Корпорація ідіотів - Лариса Денисенко

- Радик твiй - рiдкiсний козел.

- Вони всi козли, не треба його вiдокремлювати, люба.

- Ясна рiч, всi. Але є рiдкiснi козли, типу як iз Червоної книги, тiльки навпаки. Так оце - твiй Радик.

- А чому це вiн мiй, га? Вiн - твiй. Це ти нас познайомила, забулася? Ти ж його знала ранiше, i що, не думала тодi, що вiн козел?

Чи ти знала, що вiн козел i навмисно менi його пiдсунула? Знаєш, якщо це правда, то виходить якось не по-дружньому, Таню.

Iз цим я погоджувався на всi сто.

- А чого це ти обурюєшся? З хворої голови на здорову. Вiн - твiй. Тому що ти з ним спиш. А я його просто знала. А коли чоловiка просто знаєш, а не спиш iз ним, то можеш i не знати, що вiн - козел. Коли ти з чоловiком не спиш, вiн - абсолютно iнший. Узагалi буває, що наче й зовсiм не козел. - Ти сама второпала, що кажеш? У мене питаннячко, до речi, намалювалося. Люба, а чому ти з ним не спала? Ти пiдозрювала, що вiн козел? От скажи менi зараз, сидячи тут, коли ти п'єш зелений чай за мiй рахунок, скажи, ну ж бо, давай-давай.

- Чого це тебе розiбрало? Добре. Я з ним не спала, тому що вiн смердить.

- ???

- Ну, чого вирячилася? Якщо вiн тобi не смердить, це не означає, що вiн нього не смердить. Вiд нього не смердить тiльки по понедiлках, до речi. Вiн, мабуть, у недiлю тiльки миється. Ти не помiчала, нi? Мовчиш? Тобто - не помiчала. Тодi в тебе притуплений нюх. Слухай, а навiщо взагалi ним, козлом, псувати наш iз тобою вiвторок? Пiшов вiн.

- Ти чому менi не сказала, що вiн смердить?

- Слухай, якщо вiн менi, розумiєш, ме-нi, смердить, це ще не означає, що вiн буде смердiти всiм, що вiн тобi смердiтиме.

I ти ж бачиш? Вiн же тобi не смердить. То що, я не права? Слухай, припини це.

- Я - не всi. Могла б менi сказати про це завчасно, поки я ще з ним не спала.

- А що б це змiнило?

- Я б, може, не стала з ним спати.

- То й не спи. Хто тобi заважає?

- Ну, оце ти сказонула, Таню. Ми ж зустрiчаємося з ним, то як це не спати? Зараз, коли ми зустрiчаємося, не спати? Ти роби, як хочеш, люба. Ти ж дивачка в нас. А я так не можу. Коли вже зустрiчаєшся з людиною - то спи!

Я настiльки перейнявся їхньою розмовою, що дуже активно сьорбнув юшки, яка пiдступно прикрасила жирними плямами мою бiлу в тонку сiру смужку сорочку. Дiвчатка дивилися на мене. "Дiвчата, - промовив я до них. - Полюбiть мене заплямованого. Бо бiлого мене кожний зможе полюбити". "Пiшов ти на хрiн", - сказала принципова не-Таня, яка не може не спати з чоловiком, якщо з ним зустрiчається. До речi, я схвалюю її принцип. Але якi ж у наш час жiнки стали язикатi.

А ще я подумав, скiльки разiв на день мене i тих, хто поруч, i тих, хто далеко, шлють на цей хрiн? Як цей орган узагалi витримує такий наплив люду. Це ж кожного дня: iдуть, iдуть, iдуть. Нескiнченна черга. Бiльша, нiж на сповiдь до канадiйської церкви напередоднi Великодня. Нiякого спокою. Хто це здатний витримати? А ще дуже цiкаво: чий вiн? Чий вiн, цей хрiн?

Свої великi думи я продовжував думати ("Думи думати" - все правильно!), прямуючи на нараду. Я прийшов туди першим. Хоча бiля конференцiйної зали крутились якiсь сумнiвнi та похапливi типчики. Як виявилося, то були банкiри. Частiш їх треба по телебаченню показувати, я хочу сказати, щоб люди бачили, КОМУ вони вiддають свою грошву.

Усе розпочалося, щойно зайшов Василь Васильович. Обличчя всiх присутнiх водночас перетворилися на обличчя людей, котрi думають щоками. Вася розпочав нудний спiч. Якщо ви хочете, щоб я переказав вам, про що воно було, навiть не сподiвайтеся. Я спостерiгав за тим, наскiльки швидко люди вип'ють усю мiнеральну та солодку воду. Дуже швидко. Треба iншим разом знайти собi напарника i влаштувати тоталiзатор. Я б поставив на Варвару, вона - спритна жiночка. Набурмосена така. Iндичка з блокнотом, ручка напоготовi. Слухає свого Васятка. Я взагалi-то так думаю: "Коли iм'я тобi - Вася, на фiг прiзвисько тобi?"

Озираюся на банкiрiв, одне обличчя менi здається знайомим, я починаю порпатись у спогадах, i нарештi згадую, що бачу нiкого iншого, як Стерна Геральда Генрiховича. Рiдкiсного козла. Моя колишня секретарка, не та, яка "Секретарки Немає - вiсiм", що варить ковбаси в моєму чайнику, а секретарка з того, ситого життя, колись працювала в цього монструозного монстра, i це саме вона розповiдала менi

iсторiю про великого банкiра Геральда Стерна, або що з людьми робить уринотерапiя

Квiтень запалював бузковi пуп'янки. Стерн уже тодi був монстром. Iнодi (а може, й завжди?) монстри очолюють правлiння банкiв. Щоранку вiн стояв у вузькому проходi коридору й зустрiчав спiвробiтникiв важким поглядом. "Щось ви мене дратуєте", - замрiяно, навiть украдливо казав вiн i рiзко бумкав по вiдремонтованiй пiд Європу стiнцi своєю великою рукою, на пальцях якої зiйшли невiдомо ким посiянi рудi звивистi проростi. Пiсля того, як ви почули на свою адресу таке вишукане зауваження, наступного ранку на роботу можна було не виходити. Вас було звiльнено. Бачите, як просто? Простiше навiть, нiж оформити розлучення в країнах арабського свiту.

