Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке) - Джеймс Крюс

Панi Талер рвучко повернула голову до Троча. В очах її спалахнув неприродний вогонь, що ото називають "гарячковим блиском". Тiм добре пам'ятав той вогонь. Але тепер вiн нагадував хлопцевi вологий блиск великих коров'ячих очей, що їх ми колись у дитинствi так боялись i що тепер здаються нам трiшечки дурнi й зовсiм-зовсiм не страшнi. "Нема гiршої бiди, як дурiсть", - подумав Тiм.

А Троч, насилу стримуючи усмiшку, тлумачив Тiмовiй мачусi, чому в шiстнадцять рокiв Тiм iще не буде повнолiтнiй.

- У вашiй країнi, панi Талер, хлопцi досягають повнолiття тiльки в двадцять один рiк, а отже, тiльки тодi спадщина переходить у їхнє цiлковите володiння. Ви, напевне, довiдалися, що я сам - громадянин країни, де чоловiк стає повнолiтнiм у шiстнадцять рокiв. Але вашого пасинка Тiма це зовсiм не стосується. Вiн пiдлягає законам вашої країни. I одержить спадщину тiльки в двадцять один рiк.

Мачуха не перебила барона анi словом. Тiльки повiки її ледь тремтiли та рука нервово м'яла хусточку. Аж ось вона обернулась до пасинка й спитала, насилу опанувавши своє хвилювання:

- А хiба ти не перейшов у баронове громадянство?

Тiм дививсь на неї зовсiм байдуже i навiть не розчув того запитання, бо задумався про своє. Вiн тiльки помiтив, що вона щось сказала, i, аби не здатись нечемою, показав їй на стiлець:

- Сядьмо, чого ж говорити стоячи.

Всi мовчки посiдали за стiл.

Тiм заклав ногу за ногу й сказав:

- Я нiколи не замислювався про те, хто ж тепер, власне, мiй опiкун. Коли барон... - вiн помовчав хвильку, - помер, було оголошено, що мiй опiкун - новий барон. Аж тепер менi спадає на думку, що на це потрiбна була згода моєї мачухи. Ви давали ту згоду чи...

Панi Талер знiтилася й промимрила:

- Ти знаєш, Тiме, ми в таку скруту попали, як ти вiд нас пiшов... Нам дуже не щастило, i я...

- ...I панi Талер офiцiйно передала менi своє опiкунство, докiнчив за неї Троч, звертаючись до Тiма. - За значну суму грошей, що її вона витратила на купiвлю естрадного театру. А тепер той театр, видимо, збанкрутував.

- Але ж я не винна, просто часи тяжкi настали, - панi Талер схлипнула, а тодi заторохтiла без передиху, як колись:

- Язнающонемаюнiякихправ, алежвiнмоядитина, амитеперопинилисьiзсиномнавулицi, iя...

Цього разу її перебив Тiм:

- Якщо ви продали своє опiкунство, то боюся, що нiчого не можна вдiяти.

- Продала! Продала! Небудьтакийжорстокийтiме! Менежскрутазаставила!

- А скiльки грошей треба вам тепер?

- Хтожговоритьпрогро-шi? Мижтеперлишимосьiзто-бою, Тiме!

- Нi, - вiдповiв хлопець. - Ви зi мною не лишитесь. Я сподiваюся, що ми оце бачимось востаннє. Але якщо я можу допомогти вам грiшми, то радо це зроблю. Скiльки вам потрiбно?

- Тiльки за моєю згодою, - докинув барон. Але Тiм нiби й не почув його.

- Ой, Тiме! - мачуха знову роблено захлипала. - Ти ж тепер такий незмiрно багатий, то ж не годиться твоїм родичам жити в злиднях!

