Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Йому здавалося, що вiн тiльки на хвилинку заплющив очi, що й не спав зовсiм, як почув над своєю головою збуджене шепотiння. Хтось тихо й тривожно кликав його:

- Алексо!.. Алексо!.. Та прокинься ж, Алексо!

Хто це? А, та звiсно, Марта. Хто ж iнший називатиме його так? Але чого це дiвчина така збуджена?

- Що трапилося, Марто? - мовив Олесь, пiдiймаючись на лiктi.

Дiвчина нахилилася над Олесем i швидко заговорила, вiрнiше, зашепотiла, наче побоювалася, що її хтось почує. I дуже важко було зрозумiти змiст її уривчастих слiв.

- Алексо, вiн вiдмовився!.. Вiн не хоче! Вiн каже, що йому не потрiбна нiчия допомога... що його могутнiсть нездоланна!

- Та хто каже? Про кого ти!?

- Капiтан! Фредо, мабуть, хотiв його переконати, а вiн... Ой Алексо, це ж недарма Фредо вирiшив переконувати його! А вiн, Капiтан, усе своє та своє, i нiяк...

Остаточно прокинувшись, Олесь сiв на лiжку. Це було щось дуже серйозне, хоч юнак поки що й не розумiв нiчого. При чому тут Фредо? Про що говорить Марта? її вродливе обличчя при свiтлi маленької лампи, що горiла в каютi, здавалося дуже блiдим, очi були розширенi, наче з переляку чи вiд великого хвилювання. I губи болiсно скривленi, наче вона ледве стримувалася, щоб не заридати.

- Зажди, Марто. Що сталося? Розкажи не поспiшаючи. I заспокойся. Ну, кажи, тiльки потроху, щоб я все зрозумiв.

Олесь лагiдно погладив руку дiвчини i вiдчув, як тонка рука тремтить пiд його пальцями.

- Ну ж, розповiдай. Заспокойся, люба! Я слухаю.

Поступово Марта опанувала себе. Вона почала розповiдати все по порядку, як було. I обличчя юнака дедалi бiльше хмурнiшало: так, усе це остаточно з'ясовувало тривожне i невтiшне становище...

Ось що розповiла Марта.

Вона вже збиралася лягти спати в своїй каютi, що мiстилася поруч з каютою Капiтана. Було вже пiзно, крiзь iлюмiнатор пробивалося срiбне свiтло мiсяця. I раптом Марта почула, як по коридору хтось пройшов, постукав у дверi каюти Капiтана. Потiм голос Валенто сказав:

- Капiтане, час!

Капiтан щось вiдповiв, пiсля чого вони обидва вийшли з "Люцифера". I в свiтлi мiсяця Марта побачила, як Капiтан спинився бiля машини, а Валенто Клаудо швидко пiшов до великої скелi, звiдки назустрiч йому хтось вийшов. Хто?.. За хвилину Марта ледве не скрикнула: то був Фредо Вiкторе! Спочатку дiвчина не повiрила своїм очам: звiдки може взятися тут, у цiй пустелi, Фредо Вiкторе? Але то був вiн, його швидка хода i особливе, властиве тiльки йому розмахування однiєю рукою. А коли вiн пiдiйшов ближче, Марта виразно розгледiла при мiсячному свiтлi i його обличчя.

Фредо разом з Валенто Клаудо пiдiйшов до Капiтана i привiтався з ним. Капiтан i Фредо почали розмовляти, а Валенто став трохи осторонь, не втручаючись у бесiду, навiть вiдвернувся i лише час вiд часу обертався, мов почувши щось, що вразило його.

Про що говорили Капiтан i Фредо Вiкторе, Марта не могла довiдатися, бо товсте скло iлюмiнатора, крiзь яке вона дивилася, не пропускало звукiв. Але вона бачила, що спочатку говорив Фредо Вiкторе, а Капiтан тiльки коротко вiдповiдав йому. Потiм заговорив Капiтан, не так, як вiн звичайно говорив, а якось наче збуджено, неспокiйно. I тепер уже Фредо Вiкторе тiльки коротко щось зауважував, бо Капiтан говорив наполегливо, не даючи йому змоги й часу заперечувати.

Розмова тривала досить довго. I Валенто не брав у нiй нiякої частi, хоч Мартi й здавалося, що вiн кiлька разiв немов поривався щось сказати. Але наче стримував себе.

