Гіпотеза кохання - Хейзелвуд Елі

Їй було добре. Насправді краще, ніж добре. Було прекрасно.

— Не засни, — прошепотів він. Вона відчула, як його губи ворушили тоненьке волосся над її скронею. Олів повинна була випрямитися, але не могла змусити себе.

— Не засну. Хоча на тобі так затишно.

Його пальці сильніше стиснули її, можливо, щоб розбудити, можливо, щоб притиснути ближче. Вона була готова розтанути і почати хропіти.

— Виглядаєш так, ніби от-от задрімаєш.

— Просто я прочитала усі статті Тома. І вже знаю, про що йде мова.

— Аналогічно. Ми вказали все це у нашій пропозиції щодо гранту, — він зітхнув, і вона відчула, як його тіло рухається під її. — Нудно.

— Можливо, тобі варто задати питання. Щоб оживити атмосферу.

Адам трохи повернувся до неї.

— Мені?

Вона нахилила голову, щоб говорити йому на вухо.

— Я впевнена, ти зможеш щось придумати. Просто підніми руку і зроби капосне зауваження оцим своїм тоном. Поглянь на нього. Це може перерости в розважальний мордобій.

— Яка ж ти всезнайка.

Олів, посміхаючись, озирнулася на презентація.

— Це дивно? Що доводиться брехати Томові про нас?

Адам, здавалося, задумався про це.

— Ні, — він вагався, — схоже, твої друзі купились, на те, що ми у стосунках.

— Гадаю, що так. Я не зовсім переконлива аферистка, і іноді переживаю, що Ан може щось запідозрити. Але днями я зустріла її та Джеремі у залі для випускників.

Вони замовкли й мовчки дослухалися до останніх хвилин розмови. Перед ними Олів бачила щонайменше двох професорів, які дрімають, і кількох, які потайки працювали за своїми ноутбуками. Поруч із Адамом останні півгодини доктор Родрігес грав на телефоні у Candy Crush. Деякі люди пішли, і Ан знайшла вільне місце приблизно десять хвилин тому. Так само було і з деякими студентами, які були поруч з Олів, а це означало, що вона могла б технічно встати і залишити Адама в спокої. Технічно. Технічно десь у передостанньому ряду був порожній стілець. Технічно.

Замість цього вона знову піднесла губи до вуха Адама й прошепотіла:

— Я маю сказати, що мені це непогано підходить. Вся ця затія з фальшивими стосунками.

Більш ніж непогано. Краще, ніж вона будь-коли могла уявити.

Адам кліпнув один раз, а потім кивнув. Можливо, його рука трохи напружилася навколо її талії. Можливо, це не так, і свідомість Олів з нею жартувала. Зрештою, вже було досить пізно. Вона занадто давно пила каву, і у напівсні її були думки нечіткі та розслаблені.

— Що з приводу тебе?

— Ммм? — Адам не дивився на неї.

— Тобі це підходить? — прозвучало трохи вбого. Олів сказала собі, що це було лише через те, що їй довелося дуже понизити голос. — Або, можливо, ти хочеш фальшиво розійтись раніше?

Він не відповідав десь з секунду. Тоді, коли професорка Мосс взяла мікрофон, щоб подякувати Тому та запропонувати аудиторії поставити запитання, вона почула, як він сказав:

— Ні. Я не хочу фальшиво розходитись.

Він справді добре пахнув. І він був кумедним тим дивним, незворушним чином, але досить доброзичливим до неї, щоб вона могла проігнорувати цю його рису. Крім того, він витратив невеликий статок на цукор для неї. Справді, їй не було на що скаржитися.

Олів усілась зручніше і знову сконцентрувалась на трибуні.

ПІСЛЯ ПРОМОВИ Олів подумала спуститися на трибуну, щоб зробити комплімент Тому й поставити йому одне чи два запитання, на які вона вже знала відповіді. На жаль, десятки людей чекали, щоб поговорити з ним, і вона вирішила, що не варто стояти в черзі, аби підлабузнюватися. Тож вона попрощалася з Адамом, дочекалася, поки Ан прокинеться від сну, роздумуючи про те, що можна було б помститись, намалювавши член на її обличчі, а потім повільно попрямувала з нею через кампус назад до біологічного корпусу.

— Над тим звітом, який попросив Бентон, треба багато працювати?

— Багатенько. Мені потрібно провести кілька контрольних досліджень, щоб підтвердити результати. Крім того, є інші речі, над якими я маю працювати — асистенство та моя стендова презентація для конференції SBD в Бостоні, — Олів відкинула голову назад, відчула, як сонце зігріло її шкіру, і посміхнулася. — Якщо я буду сидіти в лабораторії щовечора цього тижня та наступного, то зможу закінчити вчасно.

