Небіжка для ляльки - Олексій Щуров

Ґейдвіг нічого не відповіла. Вона попрямувала до вікна схопила теку з ескізами і попрямувала до виходу, але Гармидерша загородила їй дорогу своєю купою жиру.

– Гроші давай, потім – геть! – крикнула вона.

Відповідь Ґейдвіг була швидкою. Вона ухопила невеличкий уламок гіпсу і жбурнула у Гармидершу. Великожирне тіло не було пошкоджено, але мадам втратила те, що цінувала навіть більше за пляшку – свою руду окрасу. Відчувши холод на абсолютно голому черепі, Гармидерша несамовито заволала та впала непритомною, немов слон перед маленькою сірою мишею. Ґейдвіг не стала втрачати час і покинула такі ненависні їй апартаменти, щоб більш ніколи до них не повертатися.

***

Притискаючи до грудей дорогу для неї течку, Ґейдвіг сіла до автівки, де на неї чекав Ікол.

– Це все? – поцікавився він, огледівши брудну течку.

– Так, може знадобитися в роботі, – відповіла Ґейдвіг. – А я зробила, як ти мені порадив, коли ми їхали до міста. Жбурнула в Гармидершу каменюкою.

– Хоч не вбила?

– Динозавриху такий шматок точно не вб’є, – посміхнулася Ґейдвіг. – Вона виявилася зовсім лисою, уявляєш?

Ікол завів автівку. На мить Ґейдвіг здалося, що у нього немає нігтів, немов їх було вирвано на усіх пальцях. Проте вона втомилася від сутички з Гармидершею і вирішила, що їй це ввижається. За секунду вона впевнилася у тому, що це було тільки її марення. Нігті у Ікола дійсно були на місцях – усі до одного.

Поки автівка неслася по місту, Ґейдвіг приходила до тями. Зараз її вже не жахала шалена швидкість, вона починала їй подобатися. «Треба буде купити байк та навчитися на ньому їздити, – вирішила вона. – Неодмінно „Харлей“. „Ямаха“ – у найгіршому випадку».

– Краще одразу «Харлей», бо ти не настільки багата, щоб купувати дешеве, – почула вона голос Ікола і вирішила ні про що не думати: вона вже помітила, як вміло він може вгадувати її думки. Вона відкинулася на перила крісла і розслабилася під «Money, Money, Money». «АВВА» вона вважала старим та нестильним гуртом, але зараз чомусь він звучав в унісон її думкам та фантазіям. Гроші, гроші, гроші, багацько грошей. Ну, може, й слава як дизайнера, всесвітньо відомого, неодмінно відомого. Інакшого і не треба. До дідька злидні! Усе, що відбувається з нею, це насправді, а не аббин сон. Немов у лотерею виграла. Звісно, не нудьгуватиме, робота буде, але й грошей чимало. Може, поступово, вона вийде заміж. Так, обов’язково, за чоловіка, який буде схожим на Ікола, тільки без цієї дурнуватої телепатії…

Швидкість знизилася повільно. Авто заїхало на парковку одного з торгівельних центрів, які звичайно розміщують за містом. Ґейдвіг вийшла з авта і разом з Іколом попрямувала до ліфта.

Гамір величезної країни, що носить ім’я торгівельний центр оглушив її, а натовп, курсуючий від магазину до магазину, видався їй божевільним, проте через секунду вона стала його частиною та завертілася у цьому вирі людей, скла і світла. Їх божевілля стало її божевіллям, їх безтурботливість – її безтурботливістю, їх сяючи очі при отримуванні нових покупок – її очима. Але впасти до стану невиліковного шопоголізму їй не давав Ікол. Він мав на меті один магазин, до якого прямував разом з Ґейдвіг, не дозволяючи їй піддатися загальній ейфорії.

Хоча цей магазин був непомітним через яскраві та заманливі вітрини сусідніх бутиків, не мав вивіски над входом і навіть двері до нього були звичайними пластиковими, немов до квартири, Ікол впевнено попрямував вниз по сходах. Ґейдвіг йшла за ним, сподіваючись, що не побачить там іншу Гармидершу, що було б цілком вірогідним за теперішніх умов.

Звісно, цього не сталося. Навпаки, невеличке приміщення, на відміну від великої зали лісового будинку, промовисто свідчило про стиль і смак його власників. Стіни було оздоблено плиткою з червоного дерева, покритого темним лаком, шпалери були не паперовими або водними – справжній шовк з ручним розписом під дрібний ненав’язливий малюнок польових квітів, на стінах містилися газові лампи, які можна було побачити тільки десь у музеї. Доповнив загальну атмосферу звук музичної скриньки, яка тихо виводила мелодію без слів на кшталт: «Маскарад, паперових лиць парад, маскарад, заховай ти обличчя, бо впізнають…» Ікол, не чекаючи поки хтось вийде до них, підійшов до стійки та вдарив по дзвонику – такими можуть викликати швейцарів або адміністраторів готелів. Різкий звук дисонував з мелодією скриньки, але він мав наслідки. Бокові двері повільно відчинилися і в передпокій повільно вплило довге шелестяче плаття – це перше, що тоді запам’ятала Ґейдвіг – кінця ще позаминулого століття. Вона посміхнулася. Плаття заворушилося та попрямувало до неї, і дівчина побачила: на неї уважно та зацікавлено дивитися усміхнена біла венеціанська маска з прорізами для очей. Маска трохи почекала, справляючи на гостю певний ефект, і потім тихо звернулася до Ікола. ЇЇ голос нагадував тихий шелест паперу.

