Гіпотеза кохання - Хейзелвуд Елі

Вона насупилась, прокручуючи вниз, щоб перечитати електронний лист, який надіслала йому кілька тижнів тому.

7 липня,8:19

ВІД: [email protected]

КОМУ: [email protected]

Тема: Проект з виявлення раку підшлункової залози

Шановний доктор Бентон,

Мене звати Олів Сміт, і я студентка аспірантури біологічного факультеті Стенфордського університету. Моє дослідження зосереджене на раку підшлункової залози, зокрема на пошуку неінвазивних, доступних методів його виявлення, які могли б призвести до раннього лікування та підвищити рівень виживаності. Я працювала з біомаркерами крові, результати багатообіцяючі. (Ви можете прочитати про мою прелімінарну роботу в рецензованому документі, який я прикріпила. Я також подала останні, неопубліковані висновки на цьогорічну конференцію Товариства Біологічних Відкриттів; вони ще на стадії розгляду, проте перегляньте додану анотацію). Наступним кроком було б проведення додаткових досліджень, щоб визначити дієвість мого тестового комплекту.

На жаль, у моїй нинішній лабораторії (доктора Ейшегул Аслан, що виходить на пенсію через два роки) немає ні фінансування, ні обладнання, які дали б мені можливість продовжувати. Вона заохочує мене знайти більшу лабораторію дослідження раку, де я могла би провести наступний навчальний рік, щоб зібрати потрібні мені дані. Потім я повернулась б до Стенфорда, щоб проаналізувати та записати дані. Я велика шанувальниця праці, яку ви опублікували про рак підшлункової залози, і мені було цікаво, чи є можливість виконати мою роботу у вашій лабораторії в Гарварді.

Я з радістю розповім детальніше про свій проект, якщо вам цікаво.

З повагою,

Олів

Олів Сміт

Здобувач ступеню доктора наук

Біологічний факультет Стенфордського університету

Якби Том Бентон, видатний дослідник раку, приїхав до Стенфорда і приділив Олів десять хвилин свого часу, вона змогла б переконати його допомогти у її дослідницьких труднощах!

Що ж…можливо.

Олів набагато краще вдавалось проводити дослідження, ніж доводити його важливість іншим. Наукова комунікація та будь-які публічні виступи, безумовно, були її ахіллесовою п’ятою. Але вона мала шанс показати Бентону, наскільки багатообіцяючими були її результати. Могла перерахувати клінічні переваги своєї роботи і пояснити, як мало їй потрібно, щоб перетворити свій проект на величезний успіх. Все, що їй було необхідно, — це тиха місцина в кутку його лабораторії, пара сотень його лабораторних мишей і необмежений доступ до його електронного мікроскопа вартістю двадцять мільйонів доларів. Бентон навіть не помітив би її.

Олів попрямувала до кімнати відпочинку, подумки пишучи пристрасну промову про те, що вона готова використовувати його обладнання лише вночі та обмежити споживання кисню до п’яти вдихів за хвилину. Вона налила собі чашку підігрітої кави і, обернувшись, побачила декого, хто з насупленим виглядом стояв прямо за її спиною.

Дівчина так здригнулася, що мало не обпеклася.

— Господи! — вона поклала руку на груди, глибоко вдихнула й міцніше стиснула чашку зі Скубі-Ду. — Ан, ти налякала мене до всирачки.

— Олів.

Це був поганий знак. Ан ніколи не називала її Олів — ніколи, хіба що, коли докоряла їй за те, що вона гризла нігті до м’яса або вечеряла мармеладками.

— Гей! Як пройшли твої…

— Того вечора.

Трясця твоїй матері.

— …вихідні?

— Професор Карлсен.

Бляха, бляха, бляха.

— Що у тебе з ним? Я бачила вас удвох.

— Ой, справді?

Здивування Олів прозвучало вдаваним навіть для її власних вух. Можливо, їй слід було записатися в театральний гурток у середній школі замість того, щоб займатися всіма можливими видами спорту.

— Так. Тут на кафедрі.

— А. Круто. Гм, я тебе не бачила, інакше привіталася б.

Ан спохмурніла.

— Ол. Я вас бачила. Тебе і Карлсена. Ти знаєш, що я тебе бачила, і я знаю, що ти знаєш, що я тебе бачила, бо ти уникала мене.

— Нічого подібного.

Ан кинула на неї один зі своїх погрозливих «не-замилюй-мені-очі» поглядів. Ймовірно, той, який вона використовувала як президент студради, як голова Стенфордської асоціації жінок у науці, як директор із інформаційно-роз’яснювальної роботи Організації BIPOC Scientists. Не було жодного бою, який Ан не змогла б виграти. Вона була грізною та незламною, і Олів подобалося це в ній — але не зараз.

