Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

- Так, знаю, пам"ятаю, розум╕ю - але до чого ти це все розпов╕да╓ш, поки що н╕як не зрозум╕в.

- Зараз зрозум╕╓ш. ╤ особливо захопилась я лед╕ В╕нтер, коли подивилася отой радянський ф╕льм про трьох мушкетер╕в з Боярським в рол╕ Д"Артаньяна, пам"ята╓ш?

- Пам"ятаю. Але ж, наск╕льки я знаю, тво╖м ╕деалом завжди була не якась там лед╕ В╕нтер, а рос╕йська ╕мператриця Катерина Друга, Катерина Велика.

- Так, але Катерина Велика прийшла вже п╕зн╕ше, а мо╖м першим захопленням була все ж лед╕ В╕нтер. Але повернемось до того радянського ф╕льму про трьох мушкетер╕в, як прекрасно там поставлена й з╕грана роль лед╕ В╕нтер - я просто закохалася в не╖ з першого погляду. Особливо ж мене в цьому ф╕льм╕ вразила сцена, коли лед╕ В╕нтер вербу╓ одного молодого рел╕г╕йного фанатика для вбивства лорда Бек╕нгема, пам"ята╓ш?

- Так, пам"ятаю.

- Ця сцена так мене вразила, вона просто перевернула все мо╓ життя: я побачила, як легко, не витративши жодно╖ коп╕йки, а т╕льки досконально знаючи особливост╕ людсько╖ природи з притаманними ╖й пристрастями, проста слабка ж╕нка, використовуючи ц╕ знання й свою слабк╕сть, може запросто перемагати найсильн╕ших ╕з сильних св╕ту цього. Пам"ята╓ш, як там в╕ртуозно лед╕ В╕нтер, використовуючи його переконання, примусила того молодого рел╕г╕йного фанатика вбити лорда Бек╕нгема, не витративши при цьому жодно╖ коп╕йки. ╤ лорд Бек╕нгем таки загинув. А ще одне в╕дкриття, яке я зробила з цього - це те, що рел╕г╕йн╕ переконання людини дають найб╕льш╕ можливост╕ ман╕пулювати нею, ╕ чим глибш╕ ц╕ переконання, тим ширш╕ можливост╕ вони дають для ман╕пулювання. Це у нас, звичайних смертних, у тих, хто в╕дда╓ весь запал душ╕ на гамування сво╖х плотських потреб, в кого вс╕, так би мовити, духовн╕ сили поглинаються щоденними пошуками хл╕ба насущного - це таких людей дуже важко п╕дловити на якомусь душевному поруху, який би допом╕г отримати над ними хоча б тимчасову зверхн╕сть ╕ владу, щоб використати людину, примусити ╖╖ чинити не ╖╖ власну, а твою волю. Адже в звичайних людей, як кажуть, с╕м п"ятниць на тижн╕, ╕ якщо в них коли-не-коли й виникають хоч як╕сь душевн╕ порухи, то ц╕ порухи так╕ непевн╕, так╕ примхлив╕, так╕ скороминущ╕, ╕ знову ж таки поглинут╕ плотськими потребами, его╖змом ╕ п╕дозр╕лив╕стю, що такими людьми дуже, дуже важко керувати. Зовс╕м же ╕нша справа з людиною в╕руючо╖, тим паче глибоко в╕руючою, як от, наприклад, цей наш вчорашн╕й г╕сть Богданенко - з такими, навпаки, дуже, дуже легко впоратися, бо в них завжди т╕льки одна ╓дина душевна маг╕страль, ╓дине, так би мовити, духовне р╕чище, яким охоплене все ╖хн╓ ╓ство на вс╕ часи. ╤ варто такого ╓динов╕рного рел╕г╕йного фанатика т╕льки вдало обробити, торкнувши й зворушивши при цьому його найвищ╕ ц╕нност╕, вдало спрямувати й п╕дштовхнути його - ╕ все, в╕н ц╕лком у тво╖х руках, в╕н викона╓ найважч╕, найнеймов╕рн╕ш╕ тво╖ забаганки, аби лише залишитись в╕рним оцим сво╖м найвищим ц╕нностям, аби лише не зрадити самого себе ╕ сво╓ божество. Все тут залежить в╕д правильност╕ напрямку, в якому ти п╕дштовхнеш такого, як наш Богданенко.