– Ти не міг знайти когось менш обділеним смаком та більш елегантнішу? Я не знаю, чим тут можна зарадити. C’est terrible, mon cher ami. C’est terrible1. I have been watching her for all the time you have been here and I should say that nothing will fit her. She is a total freak2.

– The beast is to be turned into a beauty according to plan, – тихо відповів Ікол. – You do know why. She mustn’t understand us and guess our designs.3

Маска полегшено зітхнула у відповідь, бо відчувала: дівчина знала усе, що їй потрібно було знати. Отже, вона знову підпливла до Ґейдвіг та ще раз спрямувала на неї чорноту своїх очей. У тіні неможливо було розгледіти їх колір.

– Що ми бажаємо, моя лялечко? Бути гарною, щоб причаровувати чоловіків, або пристрасною, щоб надихати на спокусу та божевілля? Бути холодною, крижаною, щоб перетворювати усіх на твоїх слуг, або романтичною та чарівною, щоб дарувати натхнення та бути коханою? – лагідно прошелестіла вона. – Тут, у салоні мадам Дізгайз, ти зможеш знайти та обрати те, що тобі так потрібно: вишуканість, елегантність, чарівність. Це моє кредо, і я втілюю його у життя. То ж який твій вибір?

Ґейдвіг нічого не розуміла. Вимова мадам Дізгайз шелестіла та навіювала на неї сон, проте голос Ікола не дав дівчині заснути.

– Цілком оновити гардероб молодої пані. У вас є усе, що може нам знадобитися.

Маска нічого не відповіла, тільки подала знак Ґейдвіг йти за нею до наступної кімнати. Ікол залишився сам у кріслі, роздивляючись передпокій салону, немов бачив його вперше.

Ще декілька сходів донизу – и Ґейдвіг опинилася в іншому світі, у буквальному сенсі цього слова. Кімнату було освітлено багатьма канделябрів, від світла яких тіні метушилися по усьому простору, зливаючись з манекенами та одягом, що висів на них. На відміну від плаття мадам Дізгайз, усі вироби її салону були сучасними, і Ґейдвіг по-справжньому відчула жах: усі ці сукні – темні, яскраві, короткі, довгі, без рукавів або з рукавами, з вирізами, або без – було пошито заради однієї мети: підкреслити, що людина є їх невід’ємним додатком, якщо не власністю. Мадам Дізгайз, напевно, помітила, що відчула її клієнтка, та знову прошелестіла у відповідь:

– Я відчуваю ваш стан, тому не треба соромитися висловити свої думки. Зараз перед вами ті моделі, що виставляються на закритих показах для тих, хто не розуміє справжню цінність та мету мистецтва. Ви справді бажаєте, щоб сукня не володіла вами, а ви – нею?

Ґейдвіг стверджувально кивнула у відповідь.

– Тоді, – продовжила власниця салону, – я покажу вам дещо інше. Це справді пасуватиме вам, тільки забажайте цього.

Вона натиснула на одну з дерев’яних панелей і дизайнерський жах від’їхав на задній план. Замість нього з’явилися нові манекени, з сучасним вечірнім та діловим одягом. Ґейдвіг уважно роздивлялася сукні та костюми, проте при такому освітленні вона не могла уявити, як вона зможе виглядати у них. Маска поглянула на неї.

– Сміливіше, підходьте до одягу та вибирайте собі, що впаде у око. Довіртеся відчуттям та інстинктам, не розмірковуйте довго, бо розум не завжди гарний порадник, – лагідно відповіла майстриня.

Ґейдвіг повільно наблизилася до того одягу. Одразу ж їй сподобалася проста відкрита світло-зелена сукня, колір якої при зміні освітлювання поступово перетворювався на морський. Інші сукні також вражали простотою і водночас вишуканістю крою та кольорової гами – жодної темної плями або буденності, яку Ґейдвіг ненавиділа усіма фібрами. До того ж, майже усі вони були багатофункціональними. Мадам Дізгайз, мабуть, у глибині душі святкувала перемогу, але не показувала цього навіть ледве помітним рухом.

– Я би усе це придбала, – сказала нарешті Ґейдвіг, – проте не маю за що.

– Усе сплачено корпорацією, – прошелестіла маска. – Якщо ваша ласка, ми пройдемо до примірочної, бо не усі з цих суконь пасуватимуть до кольору очей або до фігури.

Проте виявилося, що усі сукні, які Ґейдвіг обрала, були ідеальними, і зараз дівчину неможливо було відтягти від дзеркала, біля якого вона могла б зараз стояти годинами та милуватися новим придбанням. Нарешті на ній залишилося плаття абрикосового кольору зі світло-коричневими смугами. До нього додавалися темно-коричневі черевики на підборах та сумочка на жовтому ланцюжку. Маска тільки похитала головою.