Категории
Самые читаемые
RUSBOOK.SU » Детективы и Триллеры » Детектив » Спляча красуня - Андрей Гуляшки

Спляча красуня - Андрей Гуляшки

Читать онлайн Спляча красуня - Андрей Гуляшки

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 28
Перейти на страницу:

На світанку начальник третього прикордонного району мав кількахвилинну розмову з офіцером, що командував чужими прикордонними частинами. Розмовляли вони посередині зораної смуги. Тихий вітер трохи розвіяв туман, зате з потемнілого неба тепер лив справжній листопадовий дощ.

— Це справа,— говорив французькою мовою чужоземний офіцер, поводячи плечима й усміхаючись так, наче йшлося про його залицяння до якоїсь наївної місцевої дівчини,— це справа, як ви самі пересвідчилися, ваших утікачів, політичних емігрантів. Я глибоко співчуваю.

— Так, звичайно,— кивнув начальник третього прикордонного району. Він дивився на свого чужоземного колегу з сумом і нездоланною зневагою.— Щоб умити руки, ви підкинули нам цей труп, хіба не правда?

— Це ваш трофей, пане. Цю людину вбили ви. Точніше, хтось із ваших бійців.

— Мої бійці вбивають порушників кордону, стріляючи їм в обличчя. А цю людину вбили ви. Їй вистрелили в потилицю майже впритул.

— Що вдієш, пане начальник! — чужоземний офіцер зітхнув так, ніби повз нього пройшла та сама дівчина і не привіталася з ним.— Хіба для вбитого має значення, як його вбили? На війні все трапляється! — Дівчина, здавалося, знову з'явилась поблизу. Він осміхнувся.— Ви не хочете закурити, пане?

Начальник третього прикордонного району запропонував йому на відповідь свої сигарети.

Відтак вони відсалютували один одному, як належить за статутом, і зустріч закінчилась.

Дощ лив на зорану і стоптану смугу. Опівдні в районі оборонної споруди «Момчил-2» було помічено особливе пожвавлення. Офіцер контррозвідки знайшов неподалік від плацу предмет, що своєю формою дуже скидався на касету з-під плівки для кінокамери. Предмет цей лежав під возом, яким приставляли на кухню продукти зі складу, розміщеного в північній частині плацу, неподалік від дороги, яка вела в Момчилово через село Тешел.

Майор N був досвідчена людина. Він надів рукавички, взяв касету за обидва кінці й ахнув від задоволення: і лицьовий, і внутрішній боки були сухісінькі — отже, відбитки пальців не стерлися. Офіцер упакував касету, наче коштовну річ, і, наказавши своїм помічникам з'ясувати, чи є у когось із прикордонників підрозділу фотоапарат, почав вивчати місцевість навколо складу.

Шукати слідів на землі було марно — дощ не вщухав ні на хвилину. Трав'янисті місця перетворилися на болото. Землю вкривали великі і малі калюжі, по яких невпинно періщили дощові струмені, і вода в них кипіла, беручись бульками.

Майор N обійшов склад і почав крок по крокові обстежувати колючу огорожу. Плац у цьому місці був обгороджений двома рядами колючого дроту, між якими зяяв рів завглибшки з метр, наполовину заповнений каламутною дощівкою. Точно за складом обидва дроти було перерізано, і кінці їх стирчали над ровом.

Невідома особа, яка приїхала з боку Момчилова чи Тешела, непомітно для дозору пробралася під покровом дощової ночі в розташування охоронної зони, причому, можливо, зробила це саме тоді, коли охорона займала дугасту позицію на південь від об'єкта. Певно, ця особа й була власником загубленої касети.

Через годину майор N мчав на джипі до найближчого військового аеродрому, звідки вилетів спеціальним літаком У Софію і о третій годині дня вже доповідав полковникові Манову, начальникові відділу державної безпеки, про диверсію в районі оборонної споруди «Момчил-2».

5

Отже, наші з Авакумом дороги знову зійшлися — якщо вузеньку стежку, по якій в'ється моє життя, взагалі можна назвати дорогою.

Інколи я думаю: чи випадково це діється? Чи випадково я виходжу на високий берег, під яким хлюпоче повновода ріка Авакумового життя? Чи все це роблю навмисне, щоб хоч у сяйві чужої слави й самому здаватися кращим? Або просто, натрапивши на визначну знахідку, хочу скористатися з цікавості, яку вона викликає у людей?

Але я зовсім не романтичний на вдачу, щоб думати про такі поетичні речі! Ділове чуття ветеринарного лікаря примушує мене міркувати інакше. Скажімо, комусь спало на думку відвідати картинну галерею, подивитись творіння славнозвісних художників. Походить ця людина по залах, постоїть біля картин, щоб потім піти і більше ніколи сюди не повернутися. Певен, що така людина попала в галерею випадком. Інший глядач приходить і двічі й тричі, з цікавістю, що заслуговує на похвалу, розглядає все виставлене й на все милується з найщирішим захватом. Ця людина приходить у галерею не випадком, але інтереси її мають загальний характер, вона дуже схожа на учня, який з усіх предметів дістає тільки шестірки [Шестірка — найвища оцінка в болгарській школі]. А третій учащає в галерею, але поводиться зовсім інакше: обкине швидким поглядом більшість картин, байдуже мине кілька залів, щоб прикипіти і очима, і серцем до тих самих полотен, до творів тих самих художників. Як видно, ці полотна випромінюють щось таке, що приваблює його, і саме біля цих картин, а не біля інших він гамує духовну спрагу, яку постійно відчуває. Ось чому він учащає в галерею і стоїть біля тих самих картин. Він не милується, а живе ними.

