Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Валенто Клаудо аж вiдсахнувся вiд несподiванки, так здивував його раптовий спалах Олеся.

- Ну, знаєш... - уже нерiшуче пробурмотiв вiн, не знаходячи потрiбних слiв.

- Нi, ти скажи! - наполягав Олесь. Юнак добре розумiв, що розмова набула дуже гострого характеру i невiдомо, чим вона скiнчиться. Та вiн помiтив, що Валенто Клаудо вагається, вагається... О, мабуть, i в його душi, десь у глибинi, теж ворушаться сумнiви...

- Скажи, Валенто!

Обличчя Клаудо спохмурнiло. Здавалося, що в ньому борються складнi почуття. Нарештi вiн вимовив:

- Я знаю Капiтана давно, хлопче. I знаю його серце... як i всi ми тут, на "Люциферi". А скiльки часу знаєш його ти, щоб мати право не лише мiркувати так про нього, а й засуджувати його?

Гiркота й бiль бринiли в словах Валенто. Серце Олеся стислося: вперше вiн бачив доброго й щирого, завжди життєрадiсного i бадьорого механiка таким непевним себе, вперше чув такий глибокий докiр у тому, що вiн говорив. Кинути б усе, не засмучувати б бiльше цю хорошу, чесну людину... та нi, раз почавши, Олесь зобов'язаний не здаватися, а довести до кiнця свої думки!

- Я не засуджую його, - твердо вiдповiв юнак. - Я кажу тобi, Валенто, про те, що свого часу говорив нам з Мартою Фредо Вiкторе. А ти ж сам казав, що Вiкторе справжня людина, яка добре розбирається в усьому. I ти бачиш, що слова Фредо Вiкторе справджуються... Капiтан робить так, як i передбачав Вiкторе. А ти сам, Валенто, хiба не бачиш цього?

Клаудо мовчки дивився на Олеся. Вiн помiтно вагався, i це мiг би прочитати на його обличчi кожен. Чесний i щирий Валенто не вмiв приховувати своїх почуттiв. Вiн шукав i не знаходив вiдповiдi, тiльки обличчя його дедалi бiльше хмурнiшало. Наче з останньою надiєю, вiн перевiв засмучений погляд на Марту. Але й дiвчина дивилася на нього так само запитливо, як i Олесь. Тодi Клаудо безпорадно махнув рукою, важко повернувся i мовчки зробив крок до дверей каюти. Серце Олеся стугонiло: невже ж, невже Валенто так i пiде, нiчого не сказавши? Йому важко, дуже важко, бо ж слова його друзiв, i Олеся, i Марти, глибоко вразили його... кинутися б до нього, втiшити... та нi, не можна, не можна пiддаватися почуттю! Справа надто серйозна!

I вже в самих дверях Валенто спинився. Тримаючись за ручку дверей, але ще не вiдчиняючи їх, вiн повернув голову до юнака й дiвчини, що дивилися на нього, затамувавши подих. Сумно, з великою непiдробною щирiстю вiн мовив:

- Я не можу вiдповiсти тобi, Олесю... Все це так несподiвано для мене... Та скажу тобi, що я й сам багато чого не розумiю. Але я вiрю, як i завжди вiрив: Капiтан знає, що робить! Я звик до цього. Iнакше не можу. А ще я хочу попросити тебе, Олесю... краще не запитуй мене про такi речi! Капiтан зробить усе, що обiцяв, вiн допоможе, вiн врятує Педро Дорiлью. Бо вiн Капiтан! А щодо iншого... не питай, Олесю! Особливо в такi хвилини, як зараз, коли ми маємо вирушити... вирушити в бiй...

- У бiй? - водночас вихопилося i в Олеся, i в Марти.

- Так. Хiба ви не знаєте, що кожен виїзд "Люцифера" тепер означає можливiсть жорстокого бою? Адже на нас полюють i жандармерiя, i полiцiя, i вiйсько... Хiба тут можна говорити про щось iнше, щось зважувати, про щось сперечатися? Треба просто виконувати накази... поговоримо колись згодом, я обiцяю тобi це, Олесю...

Дверi за ним зачинилися.

Марта розгублено дивилася на Олеся.

- Знов сутички, знову бiй?.. - тихо мовила вона. I, не чекаючи вiдповiдi, додала: - А йому ж так важко на душi, ти бачив, Алексо?

