Розмір має значення - Брати Капранови
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
- Докази дають у суді. Ти - не суддя. Ти - кур’єр. Не знаю, хто твій господар, але це не султан Брунею. Перекажи своєму господарю, що я хотів тебе вислухати, але ти нічого не сказав, - він знову втупив у моє обличчя двостволку своїх чорних зіниць. - Іди.
Я розлютився.
- Іду. Вже іду. І перекажу, що ти відмовився від зустрічі з Ліоном. А наступного разу замість мене сюди приїдуть ґурки. Ти мав з ними справу, і мабуть, зможеш домовитися швидше, ніж зі мною, - рішуче розвернувшись, я посунув до виходу, чи принаймні в тому напрямку, бо на темних стінах не можна було роздивитися дверей.
- Стій, - почувся ззаду старечий голос.
Я зупинився, не обертаючись.
- Підійди.
Так само не обертаючись я зробив крок назад.
- З ґурками не можна домовитись, бо вони знають тільки сорок англійських команд, - він помовчав, мабуть, для того, аби пожувати свою щелепу. - Але ти, упертий українцю, стоїш спиною до літньої людини.
Мать його так, старого чорта! Оцим вони нас завжди беруть! Використовують вроджену українську ґречність.
Я повільно розвернувся.
- І підійди ближче, бо в моєму віці не можна голосно говорити.
Ну що ти з ним будеш робити!
Коли було відновлено початкову мізансцену, Салман Каганович взяв довгу паузу, настільки довгу, що я вже був готовий знову розвернутися, і аж тоді сказав:
- Приходь сюди завтра, українцю. Тут буде Ліон. Скажеш усе до кінця, щоб ми могли разом з тебе посміятися.
Я уперто покрутив головою:
- Я не прийду, Салмане. Мені не сподобалося, як ти зі мною розмовляв. Неповагу до посланця можна розуміти тільки як неповагу до його господаря. Я чекатиму на вас із Ліоном завтра… - і я вказав час та місце зустрічі. - Чекатиму тільки півгодини.
Тут я вже розлютився по-справжньому, розвернувся та пішов у темряву.
- Не забийся, в нас тут темнувато, - почулося навздогін, але то вже було байдуже.
В холі мене зустріли охоронці, які мовчазно сиділи по кутках. Тут уже горіло кілька лампочок, і можна було зорієнтуватися. Гардеробник простягнув мені ручку з емблемою банку «Тель Шахар», подарунок Лейбовича. Зачекайте, так це її мав на увазі Салман, коли говорив про мікрофон в кишені?!
- Ваша зброя, прошу, - додав служка, шкірячи зуби.
- Дякую.
У мою долоню лягло руків’я бластера. Ззаду хтось тихенько пирснув. Я придивився уважніше. Замість зброї цей жартівник всунув мені пластмасовий водяний автомат з дитячого набору. Їм тут зовсім нема чого робити!
- Курва!! - розлючено кинув я іграшку об підлогу. - Де моя зброя?!
- А це хіба не вона? - щиро здивувався гардеробник. - Я, мабуть, переплутав, - з цими словами від дістав з-під стійки тепер-таки мого бластера. - Вони такі схожі - і зовні, і за тактико-технічними характеристиками…
- Бу-га-га! - розвеселилася охорона, що, певно, чекала на цю виставу.
А найбільш дотепний додав:
- Бери обидва, стрілятимеш з двох рук.
Я сидів у кімнаті Фіминої квартири й підбивав підсумки своєї роботи.
Що ми, висловлюючись по-тутешньому, маємо з гуска? А маємо указку з мікрофоном, всучену як подарунок в синагозі та ручку з аналогічним пристроєм з банку. Може, це в них такий місцевий звичай - дарувати один одному мікрофони? Добре, хоч у Салмана нічого не всунули. Хоча…
Я витяг з кишені бластера й уважно оглянув. Начебто, нічого зайвого. А в обоймі? Останній набій здався мені підозрілим, і я перевірив його детектором. Стрілка одразу показала високий рівень випромінювання. Зрозуміло. Заховавши до холодильника усі подарунки, набої та про всяк випадок і сам бластер, я закрився у своїй кімнаті з метою ще раз обмізкувати план подальших дій.
Вікопомний Байда, викладач тактики в Академії УГС, казав: «Якщо не можеш створити операцію, створюй ситуацію». Що це означає? Поясню. Наприклад, вам треба упіймати рибу. Що ви робите задля цього? Зрозуміло що - висилаєте гвинтокрил з ехолотом, парочку катерів з ультразвуком та розставляєте тенета з лавсану. Це операція. А якщо у вас усього цього немає? Якщо риби багато, а ви один? Тоді ви берете вудку, сідаєте на березі ставка, нанизуєте хробака або, скажімо, мотиля, або банальну макуху, - одне слово, створюєте ситуацію. Отак діяв і я. Я закинув по гачку на кожного. Я їх роздрочив - кожного у свій спосіб. Якщо цей Ліон - не міфічна особа, банкір його точно приведе, а ні - то Каганович допоможе. Але головне - не Ліон, головне - що в один момент в одному місці зберуться майже усі, як говорить Фіма, тате-маме: банкір та бандит.
