Вигнання в рай (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

Звичайна р╕ч, що все це було дуже добре в╕домо вс╕м ченцям чолов╕чого монастиря святого Миколи, звичайна р╕ч, що кожен з них час в╕д часу в╕дправлявся в невелику мандр╕вку до недалекого села Веселого, аби знову й знову прилучитися до цього дива: помолитися Богу посеред божественно╖ краси й велич╕ розпису храму. Звичайно ж, монахи обител╕ святого Миколи не раз розпов╕дали сво╓му новоприбулому брату-╕конописцю Михайлу про м╕сцевий знаменитий на весь св╕т храм недалекого села Веселого з його дивовижним розписом, що на загальну думку ченц╕в не могло не зац╕кавити такого надзвичайного майстра малярського мистецтва, як чернець-╕конописець Михайло - звичайно ж, йому не раз пропонували в╕дв╕дати храм села Веселого, на що Михайло лише поблажливо-сумно ╕ якось н╕би провинно посм╕хався, й н╕чого не в╕дпов╕вши, йшов сво╓ю дорогою.

Отже, Серг╕й Богданенко розпису╓ храм села Веселого, п╕сля чого кудись тимчасово ╖де, але вже не поверта╓ться, пот╕м невдовз╕ в монастир╕ святого Миколи з"явля╓ться незнайомець, який почина╓ писати дивовижн╕ ╕кони й просить збер╕гати авторство цих ╕кон в глибок╕й та╓мниц╕, причому ╕кони ц╕ такого ╜атунку, що ╖х за р╕внем можна пор╕вняти х╕ба що з розписом храму села Веселого - можливо, в автора розпису Богданенка був якийсь г╕дний його ген╕я за р╕внем таланту колега художник, який би м╕г теж створити щось под╕бне, але такого художника поки що не було, принаймн╕ про такого до цього часу ще н╕хто не чув, та й стиль, у якому був виконаний розпис храму ╕ стиль, у якому Михайло писав сво╖ ╕кони, дуже вже були под╕бн╕. Висновки, як кажуть, напрошувалися сам╕ собою.

А ще на шальки довод╕в такого кшталту додала ваги одна ╕стор╕я, що трапилась невдовз╕ п╕сля того, як незнайомець-╕конописець став отцем Михайлом. Написавши вже дек╕лька ╕кон, ╕конописець Михайло якось попросив отця-настоятеля Костянтина, щоб наступна ╕кона, над якою Михайло тод╕ саме працював, була передана в ж╕ночий монастир свято╖ Ольги, розташований неподал╕к. Отець Костянтин, звичайно ж, задовольнив прохання свого нового ╕нока - новостворена Михайлом ╕кона в╕дразу ж була передана одному з молодих ченц╕в, який вирушив з цим даром до ж╕ночого монастиря свято╖ Ольги. Коли ж цей молодий монах прибув до ж╕ночо╖ обител╕ з дарунком, то його запросили для передач╕ ╕кони до само╖ настоятельниц╕, яка особисто вир╕шила прийняти дар. Настоятельниця ж╕ночого монастиря свято╖ Ольги мат╕нка Параскева, прийнявши до рук принесену ╕кону, довго милувалася ц╕╓ю святинею, не в змоз╕ в╕д╕рвати очей в╕д ╖╖ неземно╖ краси - це був н╕би кольоровий молитовний п╕снесп╕в, що унаочнював божественну гармон╕ю всесв╕ту.

- Що ж, - коли нарешт╕ в╕д╕рвала оч╕ в╕д ╕кони, звернулася мат╕нка Параскева до монаха, який цю ╕кону прин╕с, - це д╕йсно витв╕р справжньо╖ натхненно╖ Господом в╕ри. Передавай Серг╕╓в╕ подяку, передавай йому велику подяку.

- Якому Серг╕╓в╕? - здивовано заблимав на не╖ очима збентежений монах.

- Як це якому? - ще раз лаг╕дно подивилася на ╕кону настоятельниця. - Автору ц╕╓╖ ╕кони, кому ж ╕ще.

- Але ж цю ╕кону написав... - молодий монах мало не промовився "отець Михайло", але вчасно похопився, згадавши наказ отця Костянтина збер╕гати ╕м"я автора ╕кон в сувор╕й та╓мниц╕. - Тобто, я хот╕в сказати, - т╕льки й м╕г в╕н зн╕яков╕ло пробурмот╕ти, зн╕чено поглядаючи на мат╕нку Параскеву.

- Ти хот╕в сказати, що ╕кону написав ╕нкогн╕то, чи не так? - поблажливо посм╕хнулася мат╕нка Параскева. - Добре, нехай буде так. Передавай, в такому раз╕, велику подяку цьому вашому ╕нкогн╕тов╕. Т╕льки ж обов"язково передавай, зрозум╕в?

- Так, так, зрозум╕в, - закивав головою монах, - аякже, передам обов"язково передам. Аякже.

Таким чином для вс╕х ченц╕в монастирсько╖ брат╕╖ обител╕ святого Миколи ╕нкогн╕то ╖хнього брата ╕конописця Михайла було розкрите повн╕стю: те, що знаменитий художник Серг╕й Богданенко й ╕нок Михайло - це одна й та ж особа, вже не викликало н╕ в кого жодних сумн╕в╕в. Але усв╕домлювали це ченц╕ незалежно один в╕д одного, кожен сам особисто прийшов до цього висновку, жодного слова м╕ж ними не було мовлено на цю тему, тим паче н╕хто н╕коли й словом не натякнув про це самому брату Михайлу.

