Вибрики Золотого Теляти (СИ) - Пересичанский Юрий Михайлович

А треба сказати, що Пузики в╕дзначалися не т╕льки плодовит╕стю, а ще й тим, що цю свою плодовит╕сть вони збер╕гали протягом всього життя аж до майже похилого в╕ку, так що час м╕ж народженням найстаршого й наймолодшого з д╕тей в с╕м"╖ якогось ╕з Пузик╕в-батьк╕в був дуже значний, ╕ можна сказати, що м╕ж покол╕ннями Пузик╕в пролягали ц╕л╕ ╕сторичн╕ епохи. Особливо пом╕тним це стало останн╕ми часами, коли теч╕я ╕сторично╖ р╕ки значно прискорилась.

Так, наприклад, д╕д нашого головного героя Славка народився ще в епоху всевладдя поп╕в, а тому й отримав сво╓, не згадуване тут нами з етичних м╕ркувань, ╕м"я. Батько ж Славка Гервас╕й народився, коли його батько, тобто оцей самий Славк╕в д╕д був уже в досить поважному в╕ц╕, в часи, коли ╓дино можливим насильницьким способом у московськ╕й ╕мпер╕╖ владу захопили б╕льшовики, всерос╕йський самодержець був перейменований ╕з царя на генсека, а роль московського православ"я перебрала на себе компарт╕я. Московськ╕ ж попи, позбавившись всемогутньо╖ самодержавно╖ п╕дтримки, на додачу були ще й жорстоко пересл╕дуван╕, як смертельн╕ конкуренти, новоявленою владою, але все ж не в╕дразу втратили св╕й вплив, користуючись забобонами селян, як╕, не зважаючи на ате╖стичну пропаганду й прям╕ заборони, все ж ╕ надал╕ хрестили д╕тей, в╕нчалися й молилися, тобто справляли дореволюц╕йний рел╕г╕йний культ зам╕сть того, щоб служити культов╕ новопризначеного б╕льшовицькою владою божества п╕д дивною назвою Комун╕зм.

Так, наприклад, коли народився батько Славка Гервас╕й, радянська влада комун╕ст╕в, вже давно й беззаперечно опанувала простори колишньо╖ царсько╖ ╕мпер╕╖, але батько Гервас╕я, будучи на час народження свого останнього сина людиною вже дуже л╕тньою, майже похилого в╕ку, яка народилася ще за царських час╕в, н╕як не м╕г знехтувати обрядом хрещення свого новонародженого сина.

Й хоча щедр╕сть ╕ пишнота Пузикових п╕дношень батюшкам не зм╕нилася з╕ зм╕ною влади, батюшки, остер╕гаючись не лояльно╖ до них влади, все ж не наважувались так, як колись, безапеляц╕йно в╕ддячувати ╕менами за в╕дпов╕дн╕ могорич╕ на хрестинах. ╤ коли л╕тн╕й Славк╕в д╕д прин╕с свого новонародженого сина до храму для хрещення, то батюшка, спершу переконавшись, що вм╕ст кошика з могоричем, як завжди, вельми невт╕шний, довгенько думав, вагаючись з одного боку м╕ж бажанням вл╕пити цьому жад╕бному Пузику прямо в його нахабну пику в╕дпов╕дним до могоричу ╕меннячком для його сина, з ╕ншого ж боку м╕ж страхом перед радянською владою, яка, в свою чергу, могла б ул╕пити й самому батюшц╕ по саме н╕куди.

- Гервас╕й, - нарешт╕ визначився батюшка, вир╕шивши, що таке ╕м"я буде в╕дпов╕дним.

- А що, як радянська влада запита╓, що за Гервас╕й, чому Гервас╕й? - хитро примружившись, у в╕дпов╕дь запитав Пузик-батько, намагаючись за природною селянською звичкою за найменшу можливу ц╕ну виторгувати щось найб╕льш варт╕сне.

