Категории
Самые читаемые
RUSBOOK.SU » Фантастика и фэнтези » Научная Фантастика » Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній

Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній

Читать онлайн Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на страницу:

Від побаченого всім стало моторошно. Лев, міцно тримаючи в зубах мисливця, який сам перетворився на жертву, стрибав через каміння і біг до чагарників. Ця картина вразила всіх ще й тим, що лев біг легко не відчуваючи ваги людини.

– Живий чи мертвий? – запитав сам себе Дмитро і не бажаючи шукати відповідь, щільно притиснув до плеча рушницю, прицілюючись. – Живий, – несподівано прошепотів він, на мить опустивши зброю. – Тільки не ворушись…

Тіло Макса здригалося, наче в шалених перегонах. Голова гуділа і він не міг зрозуміти, що з ним відбувається. Відчуваючи гострий біль, розплющив очі і побачив як під ним кудись зникала земля. Він прохрипів, намагаючись підняти голову і раптом помітив над собою морду лева. Цієї миті все довкола закрутилося у шаленому танці і він почув постріл…

– Помер? – Дмитро благаюче дивився на Степана, який нахилився над тілом Макса.

Лікар мовчав, напружено стиснувши губи, і тримаючи друга за руку, шукав пульс. Одяг Макса перетворився на лахміття, вкрите брудними, червоними плямами крові.

– Буде жити, – нарешті сказав Степан, зітхнувши з полегшенням і діставши зі своєї сумки шприц та ампулу, зробив укол. – Везунчик наш Макс, – додав він, намагаючись посміхнутися. – Вчасно втратив свідомість, от лев і вирішив, що здобич померла і її можна тягти в нору. У тварини зіграв природній інстинкт мисливця. Добре, що леви тут не голодні, тому наш бізнесмен отримав легкі рани.

Охоронці перенесли нерухоме тіло у джип і машини повільно поїхали до кемпінгу…

– Болить, – знесилено простогнав Макс, повертаючись до тями. Поруч він побачив Степана, який обробляв йому рану. Дмитро тримав його за руки. – Я…я зіпсував відпочинок.

– Мовчи, герой – сказав Степан. – Бережи сили.

– Як ви мене врятували? – сухими губами, ледь чутно мовив Макс.

– Потім дізнаєшся, – відповів друг, прикладаючи до рани ліки.

Макс знесилено глянув на них і більше нічого не питаючи, поринув у полон сну.

Розділ 6. Остання мандрівка

– Зіпсував таки відпочинок наш герой, – незадоволено сказав Дмитро. – Тепер сидимо в цьому лазареті і очікуємо на одужання його величності.

– Вже нічого не зміниш, – мовив Степан, протираючи скельця окуляр, – мандрівка у тропічний ліс все одно відкладається.

Лікар та хімік стояли у просторій кімнаті біля хворого друга і розмовляли. Ранкове сонце за своєю звичкою вперто намагалося прослизнути крізь жалюзі до приміщення, щоб заполонити собою все довкола. У ліжку спав Макс. Його обличчя було спокійним і по-дитячому безтурботним. Іноді повіки легенько рухалися і за мить завмирали.

– Добре, що хоч живий залишився, – змінив гнів на милість Дмитро.

– У сорочці народився, – додав Степан. – Лев його добряче потягав, стільки крові було, жахливо згадати. Головне, що тварюка нічого не зламала, а лише м'язи на руці та гомілці прокусила. Я підлікував нашого хворого і ми спокійно можемо повертатись додому.

– Рано списувати мене, – несподівано пролунав голос Макса.

Співрозмовники одночасно повернулись. Макс підвівся на ліжку і уважно подивився на них.

– Я змінюю плани тільки після смерті, – мовив він і облизавши сухі губи, провів великою міцною з павутинкою прожилок рукою по волоссі. Відкинувши ковдру, повільно встав і підійшовши до вікна, потяг за мотузку. Жалюзі відкрились і впустили до кімнати пекуче африканське сонце.

– Екскурсія не відміняється, – хриплим голосом мовив Макс і закашлявся. Зойкнувши, він схопився за перебінтовану руку і мимоволі застогнав.

– Тобі потрібен спокій, – звернувся до нього Степан.

– Нічого зі мною не станеться за день. Я прийняв рішення. Через годину вирушаємо.

Макс одягнувся і вийшов з кімнати.

Степан і Дмитро стояли біля вікна і спостерігали за тим, як їх неспокійний товариш віддавав накази охоронцям. Одразу всі заметушились, готуючись до від'їзду.

– Підемо і ми, – мовив Степан, перевіряючи аптечку.

– Їхати в машині – це не на гору лізти, – сказав Дмитро і перекинувши через плече фотоапарат, першим рушив до дверей.

Незабаром друзі сиділи у джипі і під знайому музику мотору мчали хвилястою дорогою до тропічного лісу. Слідом їхали охоронці. Години минали непомітно. Позаду залишалися обжиті місцевим населенням території. З кожним кілометром все більше відчувалася дика краса природи. Надзвичайно високі могутні дерева простягали віття до сонця, утворюючи живу стіну довкола.