Якщо вже су╓тний, марнотний св╕т втратив такого свого громадянина, як Серг╕й Богданенко за його ж власною, вочевидь, доконечною потребою, то ясно, що в╕дбулось це з необх╕дност╕, в як╕й вбачалась не лише воля самого Богданенка, але й воля сильн╕ша й вища, воля, без яко╖, як в╕домо, й волосина з людсько╖ голови не впаде. Отже, для су╓ти й марнот св╕ту цього раз ╕ назавжди зник Серг╕й Богданенко, а для служ╕ння Богу нав╕чно народився брат у Христ╕ Михайло - ╕ намагатися п╕ддати це сумн╕ву, чи копирсатися в цьому заради угамування су╓тно╖ ц╕кавост╕, було б просто великим гр╕хом. ╤конописець Михайло м╕г спок╕йно почуватися безповоротно прийнятим до братства, тих, хто безоглядно присвятив себе в╕дданому служ╕нню Господу, н╕хто й н╕коли жодним натяком б╕льше не порушить його впевненого спокою у служ╕нн╕ Богу, н╕хто й н╕коли не пос╕╓ в його душ╕ жодного сумн╕ву, аби не дати йому жодного приводу для озирання назад в минуле, вочевидь, дуже болюче для Михайла. Художник Богданенко назавжди помер для цього тимчасового су╓тного св╕ту, але для в╕чного життя народився брат Михайло, якому вже не треба б╕льше помирати.

Так, чернець-╕конописець Михайло був ╕ справд╕ тим самим малярем Серг╕╓м Богданенком, який зник безв╕сти т╕╓╖ злощасно╖ ноч╕ в м╕стечку Першотравневому п╕сля прикро╖ пригоди з ╤рою Федорчук, яка влаштувала тод╕ Серг╕╓в╕ хитромудру пастку, ц╕лком г╕дну ╤риного кумиру, рос╕йсько╖ ╕мператриц╕ Катерини Друго╖, пастку, в яку Серг╕й таки втрапив, хоча все ж йому ╕ вдалося в останню мить, можливо лише завдяки Божому провид╕нню, вислизнути з ц╕╓╖ пастки, не ставши таким чином смертельним знаряддям в руках ц╕╓╖ п╕дступно╖ розбещено╖ д╕вчини, майже д╕вчинки, ╤ри Федорчук. ╤ра Федорчук, Гриня, м╕стечко Першотравневе, веч╕р, н╕ч...

П╕сля того, як в╕н того страшного вечора, ставши випадковим, чи може й невипадковим з огляду на вищ╕ сили, св╕дком розмови Грин╕ з ╤рою щодо самого себе, Серг╕й, вражений до глибини душ╕, ще довго блукав околицями Першотравневого, все глибше й глибше упевнюючись у неможливост╕ свого повернення до омр╕яного життя разом з Оксаною - п╕сля всього, що з ним сталося, це стало просто неможливим. А х╕ба можливим було б для нього життя без Оксани? Ця нерозв"язна суперечн╕сть безперестану тягла Серг╕я в чорну д╕ру чорторию в╕дторгнення можливост╕ подальшого життя - н╕, в╕н ц╕лком усв╕домлював страшенну гр╕ховн╕сть нав╕ть само╖ думки про самогубство, але ця диявольська спокуса одним махом позбавитися вс╕х нерозв"язних, пекучих питань, позбавитися оцього тотального, нелюдського, нестерпного болю, що пожежею захоплював все ╓ство, весь навколишн╕й св╕т... Одним махом! Серг╕й нав╕ть, з╕бравши в кулак всю силу вол╕, п╕д╕йшов тод╕ до р╕чки, витяг ╕з-за поясу подарований Гринею п╕столет ╕ закинув його якнайдал╕ в р╕ку, аби позбавити себе ц╕╓╖ спокуси, що ставала все приваблив╕шою й приваблив╕шою.

Пот╕м Серг╕я захопило пан╕чне непереборне бажання т╕кати, т╕кати зв╕дти якнайскор╕ше, т╕кати якнайдал╕ в╕д ╤ри з ╖╖ сатанинськими ╕мперськими ╕деалами, в╕д доброго м╕льярдера Федорчука, м╕льярди якого й породжують таких, як його небога ╤ра й батюшка Санько, т╕кати в╕д цього батюшки Санька з його облудою, т╕кати якнайскор╕ше ╕ якнайдал╕. Якнайскор╕ше ╕ якнайдал╕! Т╕кати! Т╕кати! Т╕кати!...

Спочатку Серг╕й т╕кав п╕шки, минаючи то перел╕ски, то дороги, то зал╕зничну кол╕ю. Пот╕м в╕н ╖хав... По╖здом?... Автобусом?... Попуткою?... В╕н мало що пам"ятав з того сумбуру втеч╕. Опам"ятався й трохи н╕би прийшов до тями Серг╕й якось одного вечора, опинившись, точн╕ше просто усв╕домивши, що в╕н опинився в якомусь невеликому сел╕. Безтямне, п╕дсв╕доме пан╕чне бажання втеч╕ трохи притлумилось, з"явилось в╕дчуття втоми, смертельно╖ втоми. Пройшовши вулицею села, Серг╕й побачив в одному з с╕льських двор╕в стареньку бабусю, яка на диво, вже вкотре за останн╕й час, здалась йому також схожою на його знайому Горпину Степан╕вну з села Веселого - Серг╕╓в╕ нав╕ть спало на думку, що це добра в╕стка, ╕ що взагал╕ образ Горпини Степан╕вни супроводжу╓ його, немов якась рят╕вна сила, виручаючи в найскрутн╕ш╕ хвилини, а це в свою чергу наводило на думку, що все з Серг╕╓м в╕дбува╓ться не просто так, все в╕дбува╓ться зг╕дно з найвищим провид╕нням.