- А ти скажеш радянськ╕й влад╕, що Гервас╕й схоже на Гельвец╕й, а Гельвец╕й - то колись був такий французький ф╕лософ, який був матер╕ал╕стом, як ╕ комун╕сти, - в╕дпов╕в з деякою зловт╕шною ноткою батюшка, взявши кошик ╕з жалюг╕дним п╕дношенням.

Звичайно, батько Гервас╕я тод╕, зг╕дно з нагальним ╕сторичним станом, за допомогою у справ╕ надання ╕мен╕ новонародженому синов╕ м╕г би звернутися прямо до радянсько╖ влади, м╕г би просто сам придумати ╕м"я, але стан св╕тогляду тод╕шнього селянина все ж ╕ще не дозволяв так в╕дверто нехтувати батюшками на догоду ком╕сарам. ╤ батько Гервас╕я вир╕шив, що нехай вже Гервас╕й, все ж не Запердон. Таким чином в╕н н╕би збер╕г св╕тоглядний паритет, не образивши н╕ дореволюц╕йного Господа, н╕ пореволюц╕йного Комун╕зма, якому, власне до ╕мен новонароджених, на в╕дм╕ну в╕д його попередника, було й зовс╕м байдуже.

- Гервас╕й? - хитро примружившись, звела на Пузика-батька погляд радянська влада в особ╕ голови с╕льради м╕сцевого комун╕ста Степана, коли новонародженого принесли для ре╓страц╕╖ в с╕льраду. - Мабуть, до попа б╕гав за таким ╕меннячком.

- Просто Гервас╕й - то... - почав було батько Гервас╕я згадувати, як батюшка сказав, що Гервас╕й - то схоже на Гельвец╕й, а то був такий французький ф╕лософ, котрий був матер╕ал╕стом, як ╕ комун╕сти, але пам"ять старшого Пузика п╕дводила, ╕ врешт╕, не зм╕гши повторити слова батюшки, в╕н сказав: - Гервас╕й - то був хвранцуцький йолоп, який матерився так, як ╕ комун╕сти.

- Хх-х-е, матер╕ тво╖й ков╕нька, тудить його в закапелок розтудить...(...п╕-╕-╕-╕...)..., - завершила дискус╕ю радянська влада, використавши вперем╕ж ╕з м╕цним перегаром так╕ ж м╕цн╕, доб╕рн╕, заборист╕ всесоюзно-рос╕йськ╕ трьохповерхов╕ матюки, доводячи таким чином ╕стинн╕сть тези про притаманн╕сть матер╕ал╕зму (здатност╕ материтися, тобто матюкатися), як французьким йолопам, так ╕ радянським комун╕стам. - Гервас╕й, то й Гервас╕й, - погодився, почесавши потилицю, Степан ╕ записав ╕м"я новонародженого в "метрику".

А от Гервас╕й вже називав сво╖х д╕тей сам, без будь-якого озирання на церковник╕в - отакий прогрес. Н╕, звичайно, Гервас╕й, так як ╕ незчисленн╕ покол╕ння його предк╕в обов"язково хрестив ус╕х сво╖х д╕тей, не зважаючи на несхвалення, а ╕нод╕ й на прям╕ заборони комун╕стично╖ влади, але приходив в╕н на хрестини вже з готовим, узгодженим з дружиною, ╕м"ям дитини ╕ просто називав це ╕м"я батюшц╕, ╕ батюшка змушений був приймати такий порядок речей - отакий прогрес.

Славко ж народився, коли його батько Гервас╕й був уже в дуже л╕тньому, майже похилому в╕ц╕. Славко, взагал╕, був останн╕м ╕з д╕тей Гервас╕я. Може, тому й таке славне ╕м"я. А вт╕м, хто його зна╓. Народився ж Славко вже в часи, котр╕ за задумом ╕ розрахунками засновник╕в ╕ буд╕вничих Радянського Союзу мали б зак╕нчитися часами повно╖ ╕ остаточно╖ перемоги комун╕зму, яка повинна була б прийти на зм╕ну пер╕оду розвинутого соц╕ал╕зму.

