Мертва зона - Кінг Стівен

За дивним збігом обставин чи ще з якоїсь причини те літо в Оклахомі випало таке посушливе, якого не пам’ятали від часів сумнозвісних пилових бур. Весь урожай загинув на пні, а за ним мала загинути худоба, бо й криниці вже пересихали. Грега запросили на збори місцевої спілки скотарів. Про те, як розвивалися дальші події, Джонні знайшов чимало відомостей, і то явно був один із злетів Стілсонової кар’єри. Кожна з тих історій чимось різнилася від інших, і Джонні зрозумів чому. Вони мали всі риси американського міфу, майже так само як і легенди про Деві Крокета, Пекоса Білла, Пола Баньяна[43]. Поза всяким сумнівом, щось тоді таки було. Але як воно було насправді — спробуй-но вгадай.

Одне можна було сказати напевне. Ті збори спілки скотарів мали являти собою вельми дивовижне видовище. Крім Грега, скотарі запросили ще зо два десятки закликачів дощу з різних частин півдня країни. Близько половини з них були негри, два — індіанці (напівкровок пауні й чистокровний апач) і один Мексиканець.

Решта — білі, серед яких Грег був єдиний уродженець тих місць.

Скотарі вислуховували закликачів дощу й шукачів води одного по одному. Поступово й несамохіть ті поділилися на дві групи: одні вимагали половину грошей наперед (без віддачі), другі — всі гроші наперед (так само без віддачі).

Коли надійшла черга Грега Стілсона, він підвівся, застромив великі пальці рук у петельки джинсів і сказав нібито таке: «Ви, земляки, мабуть, знаєте, що я набув здатності викликати дощ відтоді, як звернувся серцем до Ісуса. До того я погрузав у гріхах і гріховних звичаях. І ось один такий, дуже поширений, гріховний звичай ми побачили тут сьогодні, а зобразити його можна знаком долара».

Скотарі зацікавились. Навіть у дев’ятнадцять років Стілсон уже був добрячим лицедієм. І зробив їм пропозицію, від якої вони просто не могли відмовитись. Як нововідроджений християнин, свідомий того, що в любові до грошей корінь усього зла, він викличе їм дощ без завдатку, а вже потім вони заплатять йому стільки, в скільки оцінять його працю.

Пропозицію прийняли із захватом, і через два дні Грег Стілсон, у чорному піджаку та проповідницькому капелюсі з низьким наголовком, стоячи на колінах на платформі фермерського ваговозика, повільно роз’їжджав дорогами й путівцями центральної частини Оклахоми і через підсилювач з двома гучномовцями, приєднаний до тракторного акумулятора, молив бога про дощ. Поглянути на нього збиралися сотні людей з усіх околиць.

Чим усе те скінчилося, можна було передбачити, але наслідки задовольнили всіх. Другого дня Грегових молінь, десь ближче до вечора, небо заволокли хмари, а наступного ранку линув дощ. Злива тривала три дні й дві ночі, в бурхливих потоках води загинуло четверо чоловік, цілі курники з курми на гребенях дахів змивало в Грінвуд-Рівер, криниці переповнились, худобу було врятовано, і тоді члени Оклахомської спілки скотарів розважили, що дощ, мабуть, пішов би й без молитов. На своєму наступному засіданні вони пустили шапку по колу, щоб зібрати плату для Грега, і юний чудодій дістав царську винагороду в сумі сімнадцяти доларів.

Грег і взнаки нічого не дав. А сімнадцять доларів витратив на те, щоб надрукувати в оклахомській «Геральд» оголошення-заяву. В тій заяві він зазначив, що такий самий випадок стався колись і з одним щуроловом у місті Гамельні. Як добрий християнин він, Грег Стілсон, не стане викрадати дітей своїх кривдників, та разом з тим добре розуміє, що йому годі шукати захисту і в закону проти такої великої і потужної організації, як Оклахомська спілка скотарів. Але ж має бути якась справедливість, чи не так? Він, Грег Стілсон, говорилося далі в заяві, утримує стареньку недужу матір. Він не шкодував сил і ревно молився задля гурту багатих і невдячних мужлаїв, таких самих, як і ті, що зганяли бідний люд з його земель у тридцяті роки. Він урятував їм на десятки тисяч доларів худоби, а отримав за це сімнадцять доларів. Він, Грег Стілсон, добрий християнин, і така кричуща невдячність не гнівить його, але, може, вона не залишить байдужими порядних громадян округи. Совісні люди можуть надсилати свої внески на адресу «Геральд», скринька № 471.