Там хоч тричi проголошують: "Ти менi не дружина", а тут i одного разу цiлком досить.

Найулюбленiшим висловом пана Стерна було таке: "Як я ненавиджу людей. Тупi виродки. Хто заслуговує на повагу? Бiл Гейтс та кiлька моїх однодумцiв". Однодумцями Стерна були люди, котрi навернулись у вiру зцiлення за допомогою уринотерапiї. Знаєте, у принципi, що це? Це коли ти задля здоров'я i бадьоростi щодня вживаєш власну сечу. П'єш, наприклад, втираєш у волосся, використовуєш замiсть пекiнського соусу й таке iнше. Ще можна вживати сечу малюка, звертатися по допомогу до молодих мамусь-сусiдок.

Якщо хтось iз спiвробiтникiв Стерна хворiв, той починав хвилюватися, звiсно, не за людину, цього ще бракувало, а за показники. Людина захворiла, а раптом показники знизяться? Якщо ти вже мусиш утримувати ледарiв, платити їм заробiтну платню, то треба, щоб це були здоровi ледарi. Тобi не поталанило, ти захворiв. Про це ти мусив повiдомити Стерна особисто. Iнакше й бути не могло. Вiн давав хворому турботливо вiдксерокопiйований матерiал "Уринотерапiя. Забудь про хвороби!" i тихо додавав: "Потiм поговоримо докладнiше. I не забувайте вести щоденник, як проходить лiкування". У деяких людей траплялися зриви прямо на роздiлi "Випаровування".

З людьми Стерн спiлкувався приблизно так. "Що? Йди геть звiдси.

Щоб я тебе не бачив". "Так. Сварка у вас? Сваритесь цiлими днями або iржете. Нiчого бiльше не робите. А показники? Чого я маю вам обом платити? Банк вас обох не витримає. Шуруй звiдсiля".

Одного разу до Стерна прийшли важливi партнери, серед яких був мiй тесть, котрий був начуваний про Геральда Генрiховича. Вiн багато чого знав, мiй тесть, бо надавав перевагу розгорнутим вiдомостям про людину. Нiчим не гребував. Отже, йому було вiдомо про уринотерапiю. Iшла нарада, у Стерна була звичка низько схилятися до того, з ким вiн розмовляв. Майбутнi партнери сахалися вiд нього, як вiд прокаженого. Мiй тесть навiть притримував Стерна рукою, що страшенно тому не подобалося. А один невiдривно дивився йому в рота i кривив мармизу. "Та що це в бiса таке? Чого вони так поводяться, якого дiдька така напруга?"

Непомiтно, але настав час для апофеозу. Стерн викликав секретарку, яку попросив принести вина: "Вiзьми в моєму барi". Секретарку вiн вважав менш корисною за килимок пiд комп'ютерною мишею. "Килимку я не зобов'язаний платити", - мабуть, так розмiрковував Стерн. "Якому надаєте перевагу, - вiн був сама ввiчливiсть. - Червоному чи бiлому?" "Червоному!" - нервово й рiшуче промовили майбутнi партнери. "Iч який, старий хрiн. Нема дурних пити твоє бiле. Може, там у тебе оздоровча сеча? Слухай, доцю, а ти мила склянки з "Ферi"? Бо невiдомо, що вiн туди ллє", - гигикнув Iгор Григорович, це був перший казус. Iще два подiбних, i для Iгора Григоровича тестем було накладено зась на проведення переговорiв i присутнiсть на них.

Стерн подумав, що в усьому винна секретарка, в якої мовне нетримання.

Свiт наповнений усiлякими напiвдурками, якi не розумiються на медицинi.

Як можна розповiдати цим непiдготовленим iдiотам про такi святi речi?

Де їм зрозумiти, телепням, що вони вбивають власну печiнку антибiотиками та провокують собi виразку пiдступним аспiрином, що постiйно вживають лiки-вбивцi? Ця публiка приречена на вимирання. "Умреш, старий паскуднику, вiд ношпи", - сказав Стерн на адресу Iгоря Григоровича. Вiдтак переговори було зiрвано, Стерн перебував у не найкращому настрої. Секретарку було звiльнено. Того ж дня її було влаштовано моєю секретаркою. "Треба захищати своїх", - так любить говорити мiй тесть. Як там вона, солодкоголоса Маринка?..

Цiкавий жарт - життя. От Стерн мене не знає. Тобто якщо нагадати йому про тестя, а особливо про Iгоря Григоровича, то вiн зрозумiє, хто я є. А я знаю навiть про його вподобання. Смiшно, еге ж? А чого вони тут усi зiбралися, банкiри? Вичiкують на вигiднi контракти та забезпечення державних кредитiв? О, ти, пане Стерн, у прольотi.

Це я тобi обiцяю, мерзотник ти й гад. Бо поводься чемно. Земля кругла, в цьому легко можна переконатися: той, за ким ти щосили женешся, щоб навiшати йому пенделiв, раптом опиняється за твоєю спиною, i вже тобi слiд пришвидшити ходу, змитися вiд його влучних нiг.