1Q84. Книга третя - Харуки Мураками

Того дня, завидна, в цій холодній кімнаті зібралося для наради кілька чоловік. Керівництво було в роз'їздах, і довелось потратити цілий день, щоб дочекатися кворуму. Нарада була таємною — розмова велася тихим стриманим голосом, щоб ніхто про неї не дізнався. Увесь цей час останки Усікави лежали на столах, ніби експонат на виставці-ярмар-ку металорізальних станків. Вони вже задубіли. І могли розм'якнути принаймні за три дні. Присутні обговорювали кілька практичних питань, раз у раз позираючи на Усікаву.

Поки тривала нарада, навіть тоді, коли йшлося про покійника, в кімнаті не відчувався ні сум, ні повага до нього. Цей задубілий короткий труп викликав у їхніх душах тільки відчуття своєрідного повчального уроку й повторної переоцінки власної поведінки. Минулого часу вже ніяк не вдасться повернути, а розв'язок, який принесла смерть покійника, стосується тільки його самого. Ось це і є повчальним уроком або переоцінкою поведінки..

Що робити з останками Усікави? Очевидно, рішення було відоме від самого початку. Якби поліція дізналася про смерть Усікави, то провела б ретельне розслідування і, напевне, встановила б причетність до неї секти. Наражатись на таку небезпеку не годилося. А коли труп поволі розм'якне, треба непомітно перенести його у велику піч і притьмом спалити. Перетворити на чорний дим і сірий попіл. Дим підніметься у небо, а попіл, розсіяний на полі, стане добривом для вирощування овочів. Така робота досі неодноразово виконувалася під керівництвом Голомозого. Останки лідера були великими, і їх довелося розпилювати на частини ланцюговою пилою. А от з цим коротким чоловічком у цьому нема потреби. Це тішило Голомозого. Бо він узагалі не любив роботи, пов'язаної з кров'ю. Не переносив її появи тоді, коли йшлося і про живу людину, і про мертву.

Чоловік у ролі начальника секти поставив Голомозому запитання. Власне, хто вбив Усікаву? Навіщо треба було його прибирати? Яку мету ставив собі Усікава, оселившись в орендованій квартирі у кварталі Коендзі? Як керівник охорони Голомозий мав дати відповідь на ці запитання. Та насправді він її не знав.

У вівторок, удосвіта, йому подзвонив загадковий чоловік (то був Тамару) й повідомив, що в тій квартирі лежить труп Усікави. Розмова між ними була діловою і водночас повна натяків. Після того дзвінка Голомозий негайно викликав двох тутешніх підлеглих членів секти, які в робочому одягу квартирних перевізників прибули на місце у мікроавтобусі «Toyota-Ніасе». Мусили витратити певний час, щоб пересвідчитися, що їм не приготовлено пастки. Вони всі четверо зупинили мікроавтобус віддалік, і один з них обстежив будинок навколо. Обережність була потрібна, щоб поліція не арештувала їх, коли вони зайдуть у квартиру.

Уже затверділий труп Усікави вони засунули у перевізний контейнер, винесли його надвір і поклали в багажник. Стояла холодна ніч, а тому навколо зовсім не було людей. З допомогою кишенькового ліхтарика вони обдивилися всі закутки квартири, шукаючи слідів злочину, але не знайшли нічого, вартого уваги. Крім мінімальної кількості речей, потрібних для щоденного життя — харчових продуктів, маленької електричної пічки і спального мішка, яким користуються альпіністи. У баку для сміття вони виявили тільки порожні бляшанки з-під консервів і пластикові склянки. Мабуть, заховавшись у цій квартирі, Усікава за кимось стежив. Пильні очі Голомозого помітили на маті біля вікна легкі сліди від триніжка. Але фотоапарата не було. Не лишилось і фотографій. Напевне, їх забрав убивця Усікави. Звісно, разом із фотоплівкою. Напад на Усікаву, видно, стався під час сну у спальному мішку, бо він був у нижній білизні. Можливо, хтось безшумно проник у квартиру. І смерть супроводжувалася великими стражданнями. Бо білизна сильно просякла сечею.

