Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості - Кемерон Джулія

Під тиском цього почуття провини вони вважають, що для того, аби виправдати свій протест, творчі люди зобов’язані стати великими митцями.

Тому, кому просто необхідно стати великим митцем, важко бути митцем узагалі.

Тому, кому просто необхідно створити великий витвір мистецтва, складно створити будь-що.

Навіть якщо вам складно почати, це зовсім не означає, що вам не вдасться закінчити. Це означає, що вам може знадобитися допомога — допомога вищих сил, вірних друзів та ваша власна. Перш за все потрібно дати собі дозвіл почати з малого і просуватися вперед малесенькими кроками. За такі кроки ви повинні себе якось винагороджувати. Ставлячи перед собою величезні цілі, ми породжуємо у собі величезний страх, який призводить до відкладання творчого процесу на потім, і ми помилково називаємо це лінощами.

Не називайте відкладання на потім лінню. Називайте це страхом.

Страх — це те, що заводить митця у творчий глухий кут. Страх того, що у вас не вийде. Страх не закінчити роботу. Страх зазнати невдачі і страх зазнати успіху. Страх почати взагалі. Існують лише одні ліки проти страху. Ці ліки — любов.

Використовуйте любов, щоб лікуватися від страху.

Перестаньте кричати на себе. Ставтеся до себе лагідніше. Не називайте страх чимось іншим.

«Напевно, щоб бути творчою людиною, потрібна сувора самодисципліна», — часто кажуть люди, які мають найкращі наміри і які самі не є митцями, хоча насправді хотіли б ними бути. Яка неймовірна спокуса! Вони пропонують нам милуватися собою перед натовпом прихильників, граючи роль героя-спартанця, — яка абсолютно не відповідає дійсності.

Нам, митцям, налаштовуватися на армійську дисципліну небезпечно. Спершу дисципліна може виявитися ефективною, проте довго це не триватиме. За своєю природою дисципліна передбачає захоплення собою. (Уявляйте її як батарейку — працює, але вистачає її ненадовго.) Ми захоплюємося собою: «Ой, які ж ми хороші і дисципліновані!». Саме дисципліна, а не потік творчості, стає нашою метою.

Та наша частина, якій найкраще вдається творити, це зовсім не безвідмовний автомат, який живиться силою волі і, про всяк випадок, запасним двигуном гордості. Такий механізм працює тільки завдяки силі волі. Ви знаєте, що я маю на увазі: прокидатися на світанку з армійською точністю, віддавати честь письмовому столу, мольберту, дошці для начерків…

Тривала творча діяльність вимагає від митця більшого, аніж дисципліни, — вона радше вимагає ентузіазму. Ентузіазм — це не емоційний стан. Це духовна самовіддача і разом з тим радісне підпорядкування творчому процесу, а також визнання того факту, що творчість існує всюди навколо нас.

Ентузіазм (з грецької «наповнений Богом») — це невичерпне джерело енергії, яке наповнюється від потоку самого життя. Ентузіазм викликає гра, а не праця. Наш митець насправді нічим не схожий на вимуштруваного солдата, він радше дитина всередині нас, друг, з яким ми завжди можемо погратися. І, як завжди буває з такими друзями, саме радість, а не обов’язок, уможливлює тривалу міцну дружбу.

Звісно, цілком ймовірно, що наш митець прокидатиметься на світанку, щоб у ранковій тиші привітатися з друкарською машинкою або мольбертом. Але це радше пов’язано з дитячою любов’ю до таємничих пригод, аніж із суворою дисципліною. Те, що іншим може здатися дисципліною, насправді лише домовленість з нашою творчою дитиною зустрітися і пограти: «Завтра о шостій ранку я тебе чекаю, і разом ми побавимося з цим сценарієм, картиною, скульптурою…».

