Викрадення Данаї - Андрей Гуляшки

Обмірковуючи ці питання, Чігола запитав Лівіо Перетті, хто доручив йому зняти копію «Данаї». Лівіо відповів, що доручення йому дав П'єтро Фальконе, кандидат комуністичної партії на посаду мера Рима.

— Копія — речовий доказ для слідства,— сказав Чігола. Він звелів Джованні принести полотно в кабінет і повідомив Роберто Тоцці, що тим часом припиняє слідство і відновить його, одержавши висновки судово-медичної експертизи. Тобто годині о п'ятій.

Роберто Тоцці виконав свою обіцянку: подзвонив Ава— куму по телефону. Але трубку взяла Вітторія Ченчі. Вона сказала професорові, що Авакум сьогодні вранці поїхав до Санта-Ани.

— До Санта-Ани? — здивувався професор.

Вітторія підтвердила це і сказала, що Авакум запросив його на обід у ресторан «Лавароне».

Авакум запропонував Роберто Тоцці сісти в круглій малій залі ресторану. Вона виходить у літній сад, і в холодну пору в ній мало відвідувачів. А втім, місце затишне і зручне. По широких шибках порощив дощ, бігли струмки води, і каштани в саду, як дивитися на них з приміщення, неначе плавали в тумані. Ця сумна картина гнітюче діяла на Роберто Тоцці, який і так мав невеселий вигляд, але Авакум почувався чудово і їв з добрим апетитом.

Коли настав час десерту і кави, Авакум запалив люльку і попросив професора розповідати. Показання Лівіо розсмішили його, а заява Луїзи, що Лівіо її наречений, викликала на його обличчі кислу гримасу. Мабуть, його занепокоїло її майбутнє. Він став неуважний і задивився у звивисті й прозорі хвилі тютюнового диму. Роберто Тоцці подумав, що ця історія з «Данаєю», певно, набридла Авакумові. Адже крадіжка в Боргезе не обходить його особисто. Проте Авакум попросив його повторити слова Чіголи про рану Енріко Пінеллі: «Удар кастетом у лоб, межи очі». Чи то від склянки випитого вина, а чи так гнітив його дощ, професор поринув у похмуру задуму і здригнувся, коли Авакум спитав його, чи піде він з ним до П'етро Фальконе.

— До П'єтро Фальконе? — перепитав здивовано Реберто.

— Авжеж,— сказав Авакум.— Він наш колега та приятель і мій добрий знайомий.

— Колега... Так, можливо! — усміхнувся непевно Роберто Тоцці. Натяк на його дружбу з відомою людиною і тішив його, і лякав.— Нам водночас присвоїли вчений ступінь, але Фальконе вдарився у політику, а я залишився з книгами. Для мене політика чужа... Та їй і не потрібні такі...— Він не закінчив.

— Ознайомитися з політикою ніколи не пізно,— всміхнувся Авакум.

Роберто Тоцці сказав:

— Навряд чи П'етро Фальконе зможе нас прийняти, якщо ви не домовилися про зустріч із ним заздалегідь. Знаєте, який він заклопотаний? Адже післязавтра вибори, невже ви забули?

— Друже,— лагідно всміхнувся Авакум,— все влаштовано. Взятися до цієї справи я попросив синьйору Вітторію Ченчі, і вона виконала своє завдання чудово. У П'єтро Фальконе найбільший каталог творів етруського мистецтва і зокрема етруської кераміки, а вам відомо, як я цікавлюся нею. Оскільки я післязавтра їду на південь, то попрошу його допустити мене до своїх книг хоча б на годину.

— Ви їдете на південь? — вигукнув Роберто Тоцці, але без особливого захоплення.

Він подивився на шибку і зітхнув.

— Засидівся в Римі,— сказав Авакум.

— А викрадена «Даная»? Адже ви обіцяли щось зробити!

— Звичайно, друже! — засміявся Авакум, і сміх його був більше ніж підбадьорливий.— Невже ви припускаєте, що я не виконаю своєї обіцянки?

— Якби я не. відчував, що ви хороша людина, то подумав би, що це лихий жарт! — сказав Роберто Тоцці;

— І допустилися б великого гріха! — насварився на нього пальцем Авакум. Помовчавши, він додав: — Лихі жарти як багнетна атака піхоти — остання спроба виграти бій. Я рідко вдаюся до цього жахливого засобу.

— Господи! — втупився в нього Роберто Тоцці здивованим і збентеженим поглядом.— Якби я не знав, що ви археолог і мистецтвознавець, я б подумав, ви військовий.

— Дякую за комплімент! — відповів Авакум.— Ви й гадки не маєте, як я поважаю тих, хто вміє сміливо зазирнути в очі смерті.

— Ох, пощадіть мене! Не нагадуйте про війну! — озвався Роберто Тоцці. Його батько загинув на Східному фронті, а дід наклав головою в Галичині під час першої світової війни,— Я питав вас про «Данаю», а ви мені про військове мистецтво!.. Не хочу вас ображати, але мені весь час здається, що крадіжка для вас — лише жарт!

