Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

А коли вони, вже пiсля розмови з комендантом Сан-Сальвадора, виходили з ворiт, Мiгель Хуанес подiлився з Карло Кабанеросом своїми думками:

- Педро Дорiлья, пане начальник, звiсно, сам по собi не має значення. Як ви слушно сказали, це тiльки принада в нашiй пастцi. Але ж напевно в Сивого Капiтана є якiсь спiльники, що сповiщають його про все те, що робиться в столицi...

- Так що з того?

- Боюся, пане начальник, як би тi спiльники не повiдомили його i про цi нашi готування. Тодi все це знов може не дати наслiдкiв. Адже не такий вiн дурний, щоб свiдомо лiзти в пастку заради якогось Педро Дорiльї...

Карло Кабанерос з жалем подивився на свого особливо уповноваженого:

- Хуанес, я не впiзнаю вас! Хiба мало ми з вами говорили про характер Ернана Рамiро, Сивого Капiтана? Про його впевненiсть i самолюбство? Саме на цьому й обгрунтував свiй задум генерал да Хуранiто, друже мiй! Ах, яка вiн прониклива, розумна людина! Вiн зрозумiв одразу, якi саме риси вдачi слiд використати в Ернана Рамiро. Вдарити по самолюбству, ось що! Роз'ятрити його! Це на нього впливає, як червона хустина на бика, хо-хо! I тут помилки бути не може. Ручуся вам, що мiнiстр має рацiю: Ернан Рамiро вже напевно прочитав наше оголошення! Недарма я розпорядився розклеїти його навiть у найглухiших куточках, хо-хо! I це оголошення, також ручуся вам, довело Сивого Капiтана до сказу. Тепер вiн, мабуть, мчить на своєму "Люциферi" до столицi, до Кодуранци, до Сан-Сальвадора, щоб довести всiм, який вiн вiдважний, як, мовляв, його нiщо не може спинити, коли вiн щось вирiшив. А вирiшив вiн звiсно що: захистити свого спiльника, допомогти йому, врятувати його! Хо-хо-хо! А нам цього й треба, тiльки цього!

2. IДИ ГЕТЬ, ВАЛЕНТО КЛАУДО!

Мiсяць заливав своїм прозорим, химерним свiтлом скелi i окремi високi сосни, повз якi проходив Валенто Клаудо. Слiдом за ним iшли Олесь i Марта. Глибокi чорнi тiнi падали вiд дерев на стежку, i тодi здавалося, що вона зникає, що юнак i дiвчина йдуть кудись у невiдомий, примарний край, звiдки крiзь тишу сюди лише зрiдка долинав тужливий крик якогось нiчного птаха. Та й справдi, хiба знали вони, куди вiв їх Валенто?

З того самого часу, як вони вийшли з "Люцифера", Валенто Клаудо вперто мовчав. Хоч Олесь кiлька разiв i звертався до нього, вiн вiдбувався уривчастими вiдповiдями i знов замовкав. Юнак вiдчував, що його щось дуже засмучувало. Так минали хвилини. Гнiтючий важкий настрiй не покидав i Олеся. Вiн чув, як час вiд часу поруч з ним зiтхає Марта, i тодi юнак лагiдно торкався її плеча; дiвчина повертала до нього голову й коротко кивала, наче кажучи: так, так, ти хочеш мене пiдбадьорити, я розумiю, але не треба, це все одно нiчому не допоможе... i знов схиляла голову, занурюючись у свої думки.

Так вони йшли далi й далi.

I тiльки коли перед ними вiдкрилася широка долина, в якiй серед купи дерев можна було помiтити невеличкi будiвлi якоїсь небагатої ферми, Валенто Клаудо спинився i повернувся до своїх супутникiв. Мабуть, якраз у цей час вiн прийшов до певних висновкiв у важких роздумах, що володiли ним досi.

Вiн указав на темний силует ферми:

- От ми майже i дiйшли. Послухайте тепер, що я вам скажу.

Валенто Клаудо говорив стримано, старанно добираючи слова. I це також не було схоже на його звичайну манеру розмовляти з Олесем i Мартою.

