Корпорація ідіотів - Лариса Денисенко

Перша до мене приходить вона. "Де твоя секретарка?" - питає. Я розводжу руками й кажу, що я теж дуже хотiв би це знати. "О", - каже вона, прихоплює з мого столу роздрукiвку перекладу з iспанської. "Слухай, iз мене пляшка. Намучилася, нiяк не могла збагнути, як її доглядати. У школi й iнститутi вчила англiйську". "Доглядати дублянку?" - уточнюю я. "Iспанську", - уточнює Вiка. Цим вона дає зрозумiти, що Валерик її в образу не дасть. Як вона помиляється. Валерик залюбки роздере її на шматки й пригостить ними голодних тигрiв, якщо вiн потребуватиме їхнiх тигрових послуг. "Твоя секретарка - небога мого козлюсика", - це її вдячнiсть. Вдячнiсть у розумiннi Вiки. "Покуримо?" - питаю я, бо думаю, що вона прийшла не обговорювати мою секретарку.

Так воно i є. Пiсля п'ятихвилинної бесiди про погоду (аякже!), стiйку фарбу для волосся, пiсля задоволення її цiкавостi з приводу того, де я дiстав такi блискучi черевики, а також стислого нарiкання на те, що моя секретарка Христина - рiдкiсна заздрiсна падлюка, Вiкторiя, для порядку пом'явшись, розповiдає менi…

iсторiю про шляхетного спамера Рейнхальда, вiкiнга i людину зi слабкостями, та Iгорка, хлопця, який нiколи нiчого не робить, але завжди має рацiю

Є такий собi Рейнхальд. Дивакуватий у припустимих межах чоловiк, який приїхав в Україну з Голландiї. Спочатку подивитися, що тут i як. Потiм як бiзнесмен, тодi як дипломат. Йому тут подобається.

"Тут гарна природа, вродливi жiнки й чоловiки. Можна збирати гриби майже в межах мiста. А ще є симпатичнi будиночки, i нiхто не змушує прибирати гiвно за Сотбi" (Сотбi - це собака Рейнхальда, золотавий ретривер).

Як ви могли помiтити, в Рейнхальда безлiч причин, з яких вiн жив i живе в Українi й не збирається вшиватися геть. Мешкає вiн у симпатичному будиночку сталiнських часiв.

Життя Рейнхальда було доволi рiвним. Обов'язкове пиво щоп'ятницi в давно обраних пабах, суботнi вечiрки в будинку кого-небудь зi спiвробiтникiв дипломатичного корпусу чи представникiв мiжнародних органiзацiй. Простi радощi простого iноземця. Усе змiнилося, коли на вулицi, де вiн мешкав, побудували бiзнес-центр. Високий, новий, сучасний. Рейнхальду вiн одразу не сподобався, бо з усього високого Рейнхальд схвалював лише чоловiкiв (можете собi уявити, що сказав Рейнхальд, коли почув новину про те, що великi американськi Близнюки впали - вiн крикнув "йоу!"). Але не це його роздратувало. Роздратувало його те, що новий високий центр увесь свiтився крiзь сучасне фасадне покриття нiжним блакитним сяйвом.

Воно било прямо в його вiкна. Жалюзi не допомогли, бо Рейнхальд знав, що свiтло нiкуди не подiлося, що воно iснує. Вiн трохи подумав i дiйшов висновку: його просте, як половинка житнього хлiба, життя перетворилося на жах. Блакитне пекло. Крiм того, свiтло дратувало й Сотбi (собакам властиво мати тi ж самi звички та смаки, що й їхнiм господарям). На вiдмiну вiд Рейнхальда, котрий сприймав усе, наче суворий вiкiнг, ну, може, й не суворий, але - мовчав, Сотбi вив на це свiтло. Через виття Сотбi Рейнхальду телефонували сусiди, користуючись непарламентськими виразами, пояснювали, в якiй саме трунi вони бачили Сотбi та його господаря. Мова Рейнхальда збагатилася лайливими висловами рiзних країн свiту, тому що в його будинку мешкало чимало працiвникiв рiзних амбасад. Якщо лайка виконувалася рiзними мовами, то мат переважно був росiйським. Тiльки росiйський мат є справжнiм матом. Усе iнше, хоч би що казали, - дешевi пiдробки.

