Категории
Самые читаемые
RUSBOOK.SU » Разная литература » Современная зарубежная литература » Інші пів’яблука - Вдовиченко Галина

Інші пів’яблука - Вдовиченко Галина

Читать онлайн Інші пів’яблука - Вдовиченко Галина

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 38 39 40 41 42 43 44 45 46 ... 49
Перейти на страницу:

– Та ну…

– Так. Кажу ж. Ірина така сама. Як почне! Ніхто його не розуміє так, як я! Пінзель – це не вівтарний майстер, це майстер-карнавал! Він не завжди серйозний, він із нас іноді кепкує, але з серйозним обличчям. Та в нього навіть ангели шкіряться, зуби показують. Ви що, не бачите? Отак послухаєш її, і хочеться сказати: ну чого ти так хвилюєшся? Ну, ангели, ну, з зубами. Що ви з Галкою так хвилюєтесь?

– А того, що без цього завзяття нічого путнього не вийшло б. Треба бути трохи схибленим – та що там! – шизанутим на тому, що робиш, у що заглиблюєшся…

– Ага. Я знаю. Було таке в біографії.

– Телебачення?

– Угу.

– А тепер що?

– А тепер просто робота. Іноді дуже цікава й завжди прибуткова.

– Знаєш, що тобі скажу? Ненадовго ця твоя теперішня робота.

Луїза глянула, закусила пасмо волосся.

– Ти просто Кассандра.

І розповіла про свої останні спостереження та підозри. Спочатку їй було невтямки, що тих бізнесменів приваблює в зустрічах у клубі ділових людей, а згодом зрозуміла: це своє рідний узаконений рекет. Але там і голки не підсунеш. Геленин чоловік, впливовий політик і бізнесмен, у тому клубі збирав данину.

Важко було не зауважити потужну концентрацію нещирості та приховані взаємозв’язки між відвідувачами клубу. Вони прозирали у поглядах, жестах і навіть мовчанні. А коли взяти до уваги ще уривчасті фрази та випадкові коментарі, то багато що зрозуміла б і стороння людина. Отож, саме дрібниці, вловлені пильним оком, і цікавили Гелену над усе. Вона слушно вважала, що найголовніше ховається в деталях, тому докладно розпитувала Луїзу після кожного заходу. І Луїза збагнула нарешті, за що їй платять. За інформацію, за спостережливість і вміння оцінити ситуацію.

– Тому й кажу тобі: так, ти вгадала. Моя робота з Геленою добігає кінця. Тому поспішаю натішитися вільними днями, такими як сьогодні. Бо завтра доведеться знову виходити на лови. Я чула, як Гелена дорікала своєму помічникові Богдану – ти бачила його в «Зубрівці». Дивися, мовляв, так можна й без роботи залишитися, після п’ятдесяти нової роботи не шукають… «Ой-йой, – подумала я. – Не шукають! Як хто…» Але це буде завтра. А нині є пропозиція перебрати мій гардеробчик. Згода?

– Так, так і ще раз так!

– Даси кілька порад, відберемо те, що вже час списати, – і тоді в місто.

– Добре, добре. Люблю це діло.

Шафи в Луїзиному помешканні ховалися в бічних частинах арки, наче підтримували стіни обабіч вікна. Тримала у цих нішах одяг, книжки та інші потрібні речі. В Луїзиному гардеробі панував лад, усе було на своїх місцях, на вішаках та на поличках у рівних стосах, у якихось зручних підвісних торбинках з безліччю кишень, у металевих сітчастих кошиках і в кошиках з лози.

– А в мене, – призналася Галя, – недовго порядок тримається. Як почну зранку збиратися, можу за кілька хвилин усю шафу перевернути догори дриґом і абияк усе запхати назад…

– Бо ти поспішаєш… Згадай пораду баби Ксені: не квапся!

– Легко сказати – не квапся. Може, щоб опанувати цю науку, мені й життя забракне, а може, колись подумаю: «От, нарешті не кваплюся, і що тепер робити?»

Жакети, курточки, піджаки та кофтинки для Луїзи зазвичай шили на спеціальне замовлення в Ірининому ательє. Вони не були ультрамодні, їхня універсальність і позачасовість, власне, й давали змогу носити їх довго, поєднуючи з новомодними варіантами джинсів, штанів та спідниць.

– А що ти маєш під цей піджачок? Покажи.

Галі закортіло подивитися, що надягає Луїза під чорний піджак із зеленою спідкою коміра й зеленою підкладкою. Вона його, здається, ще не бачила, а то запам’ятала б: такий він був особливий.

– А от під нього, на жаль, нічого й не маю, – озвалася Луїза. – Примхливий він: ніяк не може дібрати собі пари.

– А ця спідниця?

– Ні, не пасує. Вони разом – як бузина й дядько з Києва. Я пробувала. Знаєш, із чим найкраще поєднується? – Луїза засміялася. – З чорною мереживною білизною.

– Непоганий варіант…

– Правду кажу тобі. Мінімалізм у дії.

– Тоді знаєш що? Моя чорна мереживна спідниця – твоя.

– Яка спідниця?

– Та, що я була в ній на Ірининому показі.

– Ні, не візьму. Вона тобі дуже пасує. І не мнеться. Ти ж любиш речі, що їх не треба прасувати.