А потiм Капiтан знизав плечима, отак, як вiн умiє це робити, презирливо i незадоволено, сухо кивнув головою i пiшов. Фредо Вiкторе сказав iще щось у спину Капiтановi, наче вигукнув. Але той не обертаючись пiшов до машини. Фредо Вiкторе якось сумно (це Марта добре бачила!) подивився йому вслiд, похитав головою, потиснув мовчки руку Валенто Клаудо i пiшов назад, до великої скелi, де його хтось чекав. А Валенто рушив слiдом за Капiтаном.

За хвилину Марта знов почула в коридорi кроки двох людей. Перед дверима каюти Капiтана вони спинилися. Було тихо, так тихо, що Марта, здавалося, чула, як пульсує кров у її скронях.

Раптом збуджений, якийсь неприродний голос Капiтана промовив:

- Скiльки ж то треба було б чекати, поки вони пiдготуються? I це вiн називає спiлкуванням, i допомогою! Нi, це менi не потрiбно! Вiн, як i ранiше, не розумiє, яка в мене сила!

Валенто Клаудо мовчав. Але Капiтан, мабуть, i не чекав нiякої вiдповiдi, вiн немов просто думав уголос, наче радячись сам з собою. За мить вiн сказав iще:

- "Люцифер" нездоланний, а вони не розумiють цього. Бачте, вони вирiшили переконати мене! В чому? Зайва балаканина! Їх справа - пiдкоритися i виконувати те, що скажу я. А не радити менi i, тим бiльше, не ставити своїх умов. Досить!

Пiсля цих роздратованих, гнiвних слiв знову настала коротка пауза. Валенто Клаудо так само мовчав. I тодi Капiтан сказав iще, вже трохи iншим тоном:

- Iдiть, Валенто, до кабiни керування. Нам тут бiльше нема чого робити, вирушаймо.

Голос Валенто Клаудо вiдповiв - уперше за весь час:

- А Кристобаль, Капiтане?

- Так, так, Кристобаль, це вiрно. Ну що ж, треба зробити це. Вiн надiйна людина.

- Так, Капiтане.

- Гаразд. Менi треба ще з пiвгодини, щоб закiнчити обчислення. А через пiвгодини берiть їх обох i йдiть. Скажiть їм, що це мiй наказ. Згодом я їх поверну до себе... коли закiнчиться гаряча пора. Це все, Валенто.

- Єсть, Капiтане!

Дверi каюти Капiтана зачинилися, а Валенто Клаудо пройшов назад, мабуть, до кабiни керування. Марта зачекала ще трохи. Все було знов тихо. I тодi, переконавшись, що Валенто щось робить у кабiнi керування, дiвчина прибiгла сюди i розбудила Олеся, щоб розповiсти йому про все це.

Нахмурившись, юнак дивився в її обличчя, на якому зараз було стiльки тривоги. Вiн мовчав, намагаючись розiбратися в безлiчi думок, що тiснилися в- його головi. Тепер вiн усе зрозумiв.

Фредо Вiкторе зробив спробу особисто переконати Ернана Рамiро в потребi з'єднати сили. Капiтан вiдповiв на це рiшучою вiдмовою. Отже, вiн твердо вирiшив воювати самостiйно... без пiдтримки патрiотiв республiканцiв, без згоди з ними... вирiшив бути повновладним володарем, диктатором... Так, це зрозумiло, хоч i зовсiм не втiшно...

Але що ж то за Кристобаль? I кого саме, iдучи до нього, Валенто мав узяти з собою... i нiбито залишити там?..

Блискавична догадка промайнула в головi юнака. Та невже?..

- Марто! Це ж про нас з тобою!

- Що? - не одразу зрозумiла дiвчина.

- Валенто має взяти нас з тобою звiдси i залишити в того Кристобаля!

- Чому?

- Мабуть, Капiтан вирiшив, що ми йому зараз заважатимемо... Не знаю. Але саме про нас було те сказано. Це ж тiльки ми - двоє, непотрiбнi на "Люциферi".

Марта здригнулася. Вона схопила руку Олеся:

- А батько?

- Що батько? - не зрозумiв Олесь.

- А що буде з моїм батьком? Вiн же обiцяв звiльнити, врятувати його! А тепер...