— Ти два дні ігнорувала мої повідомлення. Зазвичай ми списуємось кожну годину.

Так і було. Неодноразово. Олів взяла чашку в ліву руку лише для того, щоб виграти трохи часу.

— Я була…зайнята?

— Зайнята? — Ан підняла брову. — Зайнята поцілунками з Карлсеном?

— Ох, ти про це. Це було просто…

Ан кивнула, ніби заохочуючи її закінчити речення. Коли стало очевидно, що Олів не може, Ан продовжила замість неї.

— Це був — без образ, Ол, але це був найдивакуватіший поцілунок, який я коли-небудь бачила.

Спокійно. Зберігай спокій. Вона не знає. Вона не може знати.

— Я так не думаю, — слабко заперечила Олів, — взяти, наприклад, той поцілунок догори дриґом у Людини-павука. Це було набагато дивніше, ніж…

— Ол, ти сказала, що була на побаченні тієї ночі. Ти ж не зустрічаєшся з Карлсеном, правда?

Вона скривилась.

Було б так легко розповісти правду. З початку навчання у аспірантурі Ан і Олів робили купу дурниць разом і окремо. Момент, коли Олів панікувала і цілувала не кого іншого, як Адама Карлсена, міг стати однією з цих дурниць, над якою вони б сміялися під час своїх щотижневих вечірніх посиденьок.

Або ні. Існувала ймовірність, що якщо Олів зараз зізнається, що збрехала, Ан більше ніколи не довірятиме їй. Або що вона ніколи не піде на побачення з Джеремі. І хоча Олів трохи нудило від думки про те, що її найкраща подруга зустрічатиметься з її колишнім, але ще більше її нудило від думки про те, що вищеназвана краща подруга буде нещасною.

Ситуація була гнітюче проста: Олів була одна на світі. Одна вже давно, ще зі школи. Вона навчилася не надавати цьому великого значення, бо була впевнена, що багато людей у світі самотні, і їм доводиться записувати вигадані імена та номери телефонів у своїх контактних формах для екстрених випадків. Під час навчання в коледжі та в магістратурі вона зосередилася на науці та дослідженнях і була цілком готова провести залишок свого життя, сидячи в лабораторії, маючи колбу та жменю піпеток за вірних супутниць до… Ан.

У певному сенсі це було кохання з першого погляду. Перший день аспірантури. Орієнтаційна зустріч біологів. Олів увійшла до конференц-зали, озирнулася й, сівши на перше-ліпше вільне місце, скам’яніла. Вона була єдиною жінкою в кімнаті, самотньою в морі білих чоловіків, які вже говорили про човни, про спортивну передачу, яку показували по телевізору напередодні ввечері, і про найкращі маршрути для проїзду. «Я зробила жахливу помилку», — подумала вона. Хлопець у вбиральні помилився. Я ніколи не повинна була сюди приходити. Я ніколи не стану своєю.

А потім дівчина з кучерявим темним волоссям і гарним круглим обличчям плюхнулась на стілець поруч із нею й пробурмотіла:

— От тобі й прихильність програм STEM до інтегрування всіх до навчального процесу, чи не так?

В цей момент все змінилося.

Вони могли стати просто союзницями. Будучи єдиними не цис-білими чоловіками на своєму курсі, вони могли б підтримувати одна одну, коли було потрібно було комусь пожалітись, а в інших випадках ігнорувати одна одну. У Олів було багато таких друзів — усі вони, власне, випадкові знайомі, про яких вона думала з любов’ю, але не дуже часто. Ан, однак, була іншою з самого початку. Можливо, тому, що вони незабаром дізналися, що люблять проводити суботні вечори, поїдаючи шкідливу їжу та засинаючи під романтичні комедії.

Можливо, через те, що Ан наполягала на тому, щоб залучити Олів до кожної групи підтримки «жінок у STEM» у кампусі і вражала всіх своїми коментарями, які завжди влучали в яблучко. Можливо, тому, що вона відкрилася Олів і розповіла, як важко їй було потрапити туди, де вона була сьогодні. Про те, як її старші брати насміхалися над нею і називали ботанкою за те, що вона так любила математику в дитинстві — у віці, коли бути ботаном вважалося не зовсім круто. Того разу професор фізики запитав її, чи не помилилась вона класом в перший день півріччя. Про те, що, незважаючи на її оцінки та дослідницький досвід, навіть її науковий керівник був налаштований скептично, коли вона вирішила отримати вищу освіту STEM.