1Q84. Книга третя - Харуки Мураками

— Ідеально приготувався, — захоплено сказав Тенґо. Схоже, начебто батько від самого початку знав, що помре тут.

— Справді, — погодилася медсестра. — Досі такого ніхто не робив. Усі думали, що прибули сюди тимчасово. Однак… — запнулася вона й, ніби натякаючи на наступні слова, склала обидві руки на грудях. — У всякому разі, їхати до Ітікави вам не треба.

Тенґо завели в одномісну палату, в якій батько провів останніх кілька місяців. На ліжку лежав смугастий матрац, без простирадла й укривала. На столику стояла проста лампа, у вузенькій шафі висіло кілька голих вішалок. На книжковій полиці не було жодної книжки. Всі особисті речі кудись перенесли. Однак Тенґо не міг пригадати, які це були речі. Він поклав сумку на підлогу й роззирнувся навколо. У палаті все ще залишався легкий запах ліків. Тенґо навіть відчував повітря, яке видихнув хворий. Він розчинив вікно й провітрив кімнату. Бляклі штори загойдалися від вітру, немов спідничка грайливої дівчинки. Дивлячись на це, Тенґо раптом подумав, як було б добре, коли б поруч перебувала Аомаме й мовчки стискала його руку.

На автобусі Тенґо доїхав до міської управи, у віконечку показав довідку про батькову смерть й отримав дозвіл на кремацію через двадцять чотири години після смерті. Подав прохання про вилучення батька з книги породинної реєстрації, пов'язаного з його смертю, й отримав відповідну довідку. Всі ці формальності забрали трохи часу, але в принципі виявилися надзвичайно простими. Не вимагали самозаглиблення. Нічим не відрізнялися від здачі на брухт старого автомобіля. Медсестра Тамура зробила в канцелярії три копії документів, які Тенґо приніс із міської управи.

— О пів на третю, ще перед появою адвоката, сюди прийде людина з фірми ритуальних послуг «Дзенкося», — сказала медсестра. — Дайте, будь ласка, цій людині копію дозволу на кремацію. Все інше вона візьме на свою відповідальність. Ваш батько ще за життя обговорив з відповідальним представником фірми план похоронних заходів. Витрати оплачено заздалегідь. Тому вам не треба нічого робити. Звісно, якщо ви не маєте якихось заперечень.

Тенґо відповів, що не має.

Після себе батько майже не залишив особистих речей. Старий одяг, кілька книжок — от і все.

— Може, хочете взяти щось на пам'ять? Скажімо, радіоприймач з будильником, старий самозаводний ручний годинник або окуляри для далекозорих, — запитала медсестра Тамура.

— Нічого не хочу, розпорядіться усім так, як уважаєте за потрібне, — відповів Тенґо.

Точно о пів на третю непомітно прийшов розпорядник фірми ритуальних послуг у чорному костюмі — сухорлявий чоловік років п'ятдесяти з лишком, з довгими пальцями, великими очима й чорною висушеною бородавкою на носі. Видно, він багато часу проводив на сонці, бо засмаг повністю, до кінчиків вух. Тенґо не міг зрозуміти, чого досі не бачив огрядного працівника такої фірми. Цей чоловік приблизно пояснив йому, як буде проходити похорон. Говорив чемно й повільно. Очевидно, натякав, що в такій справі нема чого спішити.

— Ваш батько ще за життя хотів якомога скромнішого похорону. Кремації в достатньо простій домовині. Сказав, що зовсім обійдеться без вівтаря, церемонії, читання сутр, посмертного імені, квітів і промов. Не хотів й особистої могили. Мовляв, згодний, щоб його останки після кремації залишилися в якомусь спільному склепі. А тому, якщо ви не заперечуєте…

На цьому чоловік запнувся і великими чорними очима подивився запитливо на Тенґо.

— Якщо батько цього хотів, то і я не маю заперечень, — дивлячись співрозмовнику прямо в обличчя, сказав Тенґо.

Розпорядник кивнув й опустив очі вниз.

— Отже, сьогодні буде остання ніч перебування рідні з покійником, якого ми помістимо в нашій фірмі. Після того фірма відвезе його завтра пополудні, о першій годині, до найближчого крематорію. Ви не заперечуєте?

— Не заперечую.

— Будете присутніми на кремації?

— Буду, — відповів Тенґо.

— Гаразд, — ніби полегшено зітхнувши, сказав розпорядник. — Мені незручно про це зараз говорити, але цей документ я показував вашому батькові за його життя. Ви могли б його схвалити?

Після цих слів своїми довгими пальцями, схожими на комашині лапки, розпорядник вийняв з папки рахунок і передав його Тенґо. Майже необізнаний з похоронними справами, він, однак, з першого погляду зрозумів, що похорон обійдеться досить дешево. І, ясна річ, заперечень не мав. Узяв кулькову ручку й підписався на документі.