- Бачив, Марто. I за це я ще бiльше люблю його! Бо вiн чесна людина i вiдповiв нам те, що справдi думав...

Олесь спинився. В коридорi пролунав сигнальний дзвiнок, який звичайно закликав команду "Люцифера" готуватися до вiдплиття. Ще кiлька секунд - i величезне тiло машини здригнулося. Затремтiла пiдлога. "Люцифер" рушив з пiдземної бази, вiн занурювався у воду, щоб глибоким каналом вийти у вiдкрите море. А потiм... хто мiг сказати, що мав на думцi Сивий Капiтан, куди вiн вирiшив скерувати "Люцифер", для якої мети?..

Марта тихо торкнулася руки Олеся. Голос її цього разу був особливо м'який, лагiдний i рiдний:

- Ти сказав, що тепер ще бiльше любиш дядю Валенто, Алексо?

- Сказав, бо так воно й є. А що?

- А я додам, що й я тепер ще бiльше люблю тебе, Алексо. Бо ти смiливий i рiшучий... i сказав усе те, що думав... i що думаю я... i, якщо ти справдi хочеш цього, тодi...

- Що тодi, Марто?

- Тодi ми справдi будемо з тобою разом... бо доля зв'язала нас, i нам немає бiльше на кого покластися, немає кому бiльше звiритися... Так, Алексо?

- Так, Марто! - палко ствердив юнак.

Роздiл шiстнадцятий

1. ДIЮТЬ ЕЛЕКТРИЧНI МIНИ

Справдi, що ж саме вирiшив зробити тепер Сивий Капiтан? Можливо, щось про це мiг знати Валенто Клаудо, як найближчий його помiчник. Але Валенто мовчав. Його досi життєрадiсне, енергiйне обличчя, готове ранiше першої-лiпшої митi освiтитися веселою посмiшкою, блиснути снiжно-бiлими зубами пiд тоненькою чорною смужкою акуратно пiдстрижених вусикiв, тепер лишалося весь час зосередженим i похмурим.

Та й з чого б мав Валенто Клаудо посмiхатися, коли, як вiн i сказав тодi Олесевi, "Люцифер" вирушив на новi жорстокi бої. Заради чого точилися вони, тi бої?

Таке запитання Олесь ставив собi не раз. Але вiдповiсти на нього, звiсно, не мiг. Коли б Капiтан мав на метi просто прорватися кудись у певне мiсце, скажiмо за кордон, його дiї були б iншими. Адже "Люцифер" не дотримувався якогось певного напряму, навпаки, вiн весь час змiнював напрям свого пересування по країнi, немов прагнучи не лишити жодного району її, де б люди не визнали його страшну силу. А може, це й стало тепер головним намiром Сивого Капiтана?..

Адже ж сказав вiн тодi, перед знищенням мiноносця "Сан-Себастiан", тi жорстокi слова:

"Я доведу, я на дiлi покажу мою могутнiсть, хоча б i цiною життя тих, хто опиняється на моєму шляху!"

Ернан Рамiро сподiвався, що його поява негайно ж змiнить становище в країнi. Вiн вважав, що дiї "Люцифера", як факел, запалять серця людей i надихнуть їх на рiшучу боротьбу проти фалангiстiв. Цього не сталося. I Рамiро пояснював для себе це тiльки одним: тим, що люди недооцiнюють силу його "Люцифера" i, навпаки, продовжують переоцiнювати силу фалангiстiв i їх полiцiї та жандармерiї, особливо тепер, коли їх пiдтримували ще й вiйськовi частини. Ернан Рамiро був ображений i розгнiваний. Вiн вирiшив, очевидно, i справдi показати на дiлi свою могутнiсть. I дiяв саме так.

"Люцифер" з'являвся в околицях столицi несподiвано, мов блискавка, незважаючи на всю пильнiсть i завбачливiсть жандармських i вiйськових постiв. Вiн з'являвся невiдомо звiдки, завдавав нищiвного удару i зникав знов, наче провалювався в безвiсть, аж до нової своєї появи, до нового безжалiсного удару. I шлях його, в якому не можна було знайти нiякого певного напряму, нiякої певної мети, був позначений руйнацiєю, пожежами й смертю.