Звиклий жити в умовах розвинутого громадянського суспiльства, Рейнхальд пiшов по iнстанцiях. Говорив росiйською мовою вiн непогано, акцент був ледь помiтний, але писати вiн категорично не вмiв. Вiд стандартної пропозицiї: "Залишите письмову заяву. З вами розберуться", - Рейнхальду кортiло завити, як Сотбi. Дуже лякало й те, що розiбратися обiцяли не з блакитним сяйвом, а з ним - Рейнхальдом. У всемогутнiсть українських iнстанцiй та їхнi можливостi псувати життя власним громадянам та iноземцям повiрив набагато щирiше, нiж у Бога. Час iшов, але iнстанцiї не мали намiрiв розбиратися з блакитним свiтлом, вони передавали Рейнхальда, як естафетну паличку, вiд одного кабiнету до iншого. Фiнальної смуги при цьому вiн не бачив. Але естафетним паличкам i не властиво бачити нiяких смуг.

Тодi Рейнхальд обiйшов сусiдiв i зiбрав пiдписи пiд петицiєю, складеною англiйською мовою, котру можна було б назвати: "Блакитне свiтло, геть!" Рейнхальд розiслав її всюди, куди тiльки мiг, у тому числi й в англомовну газету "КиївПост", утiм, тiльки там її й прочитали. Але полегшення вiд того, що хтось нарештi спромiгся прочитати його петицiю, Рейнхальд не вiдчув.

Якщо ви ще не помiтили, то я скажу: Рейнхальд вiд природи був дуже впертий i наполегливий. Вiн згадав, що в нашiй країнi дiє принцип: "Не шукай вирiшення проблеми, шукай правильних людей". I таку людину вiн знайшов швидко. Дуже добре освiчений бiзнесмен i високий чиновник мав офiс у "блакитному будинку". Вiн чудово володiв англiйською, був елегантним, приємним зовнi та ввiчливим, за iнших умов Рейнхальд був би радий такому приємному спiлкуванню.

"Розумiєте, Ренi", - сказав вiн йому. "Цей будинок є приватною власнiстю однiєї дуже впливової людини, росiйського спiвака. На зразок Павароттi. Але чоловiк вiн мудрий, наскiльки я знаю, вiн здатен вислухати скарги навiть простої людинки. Як то в нас в урядi кажуть? О! Маленького українця. А тим бiльше - не такого вже й маленького голландця, - вони посмiялися. - Ти напиши йому листа. Тому що цi, нашi, страйкуй - не страйкуй… ну, далi, я думаю, ти вже знаєш. Трохи ж тут пожив, еге?" О, в подiбних римах Рейнхальд був обiзнаний, навiть дуже. Можна було смiливо захищати дисертацiю з фiлологiї.

Рейнхальд хотiв подякувати й пiти, але ж… "Проблеми?" - запитав ВIП. "Я не вмiю писати росiйською", - зiзнався Рейнхальд. Йому здалося, що якщо хтось i здатен тут зарадити, то саме цей упевнений чоловiк. "А, це не питання. Зара гукну Iгорка, вiн тобi напише".

Ну що, друзi мої? Досi ви не могли дотумкати, до чого Вiкторiя веде й де тут iсторiя про Iгорка? Ха! Але якщо ви вже виявилися такими терплячими, як я (а зважте, що у вас вона постiйно не стрiляла цигарку за цигаркою), то зараз мова пiде й про нього.

Iсторична довiдка: Iгорко. 32 роки. Розлучений. Лев. Про мiсце народження героя - вiдомостi дуже плутанi, що дає пiдставу пiдозрювати, що народився Iгорко в дуже глибокiй дупi. Очi - переважно блакитнi, джинси - переважно блакитнi, сам - переважно не блакитний. Сам переконує громадськiсть, що не голубий. Громадськiсть точно нiчого не знає, через те мучиться й прагне дiзнатися, що там насправдi. Працював на той час помiчником дуже впливової людини. Нiчого не робив, мiнiмальний рiчний дохiд - 80 000 доларiв. Живе вельми приємно. Не цурається травки. Кiлька дiвок мають одну й ту саму мрiю: натягнути Iгорка на себе, а йому на пальця - обручку. Вiн про це нiчогiсiнько не знає. Хоча, якби вiн про це знав, для дiвчат це нiчого б не змiнило. Улюблена iграшка - мотоцикл. Улюблений одяг - джинси. Улюблена справа - тупi iдiотськi жарти. Рейнхальд про все це не знав.