Нашу творчу дитину найпростіше переконати попрацювати, якщо подати роботу як гру. Малювати — це так весело. Шістдесят загострених олівців — це так радісно і втішно. Багато письменників відмовляються від комп’ютера заради затишного дружнього клацання друкарської машинки, яка постукує, наче копита поні. Багато хто робить наступний висновок: щоб робота йшла успішно, робоче місце насамперед повинне бути ігровим майданчиком.

Малюнки динозаврів, дешеві іграшки, мініатюрні гірлянди, чудовиська з пап’є-маше, кристалики-дармовиси, букет квітів, акваріум…

Хай би яким привабливим вам не видавався образ чистої та прибраної чернечої келії як майстерні істинного митця, реальні робочі умови можуть виявитися значно безладнішими. Більшість дітей неабияк знудилися б у порожній і безбарвній кімнаті. Наша творча дитина — не виняток.

Пам’ятайте, що мистецтво — це процес, і цей процес повинен приносити задоволення. А вислів «ціллю прибуття завжди є сама подорож» можна розуміти так: наша творча робота — це наше творче начало, яке грає на полі часу. У самому серці цієї гри — таємниця радості.

Рішення просте — без ритму життя пусте.

Мистецтво пробуджує таємницю, без якої світ не міг би існувати.

Для того, щоб відновитися після творчої кризи, як і для того, щоб відновитися після серйозної хвороби чи травми, насамперед потрібно дбати про здоров’я. На певному етапі ми повинні зробити свідомий вибір і відмовитися від переваг та бонусів, якими дозволено користуватися емоційно неврівноваженим людям. Продуктивний митець — зазвичай щаслива людина. Це може відлякати тих, хто звик, що їм потурають, бо вони нібито такі нещасні.

Слова на кшталт «Я б із задоволенням, але розумієш… Мене сковує страх, що…» можуть привернути до нас багато уваги. Нам більше співчуватимуть, якщо ми будемо митцями з численними комплексами і проблемами, ніж якщо ми будемо щасливі та плідні у своїй творчості.

Тих із нас, хто став залежний від співчуття замість творчості, може сковувати все більший страх під час творчого оздоровлення. Багато митців у процесі відновлення вбачають у цьому таку загрозу, що розвертаються на сто вісімдесят градусів і самі ж байдужіють до своїх зусиль.

Ми зазвичай вдаємося до творчого харакірі або напередодні першої творчої перемоги, або одразу ж після неї. Сліпуче світло успіху (вірш, запрошення на роль, пісня, оповідання, фільм, будь-що інше) може налякати митця у процесі відновлення настільки, що він чимдуж побіжить назад в укриття. Нам значно комфортніше бути жертвою творчого заціпеніння, аніж ризикувати стати митцем, якому постійно доведеться бути плідним і здоровим.

Творчий розворот здебільшого відбувається на хвилі байдужості. Раптом ми реагуємо на наш новий витвір чи хорошу ідею словами: «Ай, та кому воно треба? Це просто аматорство. Я і так, як порівняти з іншими, пасу задніх…».

Так, але ми будемо і далі відставати, якщо перестанемо працювати. Головне, що ми вже за тридев’ять земель від свого глухого кута. Тепер ми в дорозі, і вона нас лякає. Нас починають відволікати придорожні знаки або ми, потрапивши у вибоїни, змінюємо маршрут.

• Сценарист зустрічається з агентом — той готовий зайнятися його сценарієм, якщо автор його трішки відкоригує. Сценарист не вносить змін у сценарій.

• Актору пропонують приміщення для репетиції нової ролі. Використавши цю можливість один раз, йому не подобається неоднозначна реакція публіки, яка свідчить про те, що йому ще потрібно працювати над удосконаленням своїх навичок. Він припиняє репетиції.

• Актору радять підготувати портфоліо зі своїми фото, а потім показати його одному престижному агенту. Він не робить ні одного, ні іншого.

• Актрисі-продюсеру з хорошим сценарієм пропонують студію для роботи над її проектом. Вона знаходить у пропозиції якийсь недолік і відкладає цей проект на потім.