Гіпотеза кохання - Хейзелвуд Елі

Олів кивнула головою. Так. Том.

— Навіщо йому це робити? Це… дивна вендетта проти Адама?

Холден зітхнув.

— Ось чому Адам відмахнувся від моїх побоювань. Насправді немає очевидної причини. Правда в тому, що я не думаю, що Том ненавидить Адама. Або принаймні я не думаю, що все так просто. Але я вірю, що Том розумний і дуже, дуже хитрий, мабуть, тут замішана якась заздрість, якесь бажання скористатися Адамом, щоб контролювати його чи мати над ним владу, Адам схильний применшувати свої досягнення, але він один із найкращих вчених нашого покоління. Мати вплив на нього… це привілей, і великий.

— Так… — вона знову кивнула головою.

Питання, через яке вона прийшла сюди, щоб поставити, починає формуватися у її свідомості.

— Знаючи все це. Знаючи, наскільки Том важливий для Адама, якби в тебе був доказ того… того, який Том насправді, ти б показав би Адаму?

Я рада, що Холден не спитав, що це був за доказ, чи доказ чого саме. Він оглянув обличчя Олів із навмисним, задумливим виразом, і коли він заговорив, його слова були обережними.

— Я не можу відповісти на це питання за тебе. І не думаю, що повиннен… — він барабанив пальцями по трибуні ніби глибоко замислившись.

— Але я хочу сказати тобі три речі. Першу ти, мабуть, уже знаєш: Адам — насамперед вчений. Як і я, і ти теж. А хороша наука відбувається лише тоді, коли ми робимо висновки на основі всіх наявних доказів, а не тільки тих, які легкі, або які підтверджують наші гіпотези. Хіба ти не згодна?

Олів кивнула, і він продовжив.

— Друге — це те, про що ти можеш знати, а можеш і не знати, тому що це пов'язано з політикою та академією, які не так просто повністю зрозуміти, поки не опинишся на п'ятигодинних засіданнях факультету кожного другого тижня. Але справа в тому, що співпраця між Адамом і Томом приносить користь Тому більше, ніж Адаму, тому Адам є головним дослідником гранту, який вони отримали. Том…його легко замінити. Не зрозумій мене неправильно, Том гарний науковець, але вся його слава пов'язана з тим, що він був нашим колишнім найкращим і найяскравішим куратором… Він успадкував лабораторію, яка була вже як добре налагоджена машина і він просто продовжував її роботу. Адам створив свою власну лінію досліджень з нуля, і… Я думаю, він схильний забувати, наскільки він хороший. Що, напевно, на краще, тому що він і так досить нестерпний, — Він надувся. — Ти можеш уявити, якби в нього було ще й велике его?

Олів засміялася, і звук вийшов дивно вологим. Коли вона піднесла руки до щік, то не здивувалася, відчувши, що вони мокрі. Очевидно, беззвучне ридання стало її новим звичайним станом.

— І останнє, — продовжував Холден, не звертаючи уваги на її водоспад сліз, — це те, чого ти, мабуть, не знаєш. — Він зробив паузу.

— Адам був завербований багатьма установами в минулому. Дуже багатьма. Йому пропонували гроші, престижні посади, необмежений доступ до об'єктів та обладнання. У тому числі Гарвард — цього року це була не перша їхня спроба залучити його туди. Але це вперше, коли він погодився дати інтерв'ю і погодився тільки після того, як ти вирішила піти працювати в лабораторію Тома.

Він подарував їй ніжну усмішку, а потім відвернувся, починаючи збирати свої речі та складати їх у рюкзак.

— Роби з цим що хочеш, Олів.

Розділ 20

ГІПОТЕЗА: люди, що стають у мене на шляху, пошкодують про це.

Вона мусила збрехати.

Знову.

Це вже увійшло в звичку, і поки вона розповідала для секретаря біологічного факультету Гарвардського універстету складну історію, в якій вона була аспіранткою доктора Карлсена, якій потрібно було негайно вистежити його, щоб особисто передати важливе повідомлення, вона поклялася собі, що це буде востаннє. Це було занадто напружено. Надто важко. Не варто напружувати її серцево— судинне і психофізичне здоров'я.