– Вона мене вже морально втомила, щоб ти знала. Тільки-но якась урочистість – я за неї хап! І йду на люди. Ти не думай, вона класна, і шовк на підкладці, і мереживо. Любитимеш її.

– Мушу поміряти.

– Ну, звісно, спочатку поміряєш.

– А я хотіла з тобою оцими рукавичками поділитися. Твоє пальтечко побачила й подумала: я маю дещо під нього.

Галя збігала в передпокій за коротким ясно-сірим пальтом, приклала до нього трикотажні рукавички мишачого кольору.

– Ах! – притулила до себе. – Просто ах-х-х! І це все, що можу тобі сказати.

Обійнялися, затиснувши пальто між собою.

– Луїзко, ти пам’ятаєш ці кульчики? – Галя відкинула пасмо волосся з вуха, показуючи довгий кульчик із трьох металевих ромбиків. Кольорові камінчики гойднулися, впіймавши світло.

– Аякже! – підтвердила Луїза. – Звісно, пам’ятаю. Як ми купили одна одній чудові кульчики за смішні гроші.

– Люблю їх більше, ніж золоті.

– І я десь маю, тільки рідко ношу. Вуха болять, якщо не золото й не срібло.

За розмовами поскладали кілька нових варіантів одягу зі старих компонентів. Гостя побачила те, чого не помічала господиня.

– Ти знаєш, це, мабуть, стосується всього. – Луїза розвішувала нові поєднання по вішаках, а те, що вже не носитиме, пакувала окремо. – Просто всього стосується, – повторила вона. – Хтось близький гляне свіжим оком на те, до чого ти вже призвичаїлася, – на твою роботу, на стосунки, на інтер’єр, на гардероб, – і щось таке часом побачить важливе, чого ти зовсім не помічаєш.

– Якщо знайде час, щоб придивитися…

– Знов за рибу гроші. Знайде час!.. Знаєш, що я зранку читала? Перед тим як тобі зателефонувала? «Старогалицьку кухню». Готуюся до приїзду Ігоря. І вичитала головне. Знаєш, що головне? Цитую. «Поспіх і неуважність абсолютно неприпустимі». Затям! Не лише на кухні!

Галя на те лише зітхнула.

– Як ти розумієш слова «Хліб наш щоденний дай нам сьогодні»? – І, не чекаючи відповіді, Луїза пояснила сама: – Ти думаєш: це означає те, що більшість думає? Дай нам, мовляв, поживу на сьогодні, щоб ми мали що їсти? Дай нам копійку на прожиття, так?… А йдеться не про звичайний хліб, і не про засоби до існування. Йдеться про хліб життя. Про час ідеться. Про час, який потрібен саме тут і тепер. Не завтра, і не вчора. А дай нам часу на сьогодні… Ось що я зрозуміла.

Гуляли весь вечір. Чоловіки були у від’їзді: Кінь ще не повернувся з рейсу, Віктор поїхав до сестри на Азовське море, останнім часом він почувався досить упевнено, багато ходив і ось навіть наважився на далеку поїздку. Галя телефонувала йому, і він дзвонив до неї, розповідав бадьорим голосом, як йому там ведеться. На відстані в них з Галею завжди були кращі стосунки, ніж тоді, коли вони бачилися щодня.

Пройшлися попри будинок № 9 на Театральній. Тепер тут, навколо катедри, – туристичний рай, кав’ярня до кав’ярні тулиться. А знайти вільні місця не відразу щастить. Ще й дощ почав накрапати, вулиця вкрилася парасольками; бруківка і трамвайна колія спалахнули масними полисками. Хотілось опинитися за одним із вікон, що сяяли теплом. За гарячою смачною кавою.

За столиком у кутку розмовляли Ян Кумпа і Богдан. Їх так поглинула розмова, що вони нічого й нікого не помічали навколо. Ян слухав уважно, хоча сидів, відкинувшись на спинку крісла. Богдан нахилився до нього, посунувши порожнє горнятко, сперся на лікті і щось утовкмачував своєму візаві. Недарма здалося в «Зубрівці», що вони таки знаються. Не помилилися. Між ними недобрі стосунки, напружені – ось що можна було виснувати, кинувши на них оком.

Галя з Луїзою перезирнулися й сіли там, де був вільний столик – в іншій залі. Помітять їх – можна буде привітатися. Проте чоловіки не звертали ні на кого уваги. Розмова в них була коротка. Вже за кілька хвилин Кумпа залишив на столі купюру, підвівся й вийшов у дощ. Майже відразу спроквола рушив до виходу й Богдан. Звільнений столик миттю захопили п’ятеро галасливих дівчат-реготух.

1 ... 38 39 40 41 42 43 44 45 46 ... 49
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно скачать Інші пів’яблука - Вдовиченко Галина торрент бесплатно.
Комментарии
Открыть боковую панель
Комментарии
Вася
Вася 24.11.2024 - 19:04
Прекрасное описание анального секса
Сергій
Сергій 25.01.2024 - 17:17
"Убийство миссис Спэнлоу" от Агаты Кристи – это великолепный детектив, который завораживает с первой страницы и держит в напряжении до последнего момента. Кристи, как всегда, мастерски строит