Розмір має значення - Брати Капранови
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
У світлі прожекторів з’явилася вона, Непереможна Солоха, у повному бойовому спорядженні. Широка спідниця підтикана з боків, аби дати свободу ногам. Рукави білої сорочки підкатані, глибокий викот прикрашає червоне коралове намисто. Подейкують, що насправді намисто не просте - замість нитки там сталевий тросик, щоб можна було душити супротивника. Отож, червоне намисто лежить на високих грудях, волосся ретельно заховане під традиційний у цьому виді бойового мистецтва очіпок, і краї його зав’язані такими собі хвацькими ріжками. Одна рука спирається на стегно, у другій - довгий рогач. Ви зрозумієте мене правильно, коли скажу, що від такої картини спиною побігли мурашки. Ні, я не злякався, тому що я взагалі нічого не боюся, але голос крові - що поробиш, мої пра-пра-прадіди теж здригалися, коли бачили жінку в бойовій позиції.
Солоха вклонилася на всі чотири боки, де сиділи глядачі. Прожектори припинили бігати, немов навіжені, і мені вдалося роздивитися її обличчя - зрозуміло, настільки, наскільки це можливо з відстані. Треба зазначити, що воно було добряче набусурманене - брови агресивно підведені сажею, лоб вибілений, а щоки вкриті легким рум’янцем, не знаю, справжнім чи штучним. Але попри традиційний макіяж, мені здалося, що жінка зовсім не стара. А це означає, що її вміння не є суто теоретичними. Вона - реальна бойова одиниця.
Такі висновки надихали. Бо, знаєте, як воно буває - видатний майстер, ідучи до зеніту своєї слави, добряче стомлюється і врешті здатен тільки на показові виступи або навчання. Чи багато слави - перемогти славетну, але стару людину? Врешті-решт, молодість завжди переважає у силі. Але це не той випадок, а отже, на мене чекає справжнє випробування. Що ж, я готовий до випробувань, і тепер подивимося, чого такого вона вміє, коли вважає себе непереможною.
Побачивши свою богиню, зал вибухнув овацією, так що навіть заглушив звук фанфар. Лях поруч несамовито бив у долоні. Мустафа тупотів ногами, бо на їхній планеті так заведено. Незворушним лишався лише я, за що одразу отримав від начальства втик.
- Ти звертаєш на себе увагу, - прошипів Лях і для переконливості стусонув мене під ребра.
Задивившись на майбутню суперницю, я забув просту істину - агент Української Галактичної Служби має зливатися з натовпом, аби його не можна було запам’ятати, а значить викрити. Так мені і треба, йолопу.
А взагалі-то славетна Солоха була геть не схожа на свій афішний образ. Вона зовсім не справляла враження дебелої. Така собі граційна жіночка, навіть можна було б сказати, що тендітна. Босі ноги впевнено топчуть татамі, але роблять це якось ніжно. От саме тому українське бойове мистецтво завоювало світ, що воно дозволяє жінці залишатися жінкою, а не накачувати велетенські м’язи або висушувати себе дієтами. Я раптом відчув гордість за всю націю, але вчасно зупинив себе: врешті, прийшов сюди не для того, аби пишатися.
А Солоха вже почала розминку. Вона перестрибувала через асистентів, спираючись на рогач, неначе Бубка на жердину, жонглювала макогонами, тарілками та горщиками, - коротше кажучи, робила усі ті ефектні штучки, що справляють враження на публіку, але не є по-справжньому складними. Так зможе будь-який кандидат у майстри, дай тільки волю. Наш тренер категорично забороняє подібні вправи, бо вважає їх профанацією. Проте він все-таки має на увазі чоловіків. Жіночі стилі завжди були схильні до танцювальності.
Коли в повітрі засвистіли перші бойові тарілки, найбільш полохливі глядачі почали прикривати голови руками. А дарма - жоден снаряд не пролетів повз ціль, жоден шматок порцеляни не впав у залу. Наприкінці першого відділення Солоха навіть стала пускати тарілки по дузі над глядачами, неначе бумеранг, і вони врізалися в ціль з боків, осипаючи її скалками. Так, тут було на що подивитися. Я не є фахівцем з бойового метання, але маю досить тверду руку та вірне око, а тому можу оцінити чуже мистецтво. Так от, заявляю відповідально, тут воно було на рівні галактичному і навіть вище. Я ніколи не бачив нічого подібного. А коли з тридцяти метрів Солоха, майже не цілячись, закинула п’ять горщиків на п’ять кілків бутафорського тину, і вони захиталися там, подзеленькуючи, немов глиняні дзвоники, зал просто заволав від захвату.
- Її треба залучати до спецоперацій, - закричав я Ляху в самісіньке вухо, намагаючись перекрити галас. І він тільки кивнув.