"Ну, що там у тебе?" - млосно протягнув Iгорко, вивчаючи тканину Рейнхальдових джинсiв. Рейнхальд був у захватi. "Нiчого такi джинси. Гарний колiр", - продовжив Iгорко. "В мене проблеми зi свiтлом". "Та ну? Свiтишся? Може, ти iнопланетянин? Чи, може, забагато жереш риби? Менi казали, що норвеги постiйно жеруть рибу. А там суцiльний фосфор". "Я - датч", - виправив Iгорка Рейнхальд. "Був у Копенгагенi вашому. Село". "Я - датч. Це - голландець", - iще раз внiс яснiсть Рейнхальд. "Нiчого-нiчого. Не треба мене нi в чому переконувати. Головне, щоб ти сам знав, хто ти, i тобi це подобалося".

Рейнхальд мовчав. Вiн нiколи не бачив таких балакучих молодих чоловiкiв. "Поруч iз моїм будинком стоїть цей центр. А ввечерi й усю нiч вiн сяє блакитним свiтом". Iгорко слухав його з таким виразом, наче йому розповiдають казкову iсторiю. Не мiг збагнути, до чого тут вiн. "Гарно, мабуть, еге ж?" Iгорка нiколи б не можна було звинуватити в делiкатностi.

"Ет. Не можу спати. Ще й виє Сотбi. Сусiди злi, погрожують". Рейнхальд не знав, як iз ним себе поводити. Пiсля того, як Iгорко почув, що виє Сотбi, вiн про всяк випадок вiдсунувся вiд Рейнхальда разом зi стiльцем. Подумки вiн уже послав дуже впливову людину на три лiтери. "Аукцiон, що виє в нього вдома. Що коїться в головi цього хлопця?" На вiдмiну вiд Iгорка, Рейнхальд був чутливим та делiкатним, тому, побачивши вираз обличчя Iгорка й пов'язавши його зi своїми останнiми словами, пояснив: "Сотбi - це мiй собака. Так його звуть". Iгорка трохи попустило.

"Ну, то й що з усього цього? Подарувати тобi окуляри з ганчiрки? Я якраз нещодавно прихопив їх iз лiтака. Менi вони нi до чого. То ти не соромся". Iгорковi стало нудно. "Твiй бос казав менi, що ти можеш допомогти написати листа власнику будинку, вiдомому росiйському спiваковi, щоб вiн припинив це блакитне сяйво". "А. Не питання. Як його звати?" Рейнхальду стало соромно, iм'я спiвака вiн не спитав. "Не рюмсай. Надiшлемо всiм чоловiкам, що в нас спiвають", - сказав Iгорко пiдозрiло-енергiйним голосом.

Ось що вийшло з-пiд його ручок:

"Шановнi Муслiме, Йосифе, Фiлiпе, Сергiю, Анатолю, Едуарде, Юрiю, Iгоре, Iгоре, Дмитре, Михайле, Олексiю, Олександре, В'ячеславе, Володимире, Володимире, Валерiю, Валерiю, Миколо, особливо ви - Миколо, раднику ВВП з питань культури, Андрiю та ви, Андрiю. Мене звуть Рейнхальд. Я - простий датч, що народився в Копенгагенi. Ви чудово знаєте про наших лижникiв-чемпiонiв. Але ви не думайте, що я такий простий. У мене є зв'язки з кримiнальним свiтом, але я шаную вашу країну, тому поки що ними не користуюся. Поряд iз моїм будинком хтось iз вас побудував висотку, яка ночами сяє блакитним свiтлом. Я не можу спати. Свiтло б'є менi в очi, до того ж виє Сотбi (це мiй пес, дуже дорогий, переможець виставок; якщо вiн захрипне, ви матимете великi неприємностi). Через виття Сотбi в мене неприємностi з сусiдами. А це дуже впливовi люди, вони з кримiнального свiту. В мене дуже мало часу, але я сiв i написав цього листа, тому що тiльки ви здатнi розiбратися у цьому свавiллi. Тобто - хтось iз вас. Я мешкаю в Києвi за адресою . А ваш будинок знаходиться за адресою . Хоча ви краще вiд мене знаєте, за якою адресою знаходиться ваш будинок. Цим листом я прошу вжити всiх необхiдних та рiшучих заходiв. А якщо нi, то я буду змушений звернутися в мiжнароднi правозахиснi органiзацiї, а також - до представникiв кримiнального свiту. З повагою, ваш щирий прихильник, колекцiонер ваших дискiв - Рейнхальд. Пiдпис. Мiсце. Дата".