Категории
Самые читаемые
RUSBOOK.SU » Фантастика и фэнтези » Научная Фантастика » Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній

Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній

Читать онлайн Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на страницу:

І дійсно, на підтвердження слів Патріса поміж дерев з'явилися двоє дивних тварин, подібних до коней. Тіло і ноги у них були смугасті, як у зебр, а от голова і шия – одного кольору. Побачивши людей, вони одразу зупинились і без вагання побігли геть, зникаючи так само раптово, як і виникли.

Макс глянув на охоронців і ті без зайвих слів опустили зброю.

– Окапі дуже полохливі, – сказав Патріс. – Вони рідко виходять з лісу. У нас існує повір'я: хто зустрів окапі, тому посміхнеться щастя, або ж він зробить щасливими інших.

– Якщо вважати, що це тільки другий день мандрівки, то море щастя у нас попереду, – засміявся Степан.

– Я не жартую, – мовив Патріс. – Ці рідкісні тварини – родичі жирафа – вміють ховатися від людей. Вперше їх побачили європейські мандрівники тільки в двадцятому столітті.

– Приємна зустріч, – усміхнувся Дмитро. – Жаль тільки, що я не встиг їх сфотографувати.

Раптом, неначе почувши розмову, із-за дерева виглянуло окапі і повільно попрямувало до Дмитра, іноді зупиняючись і нюхаючи повітря. Опинившись поруч, лизнуло Дмитру руку і подивилося на нього, чогось чекаючи.

– Чого тобі? – ніяковіючи, мовив Дмитро, не знаходячи що сказати. – Може якої їди? – Він глянув на тварину і перевів погляд на Патріса, шукаючи підтримки.

– Цей окапі, мабуть, хоче, щоб ти його сфотографував, – засміявся Степан. Його слова пролунали надто голосно. Злякавшись, тварина стрибнула в бік і не обертаючись, швидко помчала у більш захищене місце – вглиб лісу.

– Таке такого баче здалеку, – штовхаючи Дмитра у плече, сказав Макс. – Одне живе у лісах, інший – у хімічній лабораторії.

– Точно, – додав Степан. – Ти в своїй лабораторії днюєш і ночуєш, а ця тварина з лісу не вилазить.

– Але це дуже дивно, – сказав Патріс, не зводячи очей з того місця, куди зникла тварина. – Дуже дивно. Таке я бачу вперше!

– По машинах, – віддав наказ Макс і всі швидко зайняли свої місця.

Джипи їхали далі не зупиняючись. Всі мовчали, насолоджуючись різноманітністю і багатством природи. Час минав швидко.

Незабаром друзі наблизились до нового пункту призначення. Наступним етапом мандрівки була африканська савана. Через годину швидкої їзди перед очима простягався безкрайній африканський степ. Жовто-гарячі кольори у поєднанні з коричнево-сірими створювали незабутнє видовище.

– Нашій савані всього п'ять-сім мільйонів років, – перекрикуючи гуркіт мотору, говорив гід. – Тут головна діюча особа – висока трава, яка є домівкою для багатьох тварин та птахів.

Патріс натис на газ і його джип щосили помчав уперед. Джипи охоронців одночасно заревли, наче хижаки на полюванні, і виштовхуючі з-під колес шматки землі з травою, рвонули слідом.

– В савані багато трави і мало дерев та чагарників, – голосно розповідав далі Патріс. – Хижаки здалеку помічають здобич, але і їх легко побачити. Природа піклується про тварин: їх колір подібний до оточуючого середовища, що робить їх менш помітними. Зливаючись з травою і ховаючись в ній, ці плотоядні перетворюються на мисливців.

За спиною пролунали гучні звуки копит, проголошуючи, що наближається табун. Метрах в двухстах неслися зебри. Їх біг не був схожий на переслідування, скоріше це була гра, де старші особі, піддавшись енергії молодих, вирішили трохи побасувати.

– Зебри дуже лякливі, як і більшість мешканців савани, які не мають грізної зброї, – голосно коментував побачене Патріс, – тому краще до них не наближатися. – Він зменшив швидкість і поїхав повільніше, продовжуючи говорити. – Від хижаків вони рятуються бігом. Якщо не вдається втекти, захищаються зубами і ударами копит.

– Вони що кусають своїх кривдників? – посміхаючись, поцікавився Степан. – Чи не вкусять нас?

– Не лізь, до кого не просять, та й не вкусять, – жартома, мовив Дмитро. Користуючись нагодою, він націлив об'єктив фотоапарату на тварин і зробив кілька знімків.

Здіймаючи за собою хмари піску, табун зникав з виду.

– Погляньте, краса савани – страуси, – по-дитячому зрадів Дмитро, клацаючи фотоапаратом.

Неспішно ступаючи по жовтій траві, до чагарників прямувала група страусів.

– Страуси – велетні серед птахів, заввишки два з половиною метри, – наголосив Патріс, піднімаючи руку в гору, наче намагався виміряти їх ріст. – І важать чимало, аж сто двадцять кілограмів. Довга шия, як перископ, дозволяє здалеку помітити небезпеку і вчасно почати тікати. Щоб врятуватися від хижаків, цього вистачає.