- Тут, на цiй фермi, живе мiй старий приятель Кристобаль Гомец. Ви його, звiсно, не знаєте, та це не має значення, вiн хороша й чесна людина. Я звик вiрити йому, як самому собi. I вам слiд також у всьому вiрити йому. Ви на деякий час залишитеся у нього. В цiй мiсцевостi рiдко й мало хто буває, отже, тут для вас буде цiлком безпечно.

- А навiщо нам лишатися у нього? - спитав Олесь.

Валенто нахмурився.

- Зажди, я все скажу. Не перебивай. Мабуть, ви й самi бачили, що останнiм часом "Люциферовi" доводиться потрапляти в складнi становища. Капiтана навiть поранило. Таке може статися з кожним iз нас. I з вами також... Капiтан не хоче, щоб ви зазнавали риску. Тому вiн вирiшив, щоб деякий час ви не були на "Люциферi"... доки все це закiнчиться...

- Чим закiнчиться, Валенто? - знов не витримав Олесь.

- Я сказав тобi вже: зажди, не перебивай мене. Отже, такий наказ Капiтана. I на твоєму мiсцi, Олесю, я не сперечався б i. не ставив такi запитання. Капiтан-бо ще раз показав, що вiн пiклується про тебе... I про Марту, ось що.

- А про мого батька? Адже вiн обiцяв? - вихопилося тепер у дiвчини, наче болiсний крик.

- Те, що Капiтан обiцяв, вiн виконає, - твердо вiдповiв Валенто Клаудо.

Марта змовчала, схиливши голову.

- А коли все скiнчиться, тодi ми зустрiнемося з вами, - вiв далi Валенто. - I все буде гаразд...

- Гаразд? - гостро перепитав Олесь. - Незважаючи на те, що Капiтан таки вирiшив залишитися осторонь вiд усiх, хто ненавидить фалангiстiв? Вiн же вiдмовився вiд пропозицiї Фредо Вiкторе, так? - Юнак вiдчув, як застережливо сiпнула його за рукав Марта, але вже не мiг спинитися. - Капiтан таки хоче бути мстивим диктатором i вбивати всiх, хто опиниться на його шляху? Так, Валенто? Чого ж тодi вiн помилував Фредо Вiкторе, який теж не погоджується з Капiтаном ?

Валенто Клаудо вражено дивився на Олеся. Вiн спитав:

- Звiдки ти знаєш про це, хлопче? А, мабуть, чув, як Капiтан розмовляв зi мною в коридорi... Так от, я вже не раз казав тобi не вести зi мною таких розмов. Вони нi до чого. Я не можу судити Капiтана, а ти тим бiльше. Скажу тобi тiльки одне; ти невдячний. Так, так! Капiтан врятував тебе, поставився .до тебе, як до свого сина... я довго дивувався, чому це так сталося... i лише згодом довiдався, бо вiн якось сказав менi, що ти чимсь нагадав йому маленького Лорхе... очi в тебе такi, чи що... а ти...

Голос Валенто увiрвався. Вiн хвилювався, вiн не знаходив потрiбних слiв, тiльки очi його з докором дивилися на юнака. Але й Олесь був не менш схвильований i вражений. Ось чим пояснювалося те, що Капiтан так лагiдно, так прихильно ставився до нього, так турбувався про його долю! А вiн, i справдi...

- Валенто, я... Валенто, я дуже-дуже поважаю Капiтана... i я зовсiм не хотiв, щоб ти... я хотiв тiльки... - Слова плуталися в розгубленого несподiваним вiдкриттям Олеся, вiн нiяк не мiг сказати те, що хотiлося, щоб Валенто зрозумiв його. Адже все це не так, Олесь зовсiм не невдячний, навпаки, саме тому, що вiн дуже поважає i шанує Капiтана, саме тому вiн i...

Валенто махнув рукою:

- Ми ще встигнемо поговорити про все це, Олесю, - мовив вiн, уже опанувавши себе, - а зараз у нас надто мало часу, менi треба повертатися. Отож ходiмо до Кристобаля. От здивується старий друг, раптом побачивши мене! Зрадiє не менше, нiж я!.. Це справжня, чесна людина, яка нiколи в життi не поступалася своєю совiстю. Зараз ви обоє побачите його, мого старого Кристобаля Гомеца, який так само завжди радий допомогти менi, як i я йому. Ходiмо, менi не терпиться скорiше обняти його!