Спляча красуня - Андрей Гуляшки
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Отже, диверсанти і гадки не мали робити вилазки. А випадок з Хасаном Радфієвим — просто блеф, звичайнісінька провокація. До ярів було послано невеликі підрозділи прикордонної охорони з кулеметами. їм було наказано зчинити якнайбільший шум, щоб створити враження справжнього вторгнення. Потім вони вбили свою людину, а труп підкинули на нашу територію як доказ, що в нападі брали участь диверсанти, а не регулярні частини прикордонної охорони.
Дійшовши такого висновку, полковник Манов задоволено потер руки. Він проковтнув нарешті ложечку соди і вже через хвилину почував себе бадьоро, настрій у нього поліпшився. На прем'єру він, звісно, не піде. Може, запропонувати дружині самій піти до театру? Але ж вона скаже йому, що, хвала богові, ще не вдова і що час, коли він хотів зробити для неї щось приємне, на жаль, давно минув. Він знав заздалегідь, що вона йому скаже, бо таке мовилось уже не раз, і тому вирішив узагалі їй не дзвонити. Однак що ж усе-таки означає ця провокація? Вивести на позицію важкі кулемети і симулювати напад — то явно якийсь хід.
А втім, уже те, що він розгадав справжній характер нападу, було неабияким успіхом. Нехай дружина сердиться через цю прем'єру, зате він уміє логічно мислити і розв'язувати найскладніші вузли.
Отже, треба розгадати ще одну загадку. Навіщо ворогові потрібна ця провокація? Що означають отой неймовірний шум, вогонь з кулеметів і напад одночасно в двох пунктах? Пояснення може бути тільки одне: ворог намагався зосередити нашу увагу насамперед на цих двох пунктах, відвернувши її від інших місць. Ясно, диверсія...
Недарма ж Авакум Захов був учнем Манова! Правда, учень зробив стрибок уперед, пішов недосяжно далеко. Але чию ж він пройшов школу, чиї були перші уроки?
Тепер можна і закурити. Тютюн запаморочує голову, коли куриш рідко. Сода діє добре, але недовго. Незабаром печія почнеться знову. Манов це відчував. А клята прем'єра не йде з думки. Звичайно, десять років тому він нізащо не запропонував би дружині піти в оперу самій. Навіть і гадки не мав би про таке. А тепер хвилюватись через це смішно й наївно.
Не встиг Манов докурити сигарету, коли в кабінет укотився начальник радіопеленгаторного відділу — кремезний низенький полковник Ленков. Він начебто мимоволі вкотився, ніби його ззаду підштовхував навальний вихор, скерований на нього самого. Він вимахував списаним папірцем, а очі його дивились на Манова весело і задерикувато.
— Збирайся, колего, — прогув він густим басом, зовсім не відповідним його маленькій постаті.— Там така каша заварилась, мрія! Якраз по тобі!
— Де? — спокійно спитав Манов. І додав: — Я звик до подібних каш.
— Як де? Та ти що, з неба впав? У секторі L — Z! Невже не знаєш? У знаменитому і під усіма поглядами незвичайному секторі L — Z.
Начальник радіопеленгаторного відділу був здоров'як та веселун, і полковник Манов заздрив його доброму гуморові. Йому, напевно, не докучають квитками на різні оперні прем'єри та концерти.
— Ну,— сказав полковник Манов.— Слухаю.
Полковникові Ленкову важко було всидіти на одному місці, і він почав свою розповідь, походжаючи по кімнаті. Він згадав про «Гермеса» — так умовно називалась ворожа таємна радіостанція, що працювала на ультракоротких хвилях, встановлена кілометрів за п'ятдесят на південь від кордону. «Гермес», як правило, передавав, але рідко приймав — не любив розмовляти, більше давав інструкції. До того ж шифрові системи, зокрема спеціальні коди та сигнали, якими він користувався, були найрізноманітніші. Розшифровувачі більш-менш справлялися з системами шифрів, хоч і тут інколи зазнавали прикрих невдач. Розшифрувати радіограму «Гермеса» не гаючи жодної хвилини нерідко означало — викрити таємну радіостанцію або добре законспірованого резидента. Але якщо ціною дорогоцінних годин, а не раз. і днів, радіограми ті було прочитано, то спроба розгадати коди звичайно заводила дешифрувальників у безвихідь. Наприклад, на початку вересня «Гермес» передав своєму невідомому й мовчазному агентові коротеньку шифрограму, складену латиною. Через дві доби її насилу прочитали (через плутанину з відмінками), але зміст так і не розгадали, бо вжиті слова мали умовне значення. Буквальний переклад можна було тлумачити двояко: а) «Професорові вжити заходів для закінчення роботи Вітоші»; б) «Вітоші вжити заходів для закінчення роботи професора». Це, звичайно, була нісенітниця. І перша, і друга фраза починалась і закінчувалась незрозуміло. Хто такий професор? Що він має спільного з Вітошею? Про яку роботу йдеться? На ці запитання могла відповісти тільки людина, обізнана з кодовими значеннями слів. Могла б допомогти і контррозвідка, коли б мала в своїх досьє персоніфіковане значення хоча б одного із згаданих вище слів шифрограми. Якби контррозвідка знала, наприклад, хто криється за словом «професор», тобто якби вона мала діло з цією особою або засікла її в системі будь-якої іноземної розвідки, то ключ до розгадки таємної шифрограми було б знайдено.