Барон трохи не зареготав, але схаменувся й затулив долонею рот: йому вчасно спало на думку, що цим людям - матерi й синовi - знайомий його смiх. Отож треба подбати, щоб вони нiколи не зустрiчалися з ним. А тому доведеться труснути капшуком. I вiн звернувся до жiнки:

- У мене, панi Талер, є на Ямайцi один пляжний заклад, досить прибутковий. Переважно для американських туристiв. Рiчний обiг шiстдесят тисяч доларiв. Ви ж знаєте, що Ямайка - це острiв вiчної весни. Ваше бунгало стоїть у пальмовому гаю над морем.

"Ти диви, барон наче з путiвника читає! - зчудовано подумав Тiм. - Виходить, вiн i так умiє!" - Проте хлопець добре помiтив, як Троч урвав свiй смiх, i зрозумiв, чому барон хоче здихатись цих людей. Тож Тiм не здивувався навiть, коли Троч пообiцяв їм квиток першого класу на пароплав.

Уже знову (чи ще й досi) хлипаючи, мачуха промовила:

- Ви такий добрий, пане бароне!

Ервiновi аж очi загорiлись на думку про Ямайку. Вiн заклiпав ними точнiсiнько, як мати.

- Зайдiть, будь ласка, до мого номера, там ми зразу владнаємо всю справу, - запропонував барон, пiдвiвся i з глузливою чемнiстю вiдчинив жiнцi дверi.

Панi Талер подрiботiла за ним, та вчасно згадала про пасинка, обернулась до нього й сказала:

- Ти ж нас не забудеш, Тiме?

- По-моєму, я вас уже забув, - вiдказав Тiм пiвголосом. Тодi подав їй руку й сказав поважно: - Щасти вам на Ямайцi!

- Спасибi, спасибi, дитино моя! - вона кисло всмiхнулась i побiгла до дверей.

Ервiн також подав Тiмовi руку й хотiв був iти за матiр'ю. Але Тiм притримав його й шепнув:

- Добудь менi лупу й поклади пiд червоною лавкою над Альстером, навпроти готелю. Ось, на! - вiн вийняв iз кишенi жмут грошей i тицьнув у руку зведеному братовi.

Ервiн подививсь на грошi й спитав:

- А це що за папiрець?

- Ой, це менi ще потрiбне! - трохи не закричав Тiм. Та, на щастя, все ж не закричав, а тiльки шепнув.

Записку вiн сховав назад у кишеню, й Ервiн пiшов, шепнувши на вiдповiдь:

- Я нi мур-мур!

Тiм кивнув головою й зачинив дверi за зведеним братом i за своїм далеким минулим.

Тридцятий аркуш

СПРАВИ

Просто диво, як швидко багатi, впливовi люди можуть вiдбувати всiлякi формальностi, що на них простiй, як то кажуть, людинi часом буває мало цiлих мiсяцiв. Видно, з захмарних висот легко приборкувати й бюрократизм.

Одна-єдина контора товариства барона Троча, фiлiя так званого юридичного вiддiлу, оформила для Тiма й барона такi справи:

Пляжний заклад на Ямайцi було переписано на панi Талер та її сина Ервiна як рiвноправних власникiв. (Отже, Тiмовi довелося побачити їх iще раз, але тiльки на хвилинку, i Ервiн шепнув йому, що лупа лежить пiд лавкою.) Пароплавство "Пасажирська лiнiя Гамбург - . Гельголанд", чи скорочено ПГГ, з того самого дня перейшло у власнiсть Тiма Талера. (Дотеперiшнiй власник, старий пан Денкер, пiдписавши угоду, щиро стис Тiмовi руку, промовив: "Тьху, тьху, тьху", - i тричi сплюнув йому через лiве плече.) А пакет акцiй гамбурзького пароплавства, який Тiм Талер недавно отримав у Лондонi з рук мiстера Пеннi, перейшов до барона - також iз того самого дня. (Рiчний термiн вiдпадав, бо Троч був власником контрольних акцiй.)

I нарештi малося оформити контракт про спадщину: Троч аж доти зволiкав iз тим контрактом, а Тiм йому про нього нi разу не нагадував.