– Ось він чаруючий і небезпечний тропічний ліс! – сказав Дмитро, перекрикуючи гуркіт мотору.

– Між іншим, тут більше світла, тепла і води, ніж будь-де в Африці, – прокричав Степан. – Це ідеальні умови для рослин, ми можемо в цьому зараз переконатися.

Десь угорі затріщали гілки і через мить всі побачили зграю мавп, які спритно стрибали з дерева на дерево, легко долаючи чималі відстані. Неподалік пролунали дивні звуки, що нага-дували спів і мову одночасно. Це сперечалися довгохвості папуги. Примітивши соковитий плід, яких тут, до речі, було вдосталь, вони, мабуть, хотіли розібратися, хто з них гідний першим скуштувати його. Попереду почулося гучне рохкання і через дорогу пробігла дика свиня, щоб одразу сховатися в густих заростях.

Не зупиняючись джипи мчали широкою дорогою, прокладеною колесами інших машин, які їздили цим маршрутом раніше. Дерев'яні вказівники, розташовані вздовж шляху, вказували напрямок руху для шукачів пригод і цінителів краси природи.

– Повертаємо праворуч, – голосно сказав Патріс і одразу вивернув руля, спрямовуючи джипа вглиб лісу.

– Навіщо? – вигукнув Дмитро.

– Це єдиний шлях до племені Леко. З туристами лекійці зустрічаються неохоче, але я замовлю за вас словечко.

– Я ніколи не чув про таке плем'я, – звернувся Макс до гіда.

– Не дивно, – відізвався той, – його знайшли не так давно. Відверто кажучи, відомостей про нього отримали мало.

– А нам їхати туди безпечно? – насторожився Степан.

У відповідь гід нахилив голову і зменшивши швидкість, поїхав повільніше.

– Минулого року я врятував сина вождя племені Леко, з того часу вільно можу заходити на їх територію.

Під колесами шаруділо листя і тріщали гілки. Тепер вказівниками слугували по-особливому повернуті дерева, відтінки світла та барвисті рослини. Патріс навчився слухати і розуміти дику природу, набуваючи роками безцінні знання.

– Цікавий факт, – прокричав гід, звертаючись до друзів. – Деякі види дерев існують тут ще з часів динозаврів.

– Ого, – вигукнув Дмитро, озираючись довкола. – А чи не причаївся десь тут динозавр? В таких хащах можна чекати чого завгодно.

– Це вже занадто, – озвався Степан. – Ти краще уважно дивись навкруги, щоб пітон у джипа не вскочив, а не мели дурниці.

– Зупиняємось, – вигукнув Патріс. – Далі треба йти пішки.

Скавучання моторів луною рознеслося по лісу. Машини зупинились і всі вийшли. Взявши зброю і закинувши за плечі рюкзаки з самим необхідним, мандрівники один за одним вирушили вперед. Чим далі тим менше сонця доходило донизу, а зарості ставали густішими. Йти було все важче, але друзі вперто долали перешкоди, не помічаючи часу.

Змучені довгою дорогою, вони нарешті опинилися біля незвичайного поселення. Плем'я Леко мешкало в мальовничому куточку, створеному власними руками. Посеред тропічного лісу лекійці вирубали дерева, щоб з їх стволів та гілок побудувати житло і розчистити місце для свого поселення. Невеличкі хижи розміщувалися близенько одна від одної. Де-не-де можна було побачити, як засмаглі жінки готували їжу біля вогню та доглядали дітей. Чоловіки майстрували знаряддя праці і мисливські обладунки. Високі дерева навкруги утворювали живу стіну, яка надійно захищала від чужих очей.

Патріс вів друзів до головного куреня, що ховався між чотирьох могутніх дерев в кінці поселення, в якому і мешкав вождь племені леко. Поки друзі йшли запорошеними вуличками, звістка про їх прибуття швидко долетіла до вождя і він сам вийшов їм назустріч. Худорлявий чоловік з довгим чорним волоссям на круглому пташиному посіченому зморшками обличчі з вінком із квітів на голові та шкурою вбитого лева на плечах зробив кілька кроків і зупинився. В одній руці він тримав дерев'яну палицю, прикрашену візерунками, а в другій залізну чашу. Не зводячи погляду з гостей, він кілька разів вдарив палицею по землі і вигукнув якісь слова.

Від несподіванки друзі зупинились, обережно переглядаючись.

– Що це було? – тихенько мовив Дмитро.

– Ми йому сподобалися чи ні? – поцікавився Степан, провівши руою по гострій борідці.

– Патрісе, що він сказав? – запитав Макс.

– Вождь нас вітає, – відповів Патріс. – Нам треба підійти і прийняти з його рук гілки дерева, яке вважається священним.

– Без проблем, – усміхнувся Макс. – Я люблю подарунки, особливо з присмаком таємниці.

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно скачать Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній торрент бесплатно.
Комментарии
Открыть боковую панель
Комментарии
Сергій
Сергій 25.01.2024 - 17:17
"Убийство миссис Спэнлоу" от Агаты Кристи – это великолепный детектив, который завораживает с первой страницы и держит в напряжении до последнего момента. Кристи, как всегда, мастерски строит