Звичайно, я розумів, що фігуранти справи мають можливість поспілкуватися між собою перед зустріччю. Але саме тому й заправив їм різні легенди. Для підвищення інтересу до моєї персони. Судовий виконавець і бойовик - попри очевидну розбіжність ці дві постаті мають багато спільного. Починаючи з того, що робота в них досить схожа, і закінчуючи тісними контактами поміж собою в реальному житті. Фраєрський бластер, куплений на базарі, повинен був підтвердити висновок - цей тип, тобто я, під прикриттям посвідчення Міжпланетної виконавчої служби підробляє кур’єром мафії.
Хіба тільки образ українського спонсора синагоги не в’язався з цією версією. Тому останнього тате-маме, чи як воно, - одне слово, рабина, треба було залучити до розмови в інший спосіб.
- Фімо! - я вийшов до вітальні і взяв свого господаря за рукав. - Слухайте, Фімо. Ви зараз підете до тої марсіаністської синагоги, знайдете рабина…
- Ні, - раптом рішуче відмовився Фіма. - Шо ви в самом дєлє, не можна знайти когось другого іти до цих макес [16]?
- Не можна. Ні другого, ні третього, ні навіть четвертого, - запевнив я.
Фіма на секунду замислився:
- Тоді возьмітє трошки з моїх грошей і наймітє собі когось п’ятого.
- Що? - здається, мені причулося.
- Я одказуюсь.
- Ви що, відмовляєтесь від своєї частки?!
- Не від долі! - підняв вказівний палець Фіма. - А від трошки грошей. Щоб ви наняли собі якогось мишигінер [17] іти до їхньої синагоги.
Я посміхнувся якомога ширше.
- А тут ви уже помиляєтеся, шановний партнере! Від грошей. Усіх. До копієчки. Ви щойно відмовились від усіх наших домовленостей, тобто від УСІХ грошей. Зрозуміло?
- Ну-у-у, - одразу заканючив Фіма. - Через таку дрібницю…
- Це не дрібниця, а принцип, до вашого відома.
- А в мене як, по-вашому, не може бути тоже якийсь принцип?
Ні, ну це вже просто виходить за всі межі!
- Послухайте, Фімо! Від вас не вимагається переїздити на Марс. Ви тільки скажете рабину, що я дам йому двісті тисяч. І все.
- Двісті тисяч?
- Так. Просто скажете та підете собі геть.
- Такі гроші марсіаністському рабину?
- Фімо, здається, у нас бізнес. Чи я чогось не розумію?
- Він не розуміє! - сплеснув долонями Фіма. - Так от, послухайте сюди! Якщо є на світі синагога, до якої я ніколи не піду, навіть якщо ви просто мені дасте ці гроші, то це марсіаністська. Ляжеш із собаками - прокинешся з блохами! Можете забрати собі всю мою долю, але пам’ятайте, що вас за це покарає Бог. Двісті тисяч марсіаністам! Ви чули про таке?
Старий так рознервувався, неначе в нього і справді були якість принципи. Виявляється, я сильно недооцінював свого господаря.
- Фімо, я пожартував, звідки в мене двісті тисяч? Пробачте.
- Ви, гої, такі легковажні, бо придумали собі милосердного Бога. Він пробачить, треба тільки покаятися. Запам’ятайте, Бог один, і він наш, а не ваш. Бог не фраєр, і йому ваше каяття цим тухес паровоз [18].
- Ну пробачте, - я потрусив старого за плече. - Невдалий жарт, з ким не буває. Мені просто треба було зрозуміти міцність ваших переконань. Бо як можна працювати разом, коли не довіряєш один одному. Заспокойтеся. Ваша допомога знадобиться мені завтра. Без всяких синагог.
- А проценти? - обличчя мого господаря пожвавішало, миттєво втративши старозавітний запал.
- Зберігаються, ми ж домовилися. Мені потрібна буде лише година вашого часу. І все.
- Все. Як вам це подобається? - капризно промурмотів старий. - Він випив з мене всю кров. Як я спокійно жив, поки не познайомився з цим гоєм! У мене було все - квартира, дружина…
Я здивувався:
- А що сталося з вашою дружиною?
- Вона стала вдовою! Тепер у неї нема чоловіка! Інсульт, інфаркт, індрерд [19]. Ви перетворили мене на руїну.
Зрозуміло.
Витерпівши потік скарг до кінця, я наостанку знову запевнив старого, що домовленість про два відсотки залишається непорушною, і ушився до кімнати обмізкувати наступний день. Бо від цього дня залежало не тільки моє особисте життя, а й успіх операції, а точніше, ситуації, та й взагалі, не будемо нітитися високих слів - зараз від мене залежало майбутнє українського етносу.
Основна складність полягала в тому, що доводилося грати на полі суперника самому, навіть без помічника, якщо не брати до уваги розбурханого сьогоднішньою розмовою Фіму. План, який я накреслив собі в голові, виглядав непогано. Але в ньому слід було врахувати один вагомий чинник - поведінку протилежної сторони. При тому, що я дотепер не знав, хто, власне, уособлює цю сторону. Бандит? Банкір? Ребе? Чи той, хто над ними? Риболовля. Подібна риба завжди клює на дві наживки - гроші і страх. Так учив нас в Академії славетний Байда. Гроші і страх - от справжній базис терориста, бо усі вони двовимірні. Гроші і страх - їхня рушійна сила. А значить, беремо якнайгостріший гачок і страху якнайбільше, щоб гарантовано зачепити за губу, а краще - за самісінькі гланди.