Категории
Самые читаемые
RUSBOOK.SU » Фантастика и фэнтези » Научная Фантастика » Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній

Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній

Читать онлайн Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на страницу:

– За півгодини біля готелю на Вас чекатиме гід. До вечора – ви під його керівництвом. Він проведе екскурсію до озера Танганьїка, де ви зможете покупатися і половити рибу.

– Добре, – відповів Макс, – можете іти.

Анатолій без зайвих слів обернувся і попрямував до виходу.

– Твої підлеглі всі такі вишколені? – поцікавився Дмитро. – Неначе олов'яні солдатики.

– Дисципліна – запорука безпеки і спокою, – відповів Макс. – Я звик, щоб будь-яка справа, якою займаюся – чи це відпочинок, чи робота, – була детально запланована і все підкорялося не випадку, а мені.

– Заперечень немає, – зітнув плечима Дмитро. Потім задоволено потер руки і додав. – Півгодини насолоджуємося музикою і вирушаємо. Одразу залунала запальна мелодія, і дівчина бархатистим голосом заспівала веселу пісню.

…У гіда було класичне для цієї місцевості ім'я – Патріс. Він і сам був схожий на багатьох тутешніх жителів: невисокого зросту, темношкірий із чорним курчавим волоссям. Тільки ма-неру одягатися запозичував у туристів, з якими йому потрібно було спілкуватися. Біла сорочка з українським орнаментом та червоні штани-шаровари повинні були настроїти екскурсантів на приємний лад. Широкопола шляпа захищала від сонця. А от на ногах чомусь були кросівки. Мабуть, гасло, яке він сповідував, звучало так: «Гарно, зручно і по-сучасному».

Як тільки друзі вийшли з готелю, Патріс одразу поспішив їм назустріч. За кілька кроків, він зупинився і артистично розводячи руки та навмисне розтягаючи слова, сказав:

– Вітаю вас на невідомій землі! – Побачивши здивовані погляди, він пояснив. – В ранніх європейських картах цю країну називали «невідома земля». Це певною мірою символічно, оскільки зараз ви ідете пізнавати нову землю.

– Гарне привітання, – мовив Степан. – Почути рідну мову в цих краях дуже приємно.

– З таким гідом нам не доведеться сумувати, – додав Дмитро.

– Патріс добре розмовляє українською, а також знає ще кілька мов, – звернувся до друзів Макс, – адже туристи сюди приїздять з різних куточків світу.

– Щоб насолодитися природою, ми підемо до озера пішки, – сказав Патріс. – Я – попереду, а ви – за мною. Від маршруту не відходити. Якщо виникають питання, я з радістю відповім.

Залишаючи комфортні умови за спиною, друзі слухняно йшли за гідом, поступово заглиблюючись у лісові хащі. На незначній відстані від них слідували охоронці. Десятеро чоловік спортивної статури в чорних сонцезахисних окулярах з автоматами через плече не відставали ні на крок.

«В чужій країні можна чекати чого завгодно, – пояснив Дмитру і Степану Макс як тільки вони ступили на землю Конго. – Тому за нашими спинами завжди будуть захисники. Ви поступово до них звикните і не будете їх помічати. Так треба, – беззаперечно додав він». Більше до цієї теми ніхто не повертався, просто знали: це їхня безпека.

Он і зеро виникло вдалечині. Осліплююча блакить лагідно і привітно зустріла людей. Воно було таким прозорим, що навіть стоячи на березі, можна було побачити, як пливуть косяки риб. На хвилях тихо погойдувалися невеличкі човни і пироги.

– Дно Танганьїки видно на глибині до тридцяти трьох метрів, – одразу заговорив Патріс. – Це озеро найдовше у світі. Знаходиться на кордоні чотирьох держав: Танзанії, Бурундії, Конго і Замбії.

– З літака воно здається вражаюче великим і прекрасним, – мовив Дмитро. – Але й зблизька не залишає байдужим.

– Я страшенно хочу купатися, – вигукнув Степан і швидко почав знімати одяг, складаючи на траві. Не вагаючись, його прикладу послідували Дмитро і Макс. Патріс показав місце від-ведене для охочих поплавати, а сам, залишаючись на березі, спостерігав за ними.

Всі отримували неймовірну насолоду від купання. На якийсь час дорослі чоловіки перетворилися на малих дітей. Вони змагалися навипередки, розсікаючи руками прозору блакить. Відпочиваючи, лежали на спині і спостерігали за хмарами. Незабаром задоволені і веселі вони повиходили на берег.

– Позасмагайте трішки на сонці, а потім буде риболовля, – сказав гід.

Друзі розмістилися на кольорових килимках, взятих заздалегідь.

– Молодець, Максе, що витяг нас сюди, – сказав Степан, не розплющуючи очей. – Хоча б раз на рік потрібно забути про все і загубитися десь у хащах Африки.