Друге відділення було, як на мене, менш цікавим. Я вважаю і, здається, небезпідставно, що бойове мистецтво може бути або ефектним або ефективним. Те, що демонструвала нам Непереможна Солоха, більше нагадувало китайський театр - спочатку з макогоном проти одного, потім з макогоном проти двох, з рогачем проти трьох. Супротивники слухняно падали попри те, що вона зупиняла удар на підльоті. Ну зрозуміло - не можна щосили гамселити своїх асистентів, бо так скоро асистенти закінчаться. Але показові виступи втрачають цінність для справжнього поціновувача. Судячи з того як Солоха вправлялася зі своєю зброєю, вона дійсно могла зупинити двох-трьох погано навчених бійців, може, навіть одного добре навченого. Ні, що там казати, асистенти були професійні, вони щосили демонстрували агресію, а за необхідності навіть підлість, проте твердо знали, атакувати наступної миті чи падати, і це геть псувало ефект.
Втім, здається, капризував лише я, оскільки зал не припиняв аплодувати практично ані на секунду, і щоразу лунали схвальні чоловічі, а подекуди істеричні жіночі вигуки:
- Так йому, правильно!
Очевидно, у частини публіки не склалося родинне життя.
Я мимохідь почав роздивлятися глядачів і помітив, що в залі, крім місцевих мешканців, зібралося багатенько інопланетників. Були тут і земляки нашого Мустафи, що в захваті тупали ногами, і хвостаті андромедяни, і навіть за скляною перегородкою спрути, здається, звідкілясь із району Бетельгейзе. Їх було напхано за склом, як сардин у консервах, тільки мацаки стирчали на всі боки. Цікаво, як визначили, скільки ж квитків їм продавати.
Поки я отак міркував, Солоха перейшла до останньої частини програми - бій проти чотирьох озброєних ворогів у повному спорядженні, тобто зі сковородою, рогачем та макогоном за поясом спідниці. Скажу вам, це було щось. Тут я навіть припинив озиратися навкруги. Спочатку вона тримала їх на відстані, виписуючи рогачем блискучі кола. Потім якось непомітно зробила з кола еліпс, що дозволило наблизитися до одного з ворогів на відстань удару. Мить - і він схопився за голову, здається хлопцеві таки по-справжньому перепало. Наступним рухом Солоха жбурнула свого рогача, неначе справжній спис, і вцілила у груди іншого. Він заточився - що поробиш, робота є робота, іноді доводиться отримувати. Захищаючись чавунною сковородою від палиць та нунчаків решти супротивників, Солоха видобула макогона і тут почалося саме те, про що попереджала афіша. Вона дала їм чортів - інакше і не назвеш той вихор з людини, металу та дерева, що утворився на майданчику. Зал завмер, намагаючись вловити кожен рух. Чутно було тільки удари палиць об сковороду та войовничі вигуки Солохи. Так, хлопці в неї були непогані - інакше вони б давно вже лишилися без голів та очей. Той, що постраждав від списа-рогача, оклигав і поліз було з третього боку на допомогу товаришам, але їм уже нічого не могло допомогти - один після карколомної атаки отримав сковородою просто в лоба, другий наштрикнувся на макогона, а останнього Солоха просто загнала в куток, обеззброїла та під аплодисменти публіки примусила здатися.
Це було справжнє шоу. Я не жалів долонь, аплодуючи, Мустафа мало не проломив підлогу своїми центаврянськими ногами. Народ свистів і волав. Здається, навіть спрути були в захваті, хоч насправді їх не розбереш.
Солоха скромно стояла під цим шквалом різнопланетного захоплення. З лав летіли букети та паперові літачки з освідченнями в коханні. А вона тільки опускала очі, як заведено в наших жінок. Отак от, знайте українок!
Хвилин десять не вщухала буря в залі, коли нарешті диктор оголосив:
- Шановна публіко! Якщо серед вас є сміливець, Непереможна Солоха готова зійтися з ним у чесному ґерці. Приз для звитяжця сьогодні особливий - це поцілунок Непереможної Солохи.
Отож настав мій час.
- Ну то як, знайдуться сміливці? - знову запитав диктор, наперед знаючи, що не знайдуться.
Я тримав паузу. Лях дивився запитально. Невже я передумав, чи то пак, злякався?
І коли втретє диктор спитав:
- То як, є в залі справжні вояки?
Я підняв руку і вигукнув:
- Є!
Зал одразу немовби вимкнули - така тиша запанувала серед глядачів. І в цій тиші було чутно, як я підвівся зі стільця, обсмикнув штани на колінах та ще раз повторив:
- Я хочу спробувати.
Я ніколи раніше не стояв на сцені, і тому не міг оцінити, наскільки складні умови для роботи в наших зірок. Прожектори б’ють просто в очі, вуха закладає від шуму, майданчик здається просто мікроскопічним, один крок - і ти в ауті. І взагалі дуже незатишно.