Джонні з цікавістю подумав: а скільки ж усе-таки поклав собі до кишені Грег Стілсон унаслідок цієї операції? У пресі називали різні суми. Але тієї осені він уже роз’їжджав по місту в новенькому «меркурії». Сплатив заборгований за три роки податок з будиночка, залишеного їм матір’ю Мері Лу. А сама Мері Лу (не така вже й недужа і аж ніяк не старенька — на той час їй було не більш як сорок п’ять) красувалась в новому єнотовому пальті. Стілсон, як видно, відкрив для себе одну з потаємних пружин важливого принципу, що рухає світом: коли ті, хто щось дістає, не хочуть за це платити, за них часто платять ті, хто не дістає нічого, — як то кажуть, з дурного дива. Чи не цей-таки принцип уселяє в політиків упевненість, що їм ніколи не забракне молодих чоловіків, аби кидати їх у м’ясорубку війни.

Що ж до скотарів, то вони дуже скоро збагнули, що всією своєю спілкою встромили руку в осине гніздо. Коли вони приїздили до міста, на вулицях майже щоразу збиралися юрби людей і тюкали на них. По всій окрузі їх ганьбили з проповідницьких кафедр. А одного дня вони виявили, що не так-то й легко продати м’ясо, врятоване Стілсоновим дощем, і мусили везти його неблизький світ.

У листопаді того пам’ятного року до будинку Стілсона завітали два молодики з мідними кастетами на руках і нікельованими пістолетами калібру 0,32 дюйма, в кишенях, — поза всяким сумнівом, найняті спілкою скотарів, — і з належною переконливістю запропонували йому пошукати інше місце проживання, з більш підхожим кліматом. Після того обидва вони опинилися в лікарні: один із струсом мозку, другий — з розбитою головою і без чотирьох зубів. Їх знайшли на розі Стілсонового кварталу… без штанів. Їхні мідні кастети були застромлені в те місце, яке звичайно пов’язують із сидінням, і в одному випадку довелося навіть вдатися до невеличкого хірургічного втручання, щоб видалити чужорідне тіло.

Спілка дала задній хід. На початку грудня її загальні збори ухвалили виділити з громадського фонду сімсот доларів, і чек на цю суму було надіслано Грегові Стілсону.

Він домігся того, чого хотів.

У 1953 році Грег з матір’ю переїхав до штату Небраска. З викликанням дощу справи йшли дедалі гірше, а за іншими відомостями, так само погано стало й на ниві підпільного букмекерства. Хоч як там було, а Стілсони раптом об’явилися в Омасі, де Грег відкрив підрядну контору малярних робіт, яка через два роки геть прогоріла. Куди краще повелось йому як роз’їзному торговельному агентові методистського товариства «Американська праведна путь». Він колував по кукурудзяних штатах, сидів за обіднім столом із сотнями працьовитих і побожних фермерських сімей, розповідав їм про своє навернення до істинної віри й продавав біблії, святі образки, лискучі пластмасові розп’яття, псалтирі, записи молитов і гімнів, релігійні брошури, а також фанатично злісну книжку в дешевій паперовій оправі під назвою «Праведна Путь Америки і комуністично-іудейська змова проти наших Сполучених Штатів». У 1957 році він поміняв свій уже добряче підтоптаний «меркурій» на новісінький «форд»-фургон.

У 1958 році Мері Лу Стілсон померла від раку, і згодом того ж таки року Грег Стілсон покинув торгівлю бібліями й подався на схід. Він прожив рік у Нью-Йорку, а тоді поїхав до Олбані. В Нью-Йорку він поклав рік на те, щоб спробувати щастя в театральному бізнесі. То була одна з небагатьох галузей (як і малярні роботи), де Стілсон не спромігся дістати бодай якийсь зиск. Хоч таланту йому напевне не бракувало, з похмурою іронією подумав Джонні.

В Олбані Грег найнявся у страхувальну фірму «Здоровий глузд» і прожив у столиці штату до 1965 року. Він показав себе добрим страхувальним агентом, але ніякої своєї мети начебто не переслідував. Не пропонував себе на якийсь адміністративний пост у фірмі, не виявляв колишнього християнського запалу. Протягом тих п’яти років ще не так давно зухвалий і нахабний Грег Стілсон, здавалося, перебував у зимовій сплячці. І на всьому його нерівному життєвому шляху, ні раніше, ні тепер, Грега не супроводила жодна жінка, за винятком матері. Судячи з того, що розкопав про нього Джонні, він ніколи не був одружений і навіть ні з ким постійно не зустрічався.