолютна б╕льш╕сть звичайних обивател╕в. ╤ все ж на душ╕ полегшало. Тепер залишилося лише обдумати й знайти спос╕б конкретного вт╕лення в життя цього вибору, цього остаточного р╕шення - а це вже набагато легше, ан╕ж зробити сам виб╕р.

Серг╕й п╕д╕йшов до одного з дерев, це був дуб, схожий на той самий майже тисячол╕тн╕й дуб, п╕д яким вони з Оксаною, остаточно дов╕рившись одне одному, вперше поц╕лувались. Н╕, звичайно це не був з таким же товстелезним стовбуром, такий же височенний, з такою величезною кроною, такий же крислатий дубище, який р╕с в л╕с╕ б╕ля села Веселого ╕ вважався священним дубом давн╕х волхв╕в, ровесником Ки╖всько╖ Рус╕, цей дуб був дещо скромн╕ших розм╕р╕в, а отже, й скромн╕шого в╕ку, але все ж ц╕ дуби були дуже схож╕ сво╓ю могуттю, хоча ос╕нь вже дещо ослабила цю могуть, зб╕днивши колишню розк╕ш л╕тньо╖ зелен╕. Серг╕й п╕д╕йшов до дуба з сонячного боку, приклав долоню до кори - нагр╕та сонцем, вона була теплою. Серг╕й с╕в поряд з дубом на сухе опале листя, прихилився спиною до нагр╕то╖ сонцем дубово╖ кори, в╕дчуваючи, що живлюща сила дуба н╕би всоту╓ться в нього, ╕ лише тепер пом╕тив, що сонце вже почало св╕й шлях до заходу, отже Серг╕й про╜авив, не пом╕тивши цього, не лише сн╕данок, а вже й об╕д.

Взагал╕ то, хрон╕чна забудькуват╕сть щодо регулярност╕ й достатност╕ ╖ж╕ та сну, пов"язана з нездоланними нападами глибокого натхнення, була притаманна Серг╕╓в╕, як ╕стинному й невиправному художнику з ус╕ма вадами й перевагами, як╕ вир╕зняють це в╕дгалуження роду людського, так що недо╖дання й недосипання були для нього досить звичною р╕ччю, й пара дн╕в, проведених без ╖ж╕ та сну, не були для нього чимось екстреним. Так що усв╕домлення того, що зб╕г вже досить довгий пром╕жок часу без ╖ж╕, означало лише те, що в╕н загубив уже багато часу на досить абстрактн╕ розумування з приводу морально-рел╕г╕йних ц╕нностей, а жодного конкретного р╕шення, окр╕м р╕шення приступити до конкретних р╕шень, поки що нема╓. ╤ Серг╕й вир╕шив нев╕дкладно ж приступити до вир╕шення конкретних завдань - ╕ нав╕ть натяку на думку про те, що негайно пора вже перекусити, не виникло в нього.

То що ж, раз виб╕р зроблено, й пора приступати до вир╕шення конкретних питань - тод╕ вперед. Що робити ╕ як робити? Припуст╕мо те, що робити, вже б╕льш-менш зрозум╕ло. А от як це робити - про це пора подумати. ╤ тут Серг╕й знову в╕дчув у себе за спиною вагу подарованого Гринею п╕столета - оце, власне, ╕ ╓ в╕дпов╕дь на питання, як вт╕лити прийняте р╕шення, як кажуть, в життя, хоча в даному випадку правильн╕ше буде сказати вт╕лити в смерть. Подарунок Грин╕ був як н╕коли до реч╕. Постр╕л ╕з п╕столета - це й над╕йно, благо Серг╕й вм╕╓ користуватися цим знаряддям досить непогано; це й, якщо можна так сказати, сол╕дно в пор╕внянн╕, хоча б, наприклад, з таким, на погляд Серг╕я, ганебним способом, як отру╓ння, чи ще щось, що б╕льше п╕дходить для боягуз╕в. П╕столет - у випадку з Федорчуком, це майже дуель, адже Федорчук - це ще й могутня, якщо не сказати всемогутня, служба безпеки, пильн╕сть яко╖ навряд чи вдасться приспати. Федорчук - це перш за все першокласн╕ профес╕йн╕ т╕лоохоронц╕. Отже - п╕столет, це вже вир╕шено остаточно, це вже добре.

Дал╕ - служба безпеки, т╕лоохоронц╕. Хоча Серг╕я вони навряд чи будуть п╕дозрювати, чи стежити за ним - от, наприклад, вчора при його перш╕й появ╕ в дом╕ Федорчука його нав╕ть не обшукали, хоча сво╓ бажання зробити це й висловлював охоронець, який впускав Серг╕я в дв╕р. Отже, Серг╕я вони досить добре перев╕рили заздалег╕дь до його появи в дом╕ Федорчука, та й сам Федорчук, мабуть, дав указ╕вку, якщо й наглядати за Серг╕╓м, то здалеку. Та воно й правильно - якщо поглянути на все це збоку, то яка п╕дозра може бути щодо захопленого церковним малярством, одного з найкращих в ц╕й царин╕, художника, який за свою роботу бере лише невелику дещицю в╕д справжньо╖ вартост╕ його роботи: н╕яко╖ п╕дозри й бути не може. Отже, ефект неспод╕ванки забезпечено.

