Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке) - Джеймс Крюс

- Вантажником?

- Так, пане Талер, вантажником. А йому скрутненько доводиться на цiй роботi: лiта не тi... Тому я сподiваюся, що ви визволите його з цього невеселого становища, вiдмовившись вiд зустрiчi з ним, паном Крешимиром та паном Джоннi. Чи як?..

Троч дивився на хлопця з майже боязкою увагою. I Тiм знав чому: напевно, один iз його друзiв мав у руках ключик до його смiху, i барон, видно, про це здогадувався. (Того ж вiн тепер навiть не всмiхнувся.)

- Нехай пан Рiкерт буде знову директором пароплавства! - твердо сказав хлопець.

- Отже, ви дотримаєте нашої умови, пане Талер?

Хлопець кивнув головою. Але вiн дурив барона, бо й гадки не мав вiдмовитись вiд зустрiчi з друзями. Навпаки, треба було побачити їх сьогоднi ж, бо завтра буде запiзно. Та однаково пан Рiкерт мав стати директором пароплавства, тiльки не барокового, а Тiмового власного, що сьогоднi вранцi було переписане на Тiма, - пароплавства ПГГ.

Троч видимо полегшено зиркнув у свої нотатки й сказав:

- Другий пункт, пане Талер, стосується... - вiн завагався, проте все ж вимовив тяжке слово: - Пункт другий стосується вашого смiху.

I знову допитливо зиркнув на Тiма. Але хлопець уже давно навчився ховати свої почуття за маскою холоднокровностi. Навiть голос не зрадив його, коли вiн спитав:

- А що з моїм смiхом, бароне?

- Рiк тому, пане Талер, я випробував у Червоному павiльйонi мого замку, чи вас iще цiкавить ваш смiх. Я вам позичив його на пiвгодини I з тiєї невеличкої спроби дiзнався, що ви тодi ще дуже сумували за своїм смiхом. А оце тепер я непомiтно для вас знову влаштував вам невеличке випробування, i цього разу наслiдки його втiшили мене. Ви добровiльно вiдмовилися вiд зустрiчi з єдиними трьома людьми, що знають про нашу угоду й могли б у разi потреби щось вам порадити.

Барон задоволене вiдхиливсь на спинку крiсла.

- Видно, за останнiй рiк ви навчилися цiнувати владу, багатство та розкiшне життя бiльше, нiж якийсь там нiкчемний смiх.

Тiм лиш головою кивнув. Цього разу вiн був тiльки наполовину нещирий: йому справдi подобалося бути завжди гарно вбраному, мати зручне помешкання, ванну, досхочу кишенькових грошей. Але не так дуже все те йому подобалося, щоб вiн погодився задля нього довiку лишатись людиною без смiху.

- I ось тепер я пропоную вам, - Троч нахилився вперед, - одну додаткову угоду.

- Яку, бароне?

- А ось яку, пане Талер: я зобов'язуюсь виклопотати для вас пiдданство країни, де ви вже вiд сьогоднiшнього дня вважатиметесь за повнолiтнього й зможете негайно вступити у володiння спадщиною.

- А чого ж ви за те жадаєте вiд мене, бароне?

- Двох речей, пане Талер: по-перше, нiколи не вимагати свого смiху назад, а по-друге - вiдступити менi половину всiєї спадщини з контрольними акцiями включно.

- Пропозицiя варта уваги, - мовив Тiм повiльно, аби виграти час. Звичайно, вiн i не думав про те, щоб офiцiйно, за пiдписом i печаткою, зректися свого смiху. Але Трочевi цього не слiд знати. Якраз тепер треба було замилити бароновi очi, щоб легше одурити детективiв та вислизнути на побачення з друзями. Записочка й лупа мали вказати хлопцевi дорогу до них.

Хлопцевi набiгла добра думка: треба поторгуватися з бароном. Тодi Троч iще певнiше повiрить, нiби Тiм остаточно зрiкся свого смiху i визнав, що могутнiсть та багатство важливiшi за якесь там хихотiння.

I Тiм почав торгуватись.

Вiн, мовляв, знає, що барон до Тiмового двадцять першого року може зробити багато дечого, щоб не дати Тiмовi посiсти спадщину. Сеньйор ван дер Толен уже перестерiг його. I тому вiн охоче пiдпише цю додаткову угоду, але хоче за те три чвертi всiєї спадщини й три чвертi контрольних акцiй.

Хлопець добре завважив усмiшку, що майнула при тих словах на Трочевому обличчi. Барон, очевидно, був уже зовсiм певен, що Тiм зречеться свого смiху. А хлопець того лиш i хотiв.

Торгувались вони добрих пiвгодини, й Тiм трохи знизив свої вимоги: три чвертi спадщини й половину контрольних акцiй.

- Приставайте на цю умову, бароне, i завтра в Каїрi ми пiдпишемо додаткову угоду.

- Ну, це дiло треба переспати. Хай нiч-мати дасть пораду, пане Талер. Завтра в Каїрi я скажу вам свою остаточну ухвалу. А тепер... барон усмiхнувся. - Тепер мiй останнiй пункт. - Вiн пiдвiвся, подав Тiмовi руку й промовив: - Щиро вiтаю вас iз шiстнадцятирiччям. Коли маєте яке-небудь бажання, пане Талер...

Бажання? Тiм замислився. Коли цей день подарує йому найкращий дарунок, його смiх, вiн, мабуть, не буде вже багатiєм, бо ж своє пароплавство вiн збирається вiддати друзям.

То що ж попросити собi в Троча?

Нарештi йому сяйнула добра думка:

- Купiть менi ляльковий театр, бароне!