Але в досьє контррозвідки поки що не фігурував жоден «професор». У тих досьє були лісоруби й чабани, інженери, геологи, лікарі, а професорів не було.
Отож щоразу, почувши про «Гермеса», полковник Манов мимоволі здригався, простягав руку до сигарети, хоч йому заборонили курити, згадував про різні квитки та пропущені прем'єри і супив брови. Він не любив кодових знаків, а латину вважав за «мертву справу».
Проклятий «Гермес» знову з'явився на обрії.
Він з'явився вчора ввечері на координатних таблицях радіопеленгаторів, і то не з власної ініціативи, а тому, що його викликали. Викликав за допомогою таємної ультракороткохвильової радіостанції якийсь «Іскир».
— «Гермес», «Гермес», я — «Іскир», я — «Іскир», чуєш мене?
Позивні було повторено кілька разів протягом п'яти хвилин, і пеленгатори в зоні Смолян — Девін піймали їх і засікли передавач.
— Слухаю! — лаконічно відповів «Гермес».
Цей «Гермес» тримався зарозуміло, мов справжній бог. А «Іскир» улесливо доповідав:
— Замовлення виконано. (Слово «пане» не було сказано, але воно малося на увазі в підтексті.) Чекаю вказівок, кому його передати.
На що «Гермес» відповів так само зарозуміло:
— Слухай завтра в умовлений час. Вживи потрібних запобіжних заходів.
— Кінець,— оголосив «Іскир».
Розмова між «Гермесом» та «Іскиром» тривала не більш як десять хвилин — цілком досить, щоб визначити з невеликим відхиленням координати «Іскира». У той момент, коли розмова вже наближалась до кінця, ультракороткохвильову радіостанцію запеленгували па півночі зони L — Z, приблизно за три кілометри на захід від Смоляна. Вона просувалася в напрямку до Смоляна зі швидкістю шістдесят кілометрів на годину.
Всі шляхи до міста було негайно блоковано. Скрізь, де тільки могла пройти машина, розіслано джипи з радіостанціями.
Незабаром сьома година вечора. Над шляхами, улоговинами та полонинами висів густий туман. Змішуючися з вечірніми сутінками, він не пропускав крізь своє нерухоме кошлате тіло навіть іскринки світла. Тільки місцевий житель, що добре знав дорогу та ще й був досвідчений водій, міг вести машину в таку погоду зі швидкістю шістдесят кілометрів на годину.
В кожному разі, «Іскирові» вдалося вислизнути.
— Мені здається,—сказав полковник Ленков, закінчуючи розповідь,— що цей хитрун взагалі не робив спроби вислизнути з міста. Він мав час дістатися до Смоляна, перш ніж назустріч йому помчали наші машини. Бувши місцевим жителем, він поставив свою машину у дворі, сховав у тайнику радіопередавач, а потім подався до ресторану «Балкан-турист» і, зайнявши місце за найдальшим столиком, гукнув офіціантові: «Гей, чоловіче добрий, невже не бачиш, що я тут куняю вже цілу годину! Коли підійдеш сюди?» Отак він подбав навіть про своє алібі.
— Маєш рацію,— зітхнув полковник Манов.— Але мені здається, що всі ті історії з «Гермесом» стосуються більше тебе.
Він дістав сигарети, сховані у шухляді стола, і жадібно затягся.
— Що ти кажеш? — полковник Ленков навіть замовк на мить і розвів руками.— Оце так! Моя справа, голубе, полягала в тому, щоб запеленгувати радіограму і розшифрувати її. Слава богу, цього разу мій старший розшифровувач вчасно впорався з шифром і визначив координати діючої ультракороткохвильової радіостанції. А далі слово за тобою!
— Гаразд, не гарячкуй,— примирливо сказав полковник Манов.— Я пожартував. Ця історія з «Гермесом» стосується нас обох і, можливо, однаковою мірою.
Він прочитав текст розшифрованої радіограми і якийсь час мовчав. Тепер підступна думка про квитки вже геть вискочила з його голови. Не відчував він і печії. З насолодою затягуючись сигаретою, Манов сказав:
— Як бачиш, тут ідеться про якесь виконане замовлення. Чому ти не сідаєш? Йдеться про замовлення, яке вже виконано.