— Мати божа! — розвів руками Авакум.— Що ви кажете?! Про який жарт може йти мова, коли вже є два трупи? Невже чекати третього?

Годі було зрозуміти, чи він говорить поважно, чи жартує, тож Роберто Тоцці вирішив промовчати.

П'етро Фальконе жив на віа Монсерато, під дахом старого семиповерхового будинку. Його трикімнатна мансардна квартира була так забита книжками, альманахами, каталогами й теками з репродукціями, що для письмового стола і кількох крісел у стилі рококо майже не лишалося місця. Спальня, склеписте віконце якої дивилося на захід, на лівий берег Тібру, була заставлена шафами; між них ледь втиснулася канапа в стилі ампір із чорного дерева. На ній спав господар. Кабінет був круглий, ротондою, але шафи розрізали його на прямокутники. В середньому прямокутнику, наче центр всесвіту, червонів письмовий стіл Фальконе. Високий і грубий монастирський стілець стояв біля столу неначе чернець-пустельник біля маркіза, вирядженого в оксамитові штани й атласну камізельку.

Перед входом у квартиру стояли двоє здорованів з дебелими палицями в руках. Хоч Фальконе і попереджав їх, вони уважно оглянули гостей, особливо. Авакума, який завдяки своєму довгому й широкому макінтошу, очевидно, викликав у них деяку підозру.

П'єтро Фальконе зустрів гостей приязно, запропонував їм сигарети і коньяк, але відразу попередив, що ввечері його чекають ще три передвиборчі зустрічі і часу в нього обмаль.

— А ви не боїтеся повертатись пізно додому? — запитав його Авакум.— На вас можуть напасти фашистські молодчики.

П'єтро Фальконе всміхнувся.

— Відпадає! — похитав він головою.— Наша робітнича міліція цілодобово на посту. Десять чоловік чергують у кондитерській навпроти. На сходах розставлені чотири пари охоронців, готових дати відсіч. А до нашого квартального клубу звідси всього сто кроків!

— Будемо сподіватися, що цих заходів досить! — сказав Авакум, проте всміхнувся досить пепевно. Потім подивився в очі П'єтро Фальконе і знов усміхнувся. Цього разу загадково й хитро, навіть трохи визивно.— Знаєте,— сказав він,— я хотів розповісти вам, між іншим, деякі подробиці того, про що я писав вам. Мова про фракійські малюнки IV століття до нашої ери, пригадуєте? Тепер можу твердити напевно, що деякими елементами ці малюнки на диво нагадують тогочасні етруські.

— Леле! — сплеснув руками П'єтро Фальконе.— Ви, товаришу, знову заінтригували мене. Фракійські малюнки дуже нагадують етруські! Уявляєте, що може вийти з цього? Переворот в усталених поглядах на історію античного світу, виверження вулкана в самому центрі Рима!

— Ми повинні зробити з вами грунтовний аналіз кожного малюнка, елемент за елементом,— мовив Авакум.

— Легко сказати! — у відчаї похитав головою Фальконе.— А чи уявляєте ви собі, що це означає? Яке море роботи чекає нас?

Він сердито махнув рукою і, не дочекавшись відповіді, побіг до шаф і притьмом почав знімати з полиць різні грубі книги, ще грубші теки та альбоми.

— Це треба переглянути! — казав він щоразу, кидаючи на стіл каталог на тисячу сторінок або альбом з двома тисячами фотографій.

Книжкова купа росла, мало не сягаючи стелі.

— Ми переглянемо все це аркуш за аркушем! — неначе погрожував комусь Фальконе.— Що ви скажете, друже Роберто?

— Я? — здригнувся Роберто Тоцці.— Прошу вас, синьйоре Фальконе, здається мені, ви знаєте, що я фахівець із середньовічного мистецтва!

— Тоді ви відповідатимете за викрадення «Данаї». Я казав вам свого часу, Роберто, що з вашим середньовіччям ви нікуди не дійдете. Тобто дійдете до лави підсудних або до черги безробітних!

— В ті часи не крали! — зітхнув Роберто Тоцці. В його зітханні відчувався сум за минулим.

— Не впадайте у відчай! — втішив його Фальконе.— Якщо мене оберуть мером, я запропоную римським робітникам і студентам чергувати ночами біля галерей і музеїв. Уявляєте собі? Вони і танцюватимуть, і охоронятимуть національні святощі від гангстерів! Вірте в майбутнє, друже! — Він подивився на Авакума.— Приступімо до роботи?

— Боюсь, якщо приступимо, ви спізнитесь на свої передвиборчі зустрічі! — усміхнувся Авакум.

— Є гака небезпека,— сумно похитав головою Фальконе. Подумавши, він додав: — Тоді розпочинайте самі!

— А може, завтра? — спитав Авакум.

— Однаково я буду зайнятий! — відповів Фальконе.— Завтра в мене засідання в Центральному Комітеті, отже, доведеться вам працювати самому.

— В такому разі,— сказав Авакум,— я доберу матеріали, а коли ви повернетесь, ми дослідимо їх разом.