Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Начальник полiцiї їхав далi i всюди пересвiдчувався, що маленька Кодуранца справдi встигла перетворитися на озброєний табiр, на фортецю, з тiєю тiльки рiзницею, що фортеця звичайно готується з метою не впустити нiкого всередину, а пiдготовка в Кодуранцi була розрахована, навпаки, на те, щоб не випустити звiдси противника.

Кожна вулиця, кожне перехрестя в районi в'язницi Сан-Сальвадор були перетворенi на пiдступнi пастки. Не лишалося жодного проходу чи проїзду до в'язницi, де б не чергували з учорашнього вечора озброєнi люди, де б не причаїлися i не стояли напоготовi гармати, де б не можна було першої-лiпшої хвилини спорудити неприступнi барикади, якi робили неможливим рух проїжджою частиною вулицi.

Автомобiль Карло Кабанероса спинився нарештi бiля важких, окованих залiзом ворiт в'язницi. Цi ворота самi могли б витримати навiть артилерiйський обстрiл. Вузенькi залiзнi дверi праворуч вiд ворiт служили звичайним проходом для службовцiв та охоронникiв. Бiля тих дверей стояло двоє озброєних вартових з автоматами.

- Ви бачите, пане начальник, i тут усе готово, - зауважив Мiгель Хуанес. Карло Кабанерос важко вилiз з автомобiля i озирнувся. Так, так... Його досвiдчене око помiтило над високим кам'яним муром ще кiлька темних тiней. Свiтло тьмяно вигравало на матових стволах крупнокалiберних кулеметiв, що дивилися з мурiв униз.

Залiзнi дверi з готовнiстю вiдчинилися перед знатними вiдвiдувачами. Черговий охоронник провiв їх далi кам'яним коридором, що перетинав товстий зовнiшнiй мур. Тут на них чекав незмiнний помiчник Мiгеля Хуанеса Хосе Френко. Його червоне пикате обличчя аж сяяло вiд старанностi i службового запалу, рука наче прилипла до козирка кашкета.

- Маю честь вiтати пана начальника! - вiдрапортував вiн.

- А, i ви тут, - недбало кинув Кабанерос. Мiгель Хуанес, схиливши шанобливо голову, доповiв йому:

- На час своєї вiдсутностi я доручив Хосе Френко догляд за виконанням iнструкцiй. Певен, що додаткова перевiрка не завадить, пане начальник.

- Гаразд, гаразд, показуйте, що тут i як, - благодушно вiдповiв Кабанерос.

Хуанес зробив знак рукою. Хосе Френко пропустив їх уперед i пiшов слiдом.

- Як гранатний загiн? - спитав Кабанерос.

- Розташований групами по призначених мiсцях, - чiтко вiдповiв Мiгель Хуанес. - Перевiрено? - коротко запитав вiн у Френко.

- Так точно, пане Хуанес, - вiдрапортував той. I вже тихо, хитро посмiхаючись, додав: - I собi я також узяв на всяк випадок двi оцi iграшки.Вiн указав на двi ручнi гранати дивної неправильної кулястої форми, що висiли в нього на поясi. Вони були непоказнi, сiрi, незграбнi.

Це була така сама технiчна новинка, як i протимагнiтнi затвори на гарматах. За наказом запобiгливого генерала Альдумеро да Хуранiто, конструктори вiйськового заводу термiново виготовили пробну серiю ручних гранат з оболонками без металу. Їх оболонки були зробленi з дуже твердої пластмаси. Слiд було сподiватися, що електрична завiса "Люцифера" нездатна буде вiдкинути вiд себе цi немагнiтнi гранати.

Вiдвiдувачi йшли тепер уже коридором самої в'язницi. Великий кам'яний будинок в'язницi був, власне, тiльки гiгантським футляром, всерединi якого, на певнiй вiдстанi вiд мурiв, мiстилися камери для ув'язнених. З рiзних бокiв проходили залiзнi платформи з поруччям, переходи, куди вiдчинялися дверi камер. Навiть коли б ув'язненому пощастило продовбати кам'яну стiну своєї камери, на що потрiбнi були б роки роботи, все одно вiн опинився б не за стiною в'язницi, а в якомусь з внутрiшнiх коридорiв i залiзних проходiв, де постiйно чергували жандарми. Нi, втекти з Сан-Сальвадора було неможливо, це було вiдомо кожному. Тому iсторiя в'язницi за весь час її iснування не знала подiбних випадкiв.