Ще перед третьою прийшов адвокат і в присутності Тенґо якийсь час розмовляв з розпорядником фірми ритуальних послуг. Як фахівець з фахівцем, вони обмінялися короткими фразами. Про що була розмова, Тенґо не зовсім добре розумів. Схоже, вони добре зналися. Мабуть, у маленькому містечку всі знають усіх.

Перед непримітним чорним ходом біля покійницької стояв фургон фірми ритуальних послуг. Усі його вікна, крім водійських, були темні, а чорний корпус без жодних написів і знаків. Сухорлявий розпорядник удвох із сивим водієм перенесли батька на ліжко з коліщатами й підштовхнули до фургона. Спеціальної конструкції, з високою стелею і рейками, фургон дозволяв перемістити ліжко всередину.

Гримнувши задніми дверима й уклонившись Тенґо, розпорядник заліз в автомобіль, і той рушив. Четверо людей — Тенґо, адвокат, медсестра Тамура й медсестра Омура — провели чорну автомашину фірми «Тойота» складеними докупи долонями рук.

Адвокат і Тенґо вели розмову в кутку їдальні, сидячи один навпроти одного. Адвокат, здавалось, мав років сорок п'ять і, на відміну від розпорядника фірми ритуальних послуг, був досить огрядним. Хоча стояла зима, він обливався потом. А що вже говорити про літо — тоді, напевне, він страшно мучився. Його сірий вовняний костюм різко відгонив інсектицидами. Над його вузьким чолом росло надто густе чорне волосся. Опасисте тіло й густе-прегусте волосся ніяк не гармоніювали між собою. Повіки були важкими й опухлими, очі — вузькими, та якщо добре придивитися, то в глибині вони начебто світилися приязню.

— Ваш батько доручив мені скласти заповіт. Щоправда, за цією гучною назвою нема нічого особливого. Це зовсім не заповіт, про який ідеться в детективних романах, — сказав адвокат і відкашлявся. — Загалом він схожий на просту записку. Я вам зараз коротко його опишу. В заповіті насамперед визначається план проведення похорону. Здається, його зміст вам нещодавно пояснив представник фірми ритуальних послуг, чи не так?

— Пояснив. Скромний похорон.

— Гаразд, — сказав адвокат. — Саме цього хотів ваш батько. Усе зробити якомога скромніше. Похоронні витрати покрито за рахунок його заощаджень, а лікування оплачувалося з грошового забезпечення, одноразово переданого під час його влаштування до цієї оздоровниці. Отже, ви, Тенґо-сан, не матимете фінансового тягаря.

— Ви хочете сказати, що ні перед ким нічого не заборговано?

— Саме так. Усе заздалегідь сплачено. Крім того, на батьковому рахунку у поштовому відділенні Тікури залишилися гроші, які належать вам як спадкоємцеві. Доведеться тільки переоформити цей рахунок на себе. Для цього вам треба мати документ про вилучення батька з книги породинної реєстрації, власну виписку з неї та посвідчення про правильність особистої печатки. З такими документами в руках звернетеся безпосередньо до згаданого поштового відділення і власноручно підпишете потрібні документи. Ця процедура забере певний час. Бо, як ви самі знаєте, в японських банках та поштових відділеннях ставляться прискіпливо до форми документів.

Адвокат вийняв з кишені піджака хусточку й витер піт з чола.

— Оце все, що я маю передати вам про успадкування майна. Бо, крім заощаджень, ваш батько нічого іншого не залишив — ні страхування життя, ні цінних паперів, ні нерухомості, ні коштовностей, ні антикварних речей. Вам усе зрозуміло з мого короткого пояснення?

Тенґо мовчки кивнув. Усе зроблено в батьковому дусі. Однак перспектива успадкування батькової ощадної книжки Тенґо пригнітила. Йому здалося, ніби на нього накинули кілька важких мокрих вовняних ковдр. Якби була змога, він не хотів її брати. Але сказати це опасистому, з густим волоссям, приязному адвокатові не наважився.

— Крім того, я зберігав від батька один конверт. Я взяв його із собою і хотів би вам зараз передати.

Цей розбухлий, великого формату, коричнюватий конверт був міцно заклеєний липкою стрічкою. Огрядний адвокат добув його з портфеля і поклав на стіл.

— Я зберігаю його відтоді, як переговорив з Каваною-саном невдовзі після його прибуття до цієї оздоровниці. В той час він був ще при повній свідомості. Звичайно, іноді його здоров'я розладнувалось, але загалом жив без ускладнень. І тоді він сказав, що в разі смерті хотів би передати цей конверт законному спадкоємцеві.