— SBD ти принаймні чекаєш.

Олів кивнула. Зазвичай вона не була прихильницею наукових конференцій, враховуючи, наскільки дорогими можуть бути реєстрація, подорожі та проживання. Але Малькольм і Ан також збиралися бути в SBD, і Олів не терпілось дослідити Бостон разом з ними. Крім того, внутрішньовідомча драма, яка завжди відбувалася на академічних заходах із відкритими барами, неодмінно була розвагою класу А+.

— Я організовую цей інформаційно-роз’яснювальний захід для жінок BIPOC у STEM з усієї країни — я збираю студентів докторантури, на кшталт мене, щоб вони поспілкувалися віч-на-віч із студентами, які подають документи, і запевнили їх, що якщо вони прийдуть до аспірантури, вони не будуть самотні.

— Ан, це дивовижно. Ти дивовижна.

— Я знаю, — Ан підморгнула, взявши Олів під руку. — Ми всі можемо поселитися у спільному номері у готелі. Отримаємо безкоштовні штучки з виставкових кіосків, і нап'ємося разом. Пам’ятаєш в Human Genetics, коли Малькольм накидався і почав бити випадкових перехожих трубкою з плакатом… Що там відбувається?

Олів примружилася від сонця. Паркінг біологічного корпусу був нехарактерно забитий транспортом. Люди тиснули на гудки і виходили з автомобілів, намагаючись з’ясувати причину затримки. Вони з Ан обійшли пробку з транспортних засобів, що застрягли на стоянці, поки не наткнулися на групу аспірантів біології.

— У когось розрядився акумулятор, і він блокує виїзд. Грег, один із товаришів по лабораторії Олів, закочував очі й нетерпляче підстрибував. Він показав на червоний пікап, що застряг боком у найнезручнішому повороті.

Олів упізнала у ньому автомобіль Чері, секретаря відділу.

— У мене завтра захист дисертації — мені потрібно їхати додому, щоб підготуватися. Це смішно. І чому, в біса, Чері просто стоїть і неквапливо точить ляси з Карлсеном? Може, їм ще чаю та бутербродів з огірочками принести?

Олів озирнулася, шукаючи високу фігуру Адама.

— Так, ось і Карлсен, — мовила Ан. Олів подивилася туди, куди вказувала подруга, якраз вчасно, щоб побачити, як Чері повернулася за кермо, а Адам оббіг пікап.

— Що він… — це все, що Олів встигла сказати, перш ніж він зупинився, поклав руки на задній борт пікапа, який був на нейтральній передачі й почав…

Штовхати.

Його плечі та біцепси напнулись під сорочкою. Тверді м'язи верхньої частини спини помітно змістилися й напружилися під чорною тканиною, коли він нахилився вперед і перекотив кількатонний пікап. . на досить велику відстань до найближчого порожнього місця для паркування.

Ого.

Коли вантажівка з’їхала з дороги, пролунали оплески та свист, і пара викладачів із нейронаукового відділення поплескали Адама по плечу, коли автомобілі один за одним почали виїжджати зі стоянки.

— Нарешті, бляха, — почула вона Грега, який стояв ззаду, і застигла, кліпаючи, трохи шокована. Їй це привиділось? Невже Адам справді сам штовхнув гігантський пікап? Може, він був прибульцем з планети Криптон, який працював супер-героєм на півставки?

— Ол, ходи-но поцілуй його.

Олів обернулася, раптово згадавши про існування Ан

— Що? Ні. Ні.

— Все гаразд. Ми кілька хвилин тому попрощались, і…

— Ол, чому ти не хочеш піти поцілувати свого хлопця?

Тьху.

— Я… Я не збиралась цього робити. Я просто…

— Подружко, він щойно пересунув пікап. Сам. На підйомі. Він заслуговує на чортів поцілунок. Ан штовхнула Олів і помахала руками: «Киш!»

Олів зціпила зуби й рушила в напрямку Адама, подумки бажаючи намалювати двадцять членів на всьому обличчі Ан. Можливо, вона підозрювала, що Олів імітує свої стосунки з Адамом. Або, можливо, вона просто отримувала кайф, змушуючи Олів привселюдно проявляти почуття¸ що було свинством. У будь-якому випадку, якщо це те, що люди отримують за створення хитромудрої схеми фальшивих стосунків, яка мала принести користь любовному життю подруги, то, можливо…