Але розвинутий соц╕ал╕зм все н╕як не зак╕нчувався й не зак╕нчувався, мутуючи в ус╕ляк╕ дик╕ р╕зновиди в залежност╕ в╕д того, який ╕з перестар╕лих, що давно вижили вже з розуму, генсек╕в приходив до влади п╕сля чергово╖ смерт╕ свого попередника. А мерли генсеки, як мухи, оск╕льки наймолодший ╕з них через стар╕сть пам"ятав лише те, що в╕н ан╕чог╕с╕нько не пам"ята╓ ╕ пересувався лише за допомогою двох т╕лоохоронц╕в, котр╕, стиснувши з обох бок╕в т╕ло генсека, переносили його так в╕д трибуни до трибуни, намагаючись таким чином надати т╕лу вертикального стану ╕ створити враження, що це н╕би генсек пересува╓ться сам. Але створити таке враження все ж не вдавалося, оск╕льки голова генсека завжди завалювалась або вб╕к, або вперед, а ноги безв╕льно волоклися позаду. А тому при пересуванн╕ генсека радянське телебачення демонструвало т╕льки його груди, повн╕стю в╕д плечей до пупа унизан╕ орденами й медалями.

Взагал╕ то, весь цей розвинутий соц╕ал╕зм в╕дбувався аж до того часу, коли його почали вже називати засто╓м, ╕ врешт╕ з╕йшлися на тому, що цей розвинутий заст╕й треба негайно прискорити й перебудувати, при чому, як прискорювати заст╕й, в який б╕к його перебудовувати, ╕ для чого взагал╕ прискорювати те, що потребу╓ перебудови - н╕хто нав╕ть не намагався пояснити. Не дивно, що все це врешт╕ зак╕нчилось величезним пшиком ╕ всеохоплюючим крахом. Але в часи цього краху й розвалу Радянського Союзу, в часи смерт╕ старого й народження нового наш головний герой Славко був уже повнол╕тн╕м юнаком з повною середньою осв╕тою, юнаком, що стояв на пороз╕ дорослого життя; а от дитинство й шк╕льн╕ роки Славка припали на прискорено-заст╕йн╕ й перебудовно-розвальн╕ часи, останн╕ часи Радянського Союзу.

Отака от коротка ╕стор╕я ╕мен представник╕в славного роду Пузик╕в, ╕стор╕я, в як╕й певним чином в╕дбилась ╕стор╕я ╖хньо╖, тобто нашо╖ сп╕льно╖ з Пузиками, батьк╕вщини.

2.

Отже, Славко. В"ячеслав Гервас╕йович Пузик. З чого ж розпочати розпов╕дь про цього нашого головного героя. Гадаю, що розпочинати розпов╕дь не т╕льки про головного героя якогось роману, а взагал╕ про якусь людину треба з чогось головного, з чогось найважлив╕шого, притаманного ц╕й людин╕. А що для людини взагал╕ може бути б╕льш важливим, ан╕ж ╖╖ духовн╕сть, ╖╖, так би мовити, моральне обличчя. ╤ якщо з цього, найважлив╕шого духоно-морального боку охарактеризувати Славка Пузика, то можна сказати, що про таких людей, як Славко, зазвичай говорять, що це людина добросерда, або ж добродушна, адже ╕ в душ╕ ╕ в серц╕ нашого героя було т╕льки добро. А ще можна сказати й так, що герой наш був людиною добро╖ вол╕, тобто вол╕в добра: ск╕льки себе пам"ятав Славко, тобто протягом усього свого св╕домого життя в╕н хот╕в т╕льки добра. Так, так, Славко хот╕в добра, одного добра, т╕льки добра, ╕ н╕чого окр╕м добра!