Крім того, вона провалилась. Секретар відділу мала такий вигляд так, ніби не повірила жодному слову з того, що сказала Олів, але вона, мабуть, вирішила, що нічого страшного, якщо сказати їй, куди біологічний факультет привіз Адама на вечерю — згідно даних Yelp, розкішного ресторану, який був менш ніж за десять хвилин їзди на таксі. Олів подивилася на свої рвані джинси та бузкові «конверси» і подумала, чи впустять її всередину. Потім вона подумала, чи не буде Адам злитися. Потім подумала, чи не помилялась і не зіпсує власне життя, життя Адама, життя свого водія Uber. Вона дуже спокусилася змінити місце призначення на конференц— готель, коли машина під’їхала до тротуару, а водій — Сара Хелен, як значилося в додатку — повернулася до неї з посмішкою.

— Ми на місці.

— Дякую.

Олів почала підніматися з пасажирського сидіння і виявила, що не може рухати ногами.

— З тобою все гаразд? — запитала Сара Хелен.

— Так. Просто…

— Ти збираєшся наблювати в моїй машині?

Олів похитала головою. Ні. Так.

— Можливо?

— Не роби цього, інакше я тобі знижу рейтинг.

Олів кивнула і спробувала злізти з сидіння. Її кінцівки все ще не реагували.

Сара Хелен насупилася.

— Агов, що не так?

— Я просто… у горлі застряг клубок, — мені потрібно дещо зробити. Чого я не хочу робити.

Сара Хелен хмикнула.

— Робота чи кохання?

— Гм… і те, і те.

— Нічого собі, — Сара Хелен зморщила ніс. — Подвійна загроза. Можеш це відкласти?

— Ні, не дуже.

— Можеш попросити когось іншого зробити це за тебе?

— Ні.

— Можеш змінити своє ім’я, припекти кінчики пальців, увійти до програми захисту свідків і зникнути?

— Гм, не впевнена. Але я не громадянка США.

— Тоді, мабуть, ні. А можеш сказати «нахуй це» і впоратися з наслідками?

Олів заплющила очі й подумала про це. Які саме були б наслідки, якби вона не зробила те, що планувала? Том міг би продовжувати залишатися абсолютним лайном, наприклад. І Адам ніколи б не дізнався, що ним користуються. Він переїхав би до Бостона. І у Олів ніколи не буде можливості поговорити з ним знову, і все, що він для неї означав, закінчиться. .

Брехнею.

Брехнею, після безлічі брехні. Стільки брехні вона сказала, стільки правдивих речей, які вона могла сказати, але не зробила цього, все тому, що вона занадто боялася правди, відштовхнути від себе людей, яких вона любила. Все тому, що вона боялася їх втратити. Все тому, що вона не хотіла знову залишатися на самоті.

Ну, брехня спрацювала не дуже добре. Насправді, останнім часом вона працювала просто відстійно. Отже, час для плану Б.

Час для правди.

— Ні, я не хочу мати справу з наслідками.

Сара Хелен посміхнулася.

— Тоді, подруго, краще йди робити свою справу, — вона натиснула кнопку, і пасажирські двері з гуркотом відімкнулися, — І краще постав мені ідеальну оцінку. За безкоштовну психотерапію.

Цього разу Олів вдалося вибратися з машини.

Вона одразу знайшла Адама. Зрештою, він був великим, а ресторан — ні, що дозволило досить швидко його відшукати. Не кажучи вже про те, що він сидів із приблизно десятьма людьми, які були дуже схожі на дуже серйозних професорів Гарварду. І, звичайно, з Томом.

«До біса моє життя», — подумала вона, проскочивши повз зайняту адміністраторку й підійшовши до Адама. Вона подумала, що її яскраво-червоне пальто приверне його увагу, тоді вона б жестом запропонувала йому перевірити свій телефон, і написала б йому: «Будь ласка, будь ласка, приділіть мені п’ять хвилин свого часу, коли закінчиться обід».

Вона вважала, що розповісти йому сьогодні ввечері — найкращий варіант — його інтерв’ю закінчиться завтра, і він зможе прийняти рішення, маючи в своєму розпорядженні правду. Вона подумала, що її план може спрацювати.

Вона не думала, що Адам помітить її під час розмови з молодим красивим викладачем. Вона не думала, що він раптом перестане говорити, очі розширяться, а губи відкриються; що він пробурмотить: «Вибачте», дивлячись на Олів і встане з— за столу, не звертаючи уваги на зацікавлені погляди в його бік; що він піде до входу, де була Олів, швидкими, довгими кроками і зі стурбованим виразом обличчя.