Хіба можна сказати, що така людина — випадковий відвідувач?

Отак я розмірковую щоразу, коли моя дорога випадком сходиться з дорогою Авакумовою.

Тепер, коли події відійшли у минуле, я маю переказати їх, звичайно, як сторонній глядач — від третьої особи. Але як той глядач, що часто приходить у галерею, щоб подивитися на картини улюблених малярів.

Перш ніж перейти до суті цієї історії, певно, слід хоч коротко нагадати про давні події, бо тепер, коли я дивлюсь на них з більшої відстані, в мене є що додати, аби стали зрозумілими ті моменти з Авакумового життя, які передували даті 27 листопада, згадуваній у цій розповіді.

Авакум досі жив у будинку підполковника запасу лікаря Свинтили Савова на вулиці Латина... Йому була до душі тиша відлюдної вулиці, яка межувала з сосновим бором. Квартира, яку він займав на другому поверсі, мала веранду, старосвітський камін і цілком відповідала його намірам віддатися тихій і спокійній творчій праці.

Після випадку в Момчилові та гучної ящурної справи керівні органи держбезпеки вирішили тимчасово законсервувати свого таємного співробітника, звільнивши його від оперативної роботи. Він мав певний час пожити непомітно, без усякого зв'язку з службою. Керівництво, природно, мало підстави для такого резервування і вичікування, бо менш як за два роки Авакум викрив і ліквідував двох особливо цінних агентів Об'єднаного центру західної розвідки, і треба було гадати, що агенти центру або вже дізнались про нього, або докладатимуть усіх зусиль, щоб дізнатись. Отже, тимчасова законсервованість була цілком виправдана, корисна як тактичний маневр.

А тут ще ця дещо опереткова історія з Віолетою — племінницею його господаря Свинтили Савова. Авакум ставився до її кохання так, як, наприклад, сучасний глядач ставиться до оперет Кальмана або Штрауса — музика зачаровує, викликає спогад про весняні ночі й молодість. Це чудово. Однак розкішні мундири з еполетами і блискучі гудзики, криноліни, наївні любовні речитативи — весь цей сповнений дешевого ефекту і блиску світ насправді вже безнадійно мертвий і безмежно чужий сучасному глядачеві. Непідробна принадність дівчини з чистим поглядом, з іще не округленими плечима і пружними персами, принадність молодості — це чарівна музика доброї давньої класичної оперети. Слухати таку музику неабияка розкіш.

Але грати роль закоханого в мундирі з еполетами, який пропонує свою руку і серце,— здавалось неможливим і смішним. З момчиловською Балабанихою або з офіціанткою з софійського ресторанчика було значно простіше — радість за радість — і нічого більше.

А втім, Віолета теж, певно, не вимагала б від нього чогось більшого, бо була романтично настроєна. Та хіба він мав право у такому віці, з таким досвідом і знанням життя відповідати на легковажність легковажністю?

Далі події розгортались, як він і передбачав. Через кілька місяців після історії з кінорежисером до племінниці Свинтили Савова знову повернулась життєрадісність. Цілком природна річ для її двадцяти років. Вона захопилась молодим інженером-гідрологом, набагато молодшим за Авакума, вийшла за нього заміж і, кинувши академію, поїхала разом з чоловіком на будівництво Родопського каскаду.

Коли вона зайшла до Авакума попрощатися, очі в неї радісно сяяли. І він, знавець людських душ, з тихим смутком визнав, що її радість щира, що дівчина вже нічого не пам'ятає або не хоче пам'ятати, що для неї все влаштувалось якнайкраще. Вона була щаслива.

Авакум побажав їй усього найкращого, а тоді довго сидів нерухомо біля каміна.

6

Отже, після від'їзду Віолети в будинку на вулиці Латина лишились ніби не живі істоти, а якісь примари, що вийшли з підземного царства Аїда. Доктор Свинтила Савов майже не виходив із кабінету, він поспішав закінчити свої мемуари, де саме описував переддень першої світової війни. А втім, політичні події мало його цікавили. Він приділяв більше уваги звичаям і побуту тієї епохи. Надто захоплювали доктора двірцеві бали, вальси, мазурки, пишні тогочасні жіночі туалети й любовні інтриги офіцерів.

1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 28
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно скачать Спляча красуня - Андрей Гуляшки торрент бесплатно.
Комментарии
Открыть боковую панель
Комментарии
Вася
Вася 24.11.2024 - 19:04
Прекрасное описание анального секса
Сергій
Сергій 25.01.2024 - 17:17
"Убийство миссис Спэнлоу" от Агаты Кристи – это великолепный детектив, который завораживает с первой страницы и держит в напряжении до последнего момента. Кристи, как всегда, мастерски строит