Поки що все було на боц╕ Серг╕я. Звичайно ж, найкраще м╕сце для акц╕╖ - будинок самого Федорчука: де ще загальна пильн╕сть охорони може бути найменшою, де ще Серг╕й з Семеном Павловичем зможе зустр╕тися в невимушених обставинах, де ще в╕н взагал╕, зможе знайти м╕сце для п╕дготовки й зд╕йснення свого задуму, якщо не дома у Федорчука - н╕де. Отже, м╕сце акц╕╖ теж ╓.

Таким чином, зас╕б ╕ м╕сце акц╕╖ вже знайдено. Залиша╓ться лише довершити задум, додумати др╕бниц╕, довести план до вс╕╓╖ можливо╖ вик╕нченост╕, а для цього треба буде, так би мовити, зор╕╓нтуватися на м╕сцевост╕ - оглянути докладно будинок, вивчити розм╕щення охорони, камер спостереження, звички й найб╕льш ╕мов╕рн╕ напрямки пересування Федорчука в будинку, ╕ все таке ╕нше. На це знадобиться дек╕лька дн╕в.

Але час не жде, час в даному раз╕ як н╕коли дорогий, час зараз на вагу життя - ╤риного життя, яке кожно╖ мит╕ ста╓ все б╕льше загроженим, кожно╖ мит╕ ╖╖ життя зависа╓ на все тонш╕й волосинц╕. Тому звол╕кати н╕як не можна. Але не можна й легковажити безпекою, над╕йн╕стю, продуман╕стю, довершен╕стю плану - один ╓диний нев╕рний, нав╕ть просто невпевнений крок, одна ╓дина похибка - ╕ все, тод╕ вже н╕ йому самому, н╕ ╤рин╕, н╕хто й н╕що не допоможе, ╖х обох просто не стане на св╕т╕, ╕ все. Отже, думати, думати, й ще раз думати. ╤ починати думати в╕дразу, ось прямо тут ╕ зараз...

Але перейти до обдумування конкретного плану вже ось тут ╕ зараз Серг╕╓в╕ все ж не судилося. До нього раптом долинули чи╖сь голоси: не досить виразн╕, щоб джерело голос╕в було занадто вже близько, але й не так╕ вже невловим╕, щоб бути занадто далекими. Серг╕й, захоплений сво╖ми роздумами не в╕дразу звернув увагу на появу сус╕д╕в, але згадавши про попередження Грин╕ про нагальну небезпеку з боку м╕сцевого др╕бного крим╕нал╕тету, все ж вир╕шив дослухатися до долинаючих до нього голос╕в. Невже це й справд╕ була та сама м╕сцева босота, така небезпечна з╕ сл╕в Грин╕, що задля в╕дбиття ╖хнього нападу Гриня й подарував Серг╕╓в╕ зброю, якою наполегливо й радив скористатися в раз╕ д╕йсно╖ небезпеки, реальн╕сть яко╖ Гриня вважав наст╕льки безперечною, що в пор╕внянн╕ з╕ сво╖м Першотравневим вважав "Чикаго тридцятих" просто таки дитячим садком?

Та зараз вже й Серг╕й пригадав, як у розмовах у по╖зд╕ ╕ в автобус╕, коли в╕н вже п╕д"╖жджав до Першотравневого, в╕н чув розпов╕д╕ про жахлив╕ м╕сцев╕ крим╕нальн╕ розборки, про сотн╕, якщо не тисяч╕ труп╕в, "закатаних" в асфальт ╕ бетон, закопаних в перел╕сках ╕ вибалках, про те, що з настанням темряви в тутешн╕х м╕стах мало хто вже наважиться вийти на вулицю. А вже таки починало потихеньку сутен╕ти - ос╕нь ╓ ос╕нь. Н╕, не те, щоб Серг╕й дуже стурбувався обставинами свого самотнього перебування у в╕длюдному м╕сц╕ з перспективою опинитися наодинц╕ з╕ знаменитими м╕сцевими хул╕ганами, - просто треба було виявляти обачн╕сть, особливо тепер, коли в╕н прийняв р╕шення, для вт╕лення якого в життя йому треба бути живим, неушкодженим ╕ по можливост╕ якнайменше вплутуватися в будь-як╕ непевн╕ ситуац╕╖, аби не привертати до себе зайво╖ уваги. А тому н╕куди не под╕нешся - доведеться таки перев╕рити реальн╕сть небезпеки.

Серг╕й потихеньку п╕дв╕вся, ще раз перев╕рив зручн╕сть розташування заткнутого за пояс брюк п╕столета, й намагаючись ступати якомога безгучн╕ше, пов╕льно п╕шов у напрямку долинаючих до нього голос╕в, час в╕д часу зупиняючись, щоб перев╕рити, чи правильно в╕н цей напрямок визначив, що не було занадто важко, оск╕льки збоку долинаючих голос╕в якраз в╕яв в╕тер, що додатково ще й надавало Серг╕╓в╕ можлив╕сть нечутно п╕д╕йти до джерела можливо╖ небезпеки. П╕д веч╕р ставало все прохолодн╕ше, голоси долинали досить ч╕тк╕ - все ч╕тк╕ш╕ й ч╕тк╕ш╕...