Категории
Самые читаемые
RUSBOOK.SU » Проза » Современная проза » 1Q82. Книга перша - Харукі Муракамі

1Q82. Книга перша - Харукі Муракамі

Читать онлайн 1Q82. Книга перша - Харукі Муракамі

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 50 51 52 53 54 55 56 57 58 ... 84
Перейти на страницу:

— Може, й подобається, але сьогодні мене до чоловіків не тягне, — коротко відповіла Аомаме. — До того ж цей бар висококласний.

— Зрозуміло. Я просто запитала.

— Наступного разу.

Аюмі глянула на Аомаме.

— Хочете сказати, що зустрінемося наступного разу в пошуках чоловіків?

— Так, — відповіла Аомаме. — Підемо разом.

— От добре! Мені здається, що вдвох нам усе до снаги. Аомаме пила дайкірі — ром з лимонним соком, Аюмі - коктейль «Tom Collins».

— До речі, недавно по телефону ви сказали, нібито ми наслідували лесбіянок, — сказала Аомаме. — То що ми робили?

— А-а, ви про це? — спитала Аюмі. — Нічого особливого. Просто щоб розворушитися, спробували їх наслідували. А ви що, нічого не пам'ятаєте? І ви тоді добряче захопилися.

— Нічого не пригадую. Нічогісінько, — відповіла Аомаме.

— Ми роздягайся, торкалися грудьми, цілували там одна одну…

— Цілували там? — перепитала Аомаме й поспішно озирнулася навколо. Бо в тихому барі її голос лунав занадто гучно. На щастя, її слова начебто не дійшли до чужих вух.

— Просто так. Без язика.

— Ойо-йой! — Аомаме потиснула пальцем скроню й зітхнула. — Це вже занадто! Що ж ми наробили?

— Вибачте, — сказала Аюмі.

— Та нічого. Не турбуйтеся. Це я винна, що так упилася.

— А там у вас було все чисте. Як новісінький товар.

— Бо так воно і є насправді, — сказала Аомаме.

— Рідко користуєтесь?

Аомаме кивнула.

— Так. А ви що, маєте лесбійські нахили?

Аюмі хитнула головою.

— Уперше в житті таке робила. Правду кажу. Я сп'яніла й, крім того, була з вами, а тому подумала, що, може, було б добре так погратися, наслідувати лесбіянок. А як ви, Аомаме-сан, на це дивитеся?

— Не маю охоти. Лише один раз, у середній школі вищого ступеня, дійшло до цього з однією найкращою подругою. Не збиралася цього робити, просто так вийшло само собою.

— І щось тоді відчували?

— Так, відчувала, — щиро зізналася Аомаме. — Але це сталося один-однісінький раз. Я подумала, що це погано, й більше не повторювала.

— Погано бути лесбіянкою?

— Та ні. Не тому, що погано або брудно. Просто подумала, що з цією людиною стосунки не повинні бути такими. Не хотіла щиру дружбу звести до такої примітивної форми.

— Невже? — здивувалася Аюмі. — Аомаме-сан, ви не проти, якщо я переночую сьогодні у вас? У такому стані не хочу повертатися до гуртожитку. Бо тоді чудова атмосфера, створена нами, за одну мить зіпсується.

Аомаме допила дайкірі й поставила склянку на шинквас.

— Переночувати можна, але тільки без жодних дивацтв.

— Гаразд. Цього не буде. Просто хочу ще трохи побути з вами, Аомаме-сан. Можете покласти мене будь-де, навіть на підлогу. Завтра маю вихідний день, а тому вранці зможу не поспішати.

Пересівши на півдорозі в метро, Аомаме разом з Аюмі прибула у свою квартиру в Дзіюґаока. Стрілки годинника наближалися до одинадцятої. Вони обидві добре сп'яніли й хотіли спати. Аомаме постелила Аюмі на дивані й дала їй свою піжаму.

— Можна з вами трохи поспати разом на ліжку? Хочу трохи пригорнутися. Нічого особливого не робитиму. Обіцяю, — сказала Аюмі.

— Добре, — погодилася Аомаме. «Який дивний цей світ! Жінка, що досі вбила трьох чоловіків, спить у ліжку з жінкою, яка служить у поліції».

Забравшись у ліжко, Аюмі обхопила Аомаме обома руками, її тверді груди вперлися Аомаме в передпліччя. Від Аюмі відгонило алкоголем, змішаним із запахом зубної пасти.

— Аомаме-сан, ви не вважаєте, що мої груди надто великі?

— Нічого подібно. Вони дуже гарної форми.

— Від великих грудей можна здуріти. Вони трясуться, коли біжиш, і соромно сушити на балконі бюстгальтер з двома вазами для салату.

— Але ж чоловікам такі груди начебто подобаються.

— І, крім того, соски завеликі.

Аюмі відстебнула ґудзик піжами, виставила одну грудь і показала Аомаме сосок.

— Погляньте, який великий! Вам не здається, що це ненормально?

Аомаме глянула — сосок справді був немалий, але не такого розміру, щоб цим перейматися. Трошки більшим, ніж у Тамакі.

— Гарний. А хто сказав, що він завеликий?

— Один чоловік. Мовляв, такого велетенського соска він ніколи не бачив.

— Просто той чоловік рідко бачив соски. Він у вас звичайний. А от у мене замалий.

— Та мені ваші груди, Аомаме-сан, подобаються. Вишуканої форми, справляють величне враження.

— Сумніваюся. Вони надто малі й несиметричної форми, а тому складно вибрати для них бюстгальтер. Ліва грудь відрізняється від правої.

Аюмі спробувала просунути свої пальці під піжаму на Аомаме, але вона стримала її руку.