…Риболовля пройшла вдало. Ніхто не залишився обділеним вдачею. У сріблястих відерцях кожного плескалися рибки, схожі на золотих з відомої казки. Так і кортіло замовити рибкам бажання і почути відповідь: «Слухаюся і виконую». Неподалік, весело сміючись, гасали діти. Оскільки особливих бажань на даний момент у друзів не було, вони вирішили віддати улов місцевій малечі. Довго припрошувати мале товариство не довелося. Наче гусенята, щось без перестанку вигукуючи і жестикулюючи, один за одним вони наблизилися до невідомих людей. Зрозумівши зі слів Патріса, що іноземці хочуть зробити їм подарунок, діти взяли відерця з рибою, подякували і щосили побігли.

– Як настрій? – поцікавився Патріс.

– Чудовий, – в один голос відповіли друзі.

Після активного відпочинку їжа була надзвичайно смачною. Вони вихвалялися один перед одним рибацькими здібностями. Патріс, скориставшись нагодою, проводив невеличкий екскурс в минуле і сьогодення.

– Це озеро відкрили англійські мандрівники Річард Бертон та Джон Спек у лютому 1858 року, – говорив Патріс, сидячи на траві і заклавши за вухо якусь екзотичну квітку. – Геологи вважають, що воно було сформоване сімдесять мільйонів років тому. Щороку тут проходить чемпіонат з риболовлі, на який приїжджають рибалки з усього світу.

– Може і нам прилучитися до такої події? – сказав Дмитро. – Порибалимо ще, наберемося досвіду, – помітивши усмішку на обличчі Степана, додав. – А що? Судячи з реакції дітлахів, у нас непогані успіхи як для першого разу.

– Тобі б тільки змагатися з ким-небудь, – глянув на нього Макс. – Чи то люди, чи ідеї, чи якісь унікальні бажання і плани. Тут ти – попереду і рівних тобі немає.

– Вірно, – погодився Дмитро. – Життя – це і є змагання, а перемагає той, у кого більша воля, витримка і терпіння.

– Отже, я можу сподіватися, що твоєї волі вистачить, аби все-таки завершити наш проект, – звернувся до нього Макс.

– Ця тема на час відпочинку закрита, – спокійно відповів Дмитро. – Щоб не повторюватися, скажу одне: я вірю в успіх. А віра в мене міцніша за алмаз.

За розмовами не помітили, як сонце почало наближатися до обрію. Так закінчився день перший відпочинку.

Розділ 4. Екскурсія

Три джипи, похитуючись і підстрибуючи на горбах, швидко їхали нерівною дорогою. Саме такі машини могли долати значні відстані в природному розмаїтті цього краю, поєднуючи в собі силу та потужність танку і мобільність авто. Величні дерева – мовчазні охоронці спокою і таємниць африканського лісу – вперто простягали своє віття до сонця. Вони наче спостерігали за мандрівниками в машинах, уважно слідкуючи, щоб чужинці не порушили існуючої тут гармонії.

– Скільки ще їхати? – намагаючись перекричати гуркіт мотору, вигукнув Дмитро, звертаючись до Патріса.

– П'ять годин, не менше, – так само голосно відповів гід. – Втомились від екзотики?

– Ні, просто хочеться трохи походити, розім'яти ноги, – нахиляючись до Патріса, голосно сказав Дмитро. – Не звично так довго трястися в машині.

– Хороша ідея! – вигукнув Степан. – Потопчемо невідому землю і роздивимось краще довкола. Як гадаєш, Максе?

– Гаразд, – погодився Макс. Він дістав рацію і передав по ній охоронцям, які їхали попереду і позаду в джипах, щоб гальмували.

Три машини, проїхавши ще кілька метрів, одночасно зупинились.

Патріс вистрибнув з джипу першим і терпляче чекав інших.

– Бідна моя спинка, – по-старечому мовив Степан, піднімаючи та опускаючи руки.

– І мені фізкультура не завадить, – сказав Дмитро. Він наче хлопчисько підстрибував на місці. Потім став у боксерську стійку і почав наносити уявному супротивнику серії ударів. На-решті розправив плечі і задоволений своєю фізичною формою усміхнувся.

– Цивілізовані незграби, – засміявся Макс, спостерігаючи за Дмитром та Степаном.

– Ми потрапили в живу печеру! – захоплено вигукнув Дмитро, не зважаючи на слова Макса.

Полонені незабутнім видовищем, на мить втративши здатність говорити, всі троє дивились угору, не в силах відірвати погляд від краси, яку створила природа. Різноманітні дерева, простягаючи гілки якнайвище, утворили щільний покров крізь який ледь-ледь пробивалося сонячне проміння. Гнучкі стебла ліан чіплялися за стовбури дерев і обвиваючи їх довкола, повзли все вище.

Несподівано десь зовсім близько затріщали гілки і почулися якісь дивні звуки. Охоронці миттєво вихопили зброю і стали стіною перед друзями.

– Не стріляйте! – крикнув Патріс, махаючи руками. – Вам нічого не загрожує! Це окапі!

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно скачать Вiрус. Науково-фантастична повість - Володимир Безверхній торрент бесплатно.
Комментарии
Открыть боковую панель
Комментарии
Сергій
Сергій 25.01.2024 - 17:17
"Убийство миссис Спэнлоу" от Агаты Кристи – это великолепный детектив, который завораживает с первой страницы и держит в напряжении до последнего момента. Кристи, как всегда, мастерски строит