- Зрозум╕ло, я завжди знав, що ти дуже розумна, нав╕ть занадто розумна, знаю, що ти дуже майстерно, просто в╕ртуозно волод╕╓ш мистецтвом словесно╖ екв╕л╕бристики, але яким боком все це стосу╓ться нашо╖ тепер╕шньо╖ справи?

- А таким боком, що, коли я прочитала те дось╓, яке ти з╕брав про нашого художника Богданенка, особливо ж д╕знавшись про його глибоку рел╕г╕йн╕сть, я в╕дразу ж згадала про лед╕ В╕нтер ╕ завербованого нею для вбивства молодого рел╕г╕йного фанатика - ц╕ ситуац╕╖ були наст╕льки схожими, ╕ ця схож╕сть була наст╕льки разючою й переконливою, що я в╕дразу ж зрозум╕ла, яким чином мен╕ таки вдасться примусити цього глибоко в╕руючого художника Богданенка прибрати з нашо╖ дороги мого дорогого дядечка. Б╕льше того, кр╕м глибоко╖ рел╕г╕йно╖ в╕ри й мистецького фаху, Богданенко ще до того й не останн╕й знавець бойових мистецтв, в╕н до того ж ╕ще й справжн╕й бо╓ць, воював в Афган╕стан╕, вбивав людей - а це все така вибухова сум╕ш, що варто лише вдало п╕д╕брати детонатор ╕ спритно його застосувати, ╕ вибух буде тако╖ сили, що... - оч╕ ╤ри гор╕ли захопленням. - Що зруйнувати можна все на св╕т╕. Я в╕дразу тод╕ побачила план наших д╕й, хоча лише в загальних рисах, але довести все це до досконалост╕ було лише справою часу, головне - побачити загальний принцип д╕╖. Хоча, звичайно ж, ╕ детальна розробка операц╕╖ важить дуже багато, з чим я до реч╕ теж справилася непогано, я думаю цього ти не будеш заперечувати, - вона хитро примружилася, подивившись Грин╕ в оч╕, на що той т╕льки посм╕хнувся. - А вт╕лення в життя? Вт╕лення в життя, нехай ╕ дуже добре розробленого плану, дуже непроста справа, я б сказала, жива й дуже складна справа - тут потр╕бна й мужн╕сть, ╕ вигадка, й артистизм, особливо ж здатн╕сть адекватно реагувати на непередбачуван╕ ситуац╕╖.

- ╤ це все, зову ж таки, ти, ти й т╕льки ти, ╓дина, незам╕нна й неперевершена? - Гриня розв╕в руки й ╕рон╕чно посм╕хнувся. - Завжди т╕льки ти одна.

- А х╕ба це не так? Х╕ба це не правда?

- А як же я? - запитав Гриня. - Х╕ба я погано вчора вт╕лив у життя, хоча, не стану заперечувати, й справд╕ розроблену тобою, сценку нашого знайомства з Богданенком, коли я, поганий хлопець, налет╕в, наче коршак, на тебе, маленьку беззахисну д╕вчину, примусивши благородного художника-лицаря Богданенка захищати б╕дну д╕вчину, а пот╕м з нею познайомитися для того, щоб п╕зн╕ше зустр╕ти ╖╖ в дом╕ Федорчука, й пот╕м бути за╕нтригованим вс╕ма цими обставинами, ╕ так дал╕, ╕ так дал╕... Я правильно викладаю вт╕лений з мо╓ю допомогою тв╕й план?

- Правильно. Правильно.

- Так от, кр╕м того, що я так вдало вт╕лив цей тв╕й задум у життя, я ще й, вибачаюсь, отримав при цьому в╕д Богданенка добрячого прочухана, ще й зараз ребра болять, треба в╕ддати йому належне - художник наш таки не останн╕й бо╓ць ╕ добряче нам"яв мен╕ боки. Так що я ще й постраждав при виконанн╕.

- Та молодець, молодець, - похвалила його ╤ра, погладивши жартома по голов╕. - Але ж заманила його в цю,так би мовити, пастку для знайомства таки я.

- А як я спритно, можна сказати в╕ртуозно, просто таки неперевершено озбро╖в нашого героя, - не вгавав Гриня, - як природно, невимушено я вручив йому п╕столет, надавши в його розпорядження знаряддя майбутнього вбивства твого дядечка-татуся - все це виглядало, як звичайний щиросердний подарунок в╕д ус╕╓╖ душ╕, так що н╕ до чого не п╕дкопа╓шся. Та ще при цьому я прив╕в його в тир, де й переконався в тому, що наш художник до всього ще й просто таки в╕ртуозний стр╕лець, принаймн╕, я таких зустр╕чав дуже мало в сво╓му житт╕, та можна сказати, що майже н╕кого з╕ стр╕льц╕в такого класу я ще й не зустр╕чав. Просто Роб╕н Гуд, та й год╕.