До префектури Яманасі на мікроавтобусі їхало їх тільки двоє — Голомозий і Кінський хвіст. Решта залишилася в Токіо. Усю дорогу за кермом сидів Кінський хвіст. Мікроавтобус звернув із столичної швидкісної автостради на центральну швидкісну дорогу й попрямував на захід. Удосвіта дорога була порожньою, але Кінський хвіст суворо дотримувався правил руху. Бо якби поліцейський його зупинив, то їм настав би кінець. Номер на мікроавтобусі був замінений на крадений, а в його багажнику був контейнер з трупом. Виправдатись вони ніяк не змогли б. Тому весь час сиділи мовчки.

Коли вранці прибули на територію секти, тамтешній лікар оглянув труп Усікави і підтвердив, що його задушили. Щоправда, на його шиї не було виразних слідів. Лікар припустив, що, мабуть, на голову Усікави накинули щось схоже на мішок. Обстеження рук і ніг показало, що і їх ніхто не зв'язував. Не було також ознак побиття й катування. На обличчі не збереглося нічого, що свідчило б про його передсмертні муки. На ньому залишилося, так би мовити, просте запитання, на яке не мав відповіді. Як не крути, його таки вбили, але труп не був понівеченим. Лікаря це дивувало. Можливо, після смерті хтось зробив йому такий масаж обличчя, щоб воно мало спокійний вигляд.

— Безпомилкова професійна робота, — пояснив Голомозий чоловікові в ролі начальника. — На тілі немає жодних слідів. Можливо, він навіть не кричав. Бо якби від болю кричав, то серед ночі, напевне, в будинку почули б. Аматор такого не міг би зробити.

— Навіщо треба було знищувати Усікаву руками професіонала?

Голомозий уважно добирав слова.

— Мабуть, Усікава-сан за кимось стежив. За ким не було треба і про кого сам не знав.

— Може, за тим самим, що вбив лідера?

— Твердих доказів нема, але така імовірність начебто велика, — відповів Голомозий. — Мабуть, його піддали чомусь близькому до катування. Чому саме, не знаю, але, безперечно, його суворо допитували.

— І що він виказав?

— Напевне, все, що знав, — відповів Голомозий. — Не сумніваюсь. Однак щодо цієї справи йому надавали обмежену інформацію. А тому все, що він виказав, не завдасть нам реальної шкоди.

Сам Голомозий також мав обмежену інформацію. Але знав набагато більше, ніж така стороння людина, як Усікава.

— Якщо ви сказали, що робота професійна, то виходить, що до неї причетна банда? — спитав чоловік у ролі начальника.

— Так не діють ні якудза, ні бандити, — заперечливо хитнувши головою, сказав Голомозий. — Такі типи поводяться набагато зухваліше й не бояться пустити кров. Досконалості не домагаються. Вбивця Усікави-сана залишив нам послання. Мовляв, їхня організація — надзвичайно кваліфікована й на наше втручання відповість точним ударом. Тож нам нема чого пхати носа в це питання.

— Яке питання?

Голомозий хитнув головою.

— Та я сам не знаю, яке конкретно. Останнім часом Усікава-сан діяв самостійно. Я не раз вимагав доповісти проміжні результати, але він виправдовувався, що ще не може подати всього матеріалу в закінченому вигляді. Можливо, тільки власними руками хотів відкрити всю правду. А тому загинув із зібраною інформацією у своїй голові. Усікава-сан, якого звідкись привів лідер, досі діяв, як окрема бойова одиниця. До організації не звик. Судячи із системи наказів, я не міг ним управляти.

Голомозий намагався уточнити критерії відповідальності. Секта вже існувала як організація. І як така мала свої правила, які визначали нестерпні покарання за будь-які промахи.

— Власне, за ким стежив Усікава зі своєї квартири в будинку?

— Цього я ще не знаю. Якщо думати логічно, то начебто за кимось, хто мешкав у тому будинку або поблизу. Наші люди, що залишилися в Токіо, це питання розслідують на місці, але ще ні про що не доповідають. Очевидно, розслідування забере певний час. Може, краще мені податися до Токіо й самому цим зайнятися.

Голомозий невисоко оцінював практичні здібності підлеглих, залишених у Токіо. Вони були вірними, але не дуже тямущими. Ніяких подробиць про тамтешню