— Не треба! Ви ж обіцяли не робити жодних дивацтв.

— Вибачте, — сказала Аюмі й прибрала свою руку. — Так, справді обіцяла. Я таки п'яна, правда? І закохалася у вас, Аомаме-сан. Як дурненька школярка.

Аомаме мовчала.

— Напевне, все найдорожче ви бережете для того хлопця? — прошепотіла Аюмі. — Я заздрю вам, що маєте для кого.

«Можливо, — подумала Аомаме. — Тільки що для мене найдорожче?»

— Пора спати, — сказала Аомаме. — Будемо лежати в обіймах, поки не заснете.

— Дякую, — сказала Аюмі. — Вибачте за клопіт.

— Нема за що, — відповіла Аомаме. — Ви не завдаєте мені жодного клопоту.

Аомаме й далі відчувала збоку тихий подих Аюмі. Десь далеко гавкнув пес, хтось з хряскотом зачинив вікно. Увесь цей час Аомаме гладила Аюмі по голові.

Коли Аюмі заснула, Амаме встала з ліжка. Видно, цієї ночі їй доведеться спати на дивані. Добула з холодильника мінеральну воду, випила дві склянки. Вийшовши на тісну веранду, сіла на алюмінієве крісло й глянула на місто. Була тиха весняна ніч. З далекої дороги легкий вітерець приносив звуки, схожі на штучний шум моря. Минула північ, і неонові вогні трохи ослабли.

«Я справді відчуваю до Аюмі щось схоже на приязнь. Думаю оберігати її як тільки зможу. Після смерті Тамакі я довго жила з наміром, що ніколи не матиму ні з ким глибоких стосунків. Не хотіла мати нової подруги. Але чомусь відкрила Аюмі свою душу. Де в чому зізналася. Але, звісно, ми — зовсім різні, — зверталася вона подумки вже до Тамакі. — Ти — особлива. Я виросла разом із тобою. Тебе нема з ким іншим порівняти».

Аомаме задерла голову догори й глянула на небо. І поки дивилася на нього, її свідомість блукала по далеких спогадах. Про час, проведений разом із Тамакі, про спільні розмови. Про дотик їхніх тіл… І тим часом відчула, ніби теперішнє нічне небо чимось різниться від знайомого, звичайного. Щось у ньому було інше. Якась легка, але незаперечна відмінність.

Поки вона здогадувалася, в чому полягає ця відмінність, минув певний час. Але навіть тоді їй довелося докласти чималих зусиль, щоб сприйняти цей факт. Те, що потрапило в її поле зору, свідомість не могла визнати.

На небі пливли поряд два Місяці: малий і великий. Великий був знайомим, майже повним, жовтим. А от другий, сусідній, був іншим, небаченої форми. Трохи овальний, зеленкуватий, ніби вкритий мохом.

Примруживши очі, Аомаме пильно вдивлялася в обидва Місяці. Потім заплющила очі, зробила паузу, глибоко вдихнула й знову їх розплющила. Сподівалася, що все стане нормальним і Місяць залишиться один. А проте нічого не змінилося. Оптичного обману не було, зір не зіпсувався. На небі, безперечно, пливли поряд два Місяці: жовтий і зелений.

Аомаме захотіла розбудити Аюмі, щоб спитати, чи на небі справді два Місяці. Але передумала. Бо Аюмі могла сказати: «Що ж тут дивного? Ще з минулого року Місяців стало два». Або: «Аомаме-сан, що ви кажете? Видно тільки один Місяць».

«В обох випадках я не вирішу своєї проблеми, — подумала Аомаме. — А тільки поглиблю її».

Аомаме підперла обличчя долонями й далі пильно вдивлялася в обидва Місяці. «Безсумнівно, щось відбувається, — подумала вона. Серце швидко забилося. — Одне з двох: або зі світом щось сталося, або зі мною. Проблема в посудині чи в кришці?»

Аомаме повернулася до кімнати, замкнула на ключ скляні двері веранди, затягла штору. Вийняла з буфета пляшку бренді, налила в склянку. Аюмі спокійнісінько посапувала в ліжку. Поглядаючи на неї, Аомаме потягувала бренді. Обіпершись ліктями на кухонний стіл і намагаючись не думати про те, що було позаду за шторою.

«Можливо, — подумала вона, — світ справді наближається до свого кінця».

— І прийде царство небесне, — тихо сказала Аомаме.

— Жду його не діждуся, — промовив десь чийсь голос.

Розділ 16

(про Тенґо)

Дуже радий, що перероблений варіант сподобався

Після того як упродовж десяти днів Тенґо працював над «Повітряною личинкою», зробив її новим твором і передав Комацу, настали для нього спокійні, як штиль на морі, дні. Тричі на тиждень він читав лекції у підготовчій школі, зустрічався із заміжньою подругою. Решту часу витрачав на домашні справи, прогулювався, писав власне оповідання. Так минув квітень. Облетів вишневий цвіт, на деревах з'явилися бруньки, зацвіла магнолія — окремі стадії весни приходили на зміну одна одній. Дні спливали регулярно, плавно, без жодних пригод. Саме такого життя прагнув Тенґо. Щоб кожен тиждень безперервно, автоматично пов'язувався з наступним.

1 ... 50 51 52 53 54 55 56 57 58 ... 84
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно скачать 1Q82. Книга перша - Харукі Муракамі торрент бесплатно.
Комментарии
Открыть боковую панель
Комментарии
Сергій
Сергій 25.01.2024 - 17:17
"Убийство миссис Спэнлоу" от Агаты Кристи – это великолепный детектив, который завораживает с первой страницы и держит в напряжении до последнего момента. Кристи, как всегда, мастерски строит