Чому барон раптом вирiшив оформити той контракт, Тiм не знав, та його те мало й цiкавило. Свiт великих справ став йому такий самий байдужий, як i велике багатство. Вiн знав єдину важливу справу боротьбу за свiй смiх. I здогадувався, що манюсiнька записочка в кишенi у нього (на нiч вiн сховав її пiд подушку) - то ключик вiд замка, що ним замкнено його смiх. Тому хлопцевi не терпiлося забрати з-пiд лави лупу. I вiн став раз у раз прикладати руку до лоба, вдаючи, що його зовсiм зморили всi нескiнченнi формальностi укладання трьох угод. Вони таки справдi були стомливi.

- Коли у вас болить голова, вiдкладiмо контракт про спадщину на завтра, - сказав, помiтивши те, барон. - Добре, пане Талер?

Тiм погодився не зразу, вiн уже був надто хитрий для того. Навпаки, вiн вiдказав, що краще було б покiнчити заразом i з цiєю справою, але, на жаль, у нього страшенно болить голова, а контракти годиться пiдписувати на свiжу голову: тому й справдi, мабуть, краще вiдкласти те на завтра.

Тiєю хитрiстю вiн добився, чого хотiв. Читання й пiдписання контракту вiдклали на другий день, а Тiмовi, заставивши його проковтнути двi таблетки, ще й порадили погуляти над Альстером бiля готелю. На свiжому повiтрi все як рукою знiме, сказав один iз адвокатiв.

Знаючи, що десь поблизу пильнує його детектив, Тiм не зразу й не вiдкрито забрав iз-пiд червоної лави лупу. Вiн спершу купив собi газету й сiв iз нею на лавi. Де лежить лупа, вiн уже нагледiв.

Читаючи газету, вiн нiби ненароком упустив iз неї внутрiшнiй аркуш. Той аркуш упав пiд лаву, а хлопець нахиливсь i разом iз газетою пiдняв лупу. I, так само закрившись газетою, вiн укинув ту лупу в нагрудну кишеньку пiджака (тепер Тiм здебiльшого носив костюм iз тонкого сiрого сукна або в дрiбнесеньку клiтинку).

За чверть години хлопець згорнув газету, поклав її на лавцi - хай iще хтось почитає - й повернувся до готелю. Коли вiн брав унизу ключ вiд свого номера, швейцар дав йому згорненого папiрця. То була коротенька записочка вiд барона.

"Якщо вам полегшало, зайдiть, будь ласка, до мого номера.

Троч".

Тiм пiднявся нагору до барона. Та спершу вiн зайшов до свого номера, поклав лупу в скриньцi з аптечкою, що висiла на стiнi над ванною, а записку Джоннi сховав у напiвпорожню скляну трубочку з таблетками вiд головного болю. Аж тодi вiн пiшов до барона.

Троч мав звичку пiд час важливих розмов тримати в руцi папiрця з нотатками. I цього разу Тiм побачив у нього в руцi такий папiрець. На ньому стояло стовпчиком троє слiв. Усiх їх хлопець не розiбрав, але верхнє, безперечно, було прiзвище "Рiкерт".

- Завтра, пане Талер, - почав барон, - кiнчається термiн нашої невеличкої умови щодо пана Рiкерта. Коли ви до завтра не зустрiнетесь iз вашими гамбурзькими друзями, я знову прийму його на посаду директора пароплавства. А за своїм вiком вiн зможе зразу ж пiти на почесну пенсiю. I пенсiя буде досить щедра. Завтра нам, на жаль, треба летiти до Каїра, бо одна єгипетська фiрма заявила претензiю на назву "Пальмаро". Отже, коли ви хочете зустрiтися з вашими гамбурзькими приятелями, то повиннi зробити це сьогоднi. Однак тодi нашої умови не буде дотримано, I пановi Рiкертовi доведеться лишитись вантажником у порту.