- Ляльковий театр?

- Еге ж, бароне, ляльковий театр, щоб у ньому дiтей смiшити.

Ось коли Тiм зрадив себе! Та барон зрозумiв його по-своєму.

- А, розумiю! - вигукнув вiн. - Ви хочете купити й собi невеличкий смiх, i театр вам потрiбен, щоб було де вибрати! Непогана думка! Менi така ще нiколи й не набiгала!

Тiма немов хто по головi вдарив. Виходить, барон щиро вiрить, нiби вiн, Тiм Талер, пiсля всiх страхiть, що зазнав сам, iще здатен украсти смiх у малої дитини!

"Цей чоловiк, - подумав хлопець, - напевно, сам чорт!"

Цього разу Троч не мiг би не побачити хлопцевого збентеження, Та, на щастя, вiн саме вiдвернувся. Вiн уже телефонував комусь про ляльковий театр. Усього за пiвгодини їм пощастило: хазяїн одного театрика, що вже кiлька рокiв насилу зводив кiнцi з кiнцями, погодився за пристойну суму продати його. Той театрик мiстився поблизу головного вокзалу.

- Їдьмо туди зразу, пане Талер, - запропонував барон, - Я вiзьму з собою нотарiуса й чек. Iмениннi подарунки треба оплачувати зразу.

В невеличкiй бруднiй кiмнатцi, що, мабуть, правила в театрику за контору, було пiдписано ще одну угоду. Тiм Талер став власником лялькового театру. Все це здавалося ще казковiше, нiж вистава в такому театрi.

До готелю барон iз хлопцем поверталися пiшки. Дорогою Тiм уперше за весь час спитав:

- А чому ви так уподобали мiй смiх, бароне, що ладнi вiддати за нього пiвкоролiвства?

- Менi дуже дивно, що ви досi нi разу про це не спитали, пане Талер, - вiдказав Троч. - Вiдповiсти на ваше запитання не так просто. В кiлькох словах я можу сказати ось що: коли ви ще були маленьким хлопчиком iз убогого завулка, пане Талер, ви зумiли пронести свiй смiх крiзь стiльки всiляких незбагненних прикрощiв, що вiн загартувавсь i став мiцний, як дiамант. Вашого смiху не можна розбити, пане Талер!

- Але ж мене можна, бароне, - вiдповiв Тiм дуже поважно.

- Отож-бо, - сказав Троч. Та перше нiж юнак зрозумiв огидний змiст того "отож-бо", вони ввiйшли до готелю.

Директор привiтав їх:

- Добривечiр, мiстере Браун.

Барон неуважно кивнув йому головою.

Нагорi, перед дверима до Тiмового номера, Троч спитав.

- А навiщо вам, власне, контрольнi акцiї, пане Талер? Ви ж однаково за вашою умовою з мiстером Пеннi муситимете вiддати їх йому.

Тiм подумав розпачливо: "Знову вiн про умови! Цiлий день народження - самi справи та папери!" Хлопцевi не терпiлося швидше взяти в руки невеличкий папiрець у склянiй трубочцi, i йому нелегко було придумати, що вiдповiсти. Але вiн усе ж здобувсь на вiдповiдь:

- А може, менi якраз i треба, щоб у мiстера Пеннi було бiльше контрольних акцiй, нiж у вас, бароне!

- Гм... - замислено гмукнув барон. - У мене сьогоднi ще кiлька важливих нарад. А що робитимете ви?

Тiм схопився за лоба.

- У мене знову голова розболiлася, бароне. Я пiду ляжу.

- Iдiть, - засмiявся Троч, - Сон - найкращi лiки, - I пiшов.

А Тiм нетерпляче вiдiмкнув дверi, зайшов до вiтальнi, замкнув дверi за собою й кинувся до ванної кiмнати.

Тридцять перший аркуш

ТАЄМНИЧА ЗАПИСКА

У ваннiй кiмнатi Тiм увiмкнув лампочку над умивальником та дзеркалом. Потiм добув iз аптечки лупу й трубочку з таблетками вiд головного болю, де лежала записка.

Серце його так калатало, наче хотiло з грудей вискочити.

Перш нiж прочитати записку, панич у елегантному сiрому костюмi з тонкого сукна ще раз пересвiдчився, чи засунутi на засув дверi. Тодi став бiля умивальника, глянув крiзь лупу на записочку i з панича зразу став - попри всi костюми та сукна - просто безмiрно схвильованим пiдлiтком.

Лупа в руцi в нього тремтiла; i все ж Тiм спромiгся розiбрати дрiбнесеньке письмо. Дивуючись дедалi дужче, вiн читав:

"Туди, де липкохвiст, прийди. Те, що знайшла королiвна, знайди. Шлях простiший, нiж ги гадаєш. Його тобi покаже той чоловiк, що вiдраджував вiд вихора. Вiзьми таксi, де знайомий шофер. Вiн стереже дiм радникiв. Приходь у годину трамваїв (темну!). Бiйся щура, одури його. Шлях простий. Тiльки веде на нього чорний хiд. Вiр нам i приходь!"

Тiм опустив руку з запискою й сiв на край ванни. Вiн iще тремтiв вiд хвилювання, але в головi йому вже прояснiло. Вiн розумiв: записочку зашифровано на той випадок, якби вона попала в руки Трочевi. Тепер треба розшифрувати її.

Вiн знову став пiд лампочкою бiля умивальника й повiльно перечитав записку:

"Туди, де липкохвiст, прийди".

Ну, це зрозумiти неважко. Треба пiти до лялькового театру, де вiн колись бачив виставу. До шиночка в Евельгене.