- Чи не бажає пан начальник оглянути камеру Педро Дорiльї? - спитав Мiгель Хуанес. - Вона тут, поблизу.

Карло Кабанерос мовчки кивнув головою. Хосе Френко подав знак охороннику, що стояв неподалiк. Той звичними безшумними кроками пiдiйшов до залiзних дверей, на яких висiла табличка з написом "№ 306", i вiдсунув невеличку, також залiзну, заслiнку. Вiдкрилося маленьке вiчко. Начальник полiцiї з цiкавiстю зазирнув у нього.

В довгастiй без вiкон камерi, що освiтлювалася яскравою електричною лампочкою пiд стелею, бiля пригвинченого до пiдлоги столу на пригвинченому табуретi сидiв нерухомо кремезний чоловiк в арештантському одязi. Пiдперши голову руками, вiн дивився прямо перед собою, в кам'яну стiну, глибоко замислившись. Мабуть, вiчко вiдкривалося дуже тихо, бо ув'язнений не почув нiчого i навiть не повернув голови. То був Педро Дорiлья.

Начальник полiцiї тихо запитав:

- Так вiн нiчого й не сказав досi, не зiзнався нi в чому?

- Дуже вперта людина, пане начальник. Мовчить, - так само тихо доповiв Хосе Френкр.

- А може, i справдi нiчого не знає, чорти його розберуть, - вже голоснiше мовив Карло Кабанерос, випростовуючись. Охоронник засунув знов вiчко заслiнкою.

Начальник полiцiї пiшов далi. Недбало махнувши рукою в бiк камери № 306, вiн мовив:

- А зрештою, все одно, знає вiн щось чи не знає. Нам вiн зараз потрiбен для iншого. Як принада, хо-хо! Мiж iншим,- звернувся вiн до Мiгеля Хуанеса,чи помiтили ви, який вiн мiцний? По такiй шиї треба дуже добре вдарити, щоб перерубати її зразу, навiть важкою сокирою, хо-хо!..

Мiгель Хуанес непомiтно скривився: його iнтелiгентна натура не переносила подiбних жартiв. Зате Хосе Френко дозволив собi широко посмiхнутися: вислiв начальника полiцiї прийшовся йому до смаку...

Широка залiзна платформа привела почесних вiдвiдувачiв на внутрiшнiй двiр - мiсце кривавої страти ув'язнених. Автоматичнi дверi тут розчинялися лише тодi, коли два охоронники одночасно натискували на рукоятки з обох бокiв. Це було зроблено всюди в Сан-Сальвадорi, щоб ув'язнений, якщо йому пощастило б вирватися з рук охорони, сам не змiг вiдчинити дверi. Начальник полiцiї оглянув двiр з великим помостом посерединi i задоволено кивнув ще раз головою: все було гаразд.

- Тепер можна зайти i до коменданта в'язницi, - мовив вiн зовсiм благодушно, - бо вiн i образитися може, що ми вирiшили зробити огляд самi, без нього. А тодi вже й поїдемо назад. Наче тут усе пiдготовлено добре, до нашого повернення ранком нiчого ж не трапиться, га?

- Будьте певнi, пане начальник. - Мiгель Хуанес поглянув у бiк Хосе Френко. Той виразно поклав руку на одну з привiшених до пояса гранат. I Хуанес закiнчив з певнiстю: - Все напоготовi - i зовнi, i всерединi в'язницi, пане Кабанерос!

А коли вони, вже пiсля розмови з комендантом Сан-Сальвадора, виходили з ворiт, Мiгель Хуанес подiлився з Карло Кабанеросом своїми думками:

- Педро Дорiлья, пане начальник, звiсно, сам по собi не має значення. Як ви слушно сказали, це тiльки принада в нашiй пастцi. Але ж напевно в Сивого Капiтана є якiсь спiльники, що сповiщають його про все те, що робиться в столицi...