– Ти чудовий лектор, – звернувся до гіда Степан.

Патріс, дякуючи за комплемент, посміхнувся. Обминаючи високе каміння, джип поїхав крізь високу траву, поступово набираючи швидкість.

– Давайте позмагаємось, – несподівано запропонував Макс. – Патрісе, відірвемось від охоронців!

– Навіщо? – тільки й встиг сказати Степан, як джип з неймовірною силою рвонув уперед.

– Жени, жени! – підбадьорював гіда Макс, штовхаючи в спину. – Ми відриваємося від них!

Висока трава сікла машину, наче безліч батогів. Друзі ховали обличчя від випадкових ударів і міцно трималися за сидіння. Підстрибнувши на камні, що зненацька виник на шляху, джип різко звернув праворуч. Скавучання мотору нагадало крик раненого звіра.

– Максиме Петровичу, що трапилося? – чулося з рації. – Зупиніться!

– Нізащо! – крикнув Макс. Він обернувся і побачив, що два джипи охоронців їх все одно наздоганяють. – Патрісе, ще швидше!

Рвонувши крізь траву, машина друзів вилетіла на відкритий простір. Почулося, як надривно гудуть мотори за спиною. За мить, не відстаючи ні на крок, з обох боків мчали два джипи охоронців. Трійка залізних коней зменшувала швидкість.

– Все нормально, – задоволено прокричав у рацію Макс, – перегони успішно завершено.

– Максиме Петровичу, в савані такі жарти можуть погано закінчитися, – докірливо сказав керівник охорони по рації. – Я знаю маршрут і готовий до чого-завгодно, але краще не випро-бовувати долю.

– Облиш, – по-дружньому відповів Макс. – Я тут теж не вперше і в дитячих перегонах особливої загрози не бачу.

– Дивіться, дивіться, хто відпочиває, – вигукнув Степан, вказуючи рукою на гачкувате дерево, що виднілося попереду. Здавалося, що від такої пекельної спеки дерево майже висохло. На одній з гілок зручно вмостився величний гепард. Його лінива поза свідчила про спокій і єднання з природою. – Втомився, мабуть, і відпочиває, – усміхнувся лікар. І звертаючись до Макса, додав, – і ми хочемо спокійно провести решту дня, а не ганятися один за одним.

– Зрозумів, – погодився Макс. – Екстриму на сьогодні більше не буде.

– Гепард – чемпіон, – мовив Патріс, продовжуючи екскурсію. – Складно уявити тварину, яка бігає швидше за гепарда. На коротких дистанціях він мчить аж сто п'ятнадцять кілометрів на годину, але швидко втомлюється. Багато довго не буває.

– Де ж леви? – запитав Дмитро. – Ми вже півдня їздимо саваною, але їх досі не побачили.

– Майте терпіння, – відповів гід. – Зустріч з царем савани я завжди залишаю на останок.

Не збільшуючи швидкість, Патріс повернув ліворуч і нічого не коментуючи, поїхав далі.

– Ось вони, мої улюбленці! Нарешті я побачив їх! – вигукнув Макс.

На жовтому килимі сухої трави між чагарником та камінням відпочивали леви. Царі саван, не зраджуючи своїм уподобанням, ніжилися на відкритому просторі, де знаходили прохолоду у тіні рідких дерев. Глава сім'ї, вклавши велике досконале тіло на теплій землі, заплющивши очі, дрімав. Кілька левиць лежало неподалік, оглядаючи все довкола. На траві гралися малі кумедні левенята. Перекочуючись одне через одного, вони дісталися до лева і зупинились тільки тоді, коли відчули перешкоду. Цар звірів повільно підняв голову і струсивши густою гривою, опустив голову на лапи і знову заплющив очі.

– Тільки зовні ці тварини ліниві, – сказав Патріс. – Насправді ж – це сміливі бійці.

– Знаю, – погодився Макс. – Колись мені довелося побачити двобій лева з буйволом. Захоплююче і страшне видовище. Це був двобій титанів, де безперечним переможцем після тяжкої битви виявився лев.

Левиця, яка лежала неподалік, несподівано підвелася і по-котячому потягнувшись, попрямувала до лева. Вона йшла повільно і граціозно. Наблизившись, сіла поруч і грайливо торкнулася мордою його гриви. Лев одразу встав і грізно подивившись на порушницю його спокою, зненацька вдарив подругу лапою. Левиця незадоволено відскочила в бік, від гріха подалі, і примостилася на безпечній відстані.

– Сміливий і вередливий, – сказав Степан, хитаючи головою і посміхаючись.

Вечоріло. Сонце повільно хилилося до обрію. Величезні простори, порослі високими травами у поєднанні з невеличкими острівцями дерев та чагарників, закарбовувалися в пам'яті друзів надовго, щоб виникати потім у чарівних снах реальних і дивовижних.

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно скачать Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній торрент бесплатно.
Комментарии
Открыть боковую панель
Комментарии
Сергій
Сергій 25.01.2024 - 17:17
"Убийство миссис Спэнлоу" от Агаты Кристи – это великолепный детектив, который завораживает с первой страницы и держит в напряжении до последнего момента. Кристи, как всегда, мастерски строит