Серг╕й же при цих словах знову, вже вкотре сьогодн╕, в╕дчув у себе за поясом брюк ваготу подарованого Гринею п╕столета.

- Та молодець, молодець, - поблажливо промовила ╤ра. - Все це дуже добре: ╕ те, що ти зум╕в, як я тоб╕ й доручала, не викликаючи п╕дозри озбро╖ти нашого майбутнього месника й героя, ╕ те, що переконався в його стр╕лецьк╕й спроможност╕. Молодець. Але все це просто меркне на тл╕ т╕╓╖ велично╖ й проникливо╖ трагед╕╖, яку я роз╕грала сьогодн╕ вноч╕ перед мо╖м ╓диним глядачем Богданенком. О, це було щось! - ╕з сяючим обличчям, вона п╕дняла до гори руки з розчеп╕реними пальцями, символ╕зуючи цим жестом св╕й тр╕умф. - Оце була д╕йсно в╕ртуозна гра! Як я страждала, як побивалася, падаючи на сп╕вчутливе плече мого захисника й героя! Дуже жаль, що нас при цьому було т╕льки дво╓. Як би я хот╕ла, щоб у ц╕╓╖ сцени були глядач╕. Як би я хот╕ла, щоб наш╕ з Богданенком н╕чн╕ сцени були принаймн╕ знят╕ на к╕нопл╕вку ╕ ╖х можна було б час в╕д часу переглядати - ти б тод╕ переконався в тому, що я не даремно з дитинства мр╕ю стати акторкою. Щоправда, - ╤ра хитро примружилась, зблиснувши з-п╕д лоба на Гриню лукавим поглядом, - до останньо╖ сцени ц╕╓╖ трагед╕╖ ти особисто м╕г би поставитися не зовс╕м байдуже, адже це була, власне, сцена в постел╕. Але ж ми з тобою про це домовилися й ти об╕цяв при цьому мене не ревнувати, тим паче, що гра, як то кажуть, варта цього, на кону стоять м╕льярди долар╕в Федорчука. Та маю з╕знатися, хоча ран╕ше й п╕дсипала сама нашому художнику за вечерею дещо, що б не дало йому вноч╕ заснути й п╕дсилило його чолов╕ч╕ здатност╕, як ж╕нка не маю права жал╕тися на свого н╕чного партнера - в постел╕ в╕н просто бог, так що до обдарувань художника й во╖на в╕н ц╕лком заслужено може додати звання Казанови, видно в св╕й час, коли, як я читала в його дось╓, в╕н ще не був глибоко в╕руючим християнином ╕ в╕дверто в╕ддавався, як от ╕ ми з тобою, вс╕м принадам св╕ту цього, в╕н був справжн╕м геро╓м-коханцем, ╕ ж╕нкам стосовно нього не було на що скаржитися. Та ти не переймайся, - поклала вона руку на плече Грин╕, побачивши, що той все ж не може притлумити ревнощ╕, не зважаючи на сво╖ попередн╕ об╕цянки не ревнувати ╤ру, якщо т╕й доведеться заради справи переспати з новоприбулим художником, - адже Богданенко розплатиться за те, що з╕ мною переспав не т╕льки тим, що стане, власне кажучи, найманим убивцею ╕ пор╕шить мого любого дядечка, зробивши мене цим самим ╓диною законною спадко╓мицею дядькових м╕льярд╕в. Наш герой до всього цього ще й ╕ншим чином розплатиться тут же за все: на дев"яносто дев"ять в╕дсотк╕в його вб"ють охоронц╕ тут же на м╕сц╕, а отой один в╕дсоток, при якому наш терорист-месник м╕г би залишитися в живих, як ми й домовлялися, вже в╕зьмеш на себе ти, Гриню. Так що жодних шанс╕в у вбивц╕ мого дорогого дядечка залишитися не ма╓. Все, як у найп╕днесен╕ших трагед╕ях: герой повинен розплатитися життям за те, що переспить з царицею - життя за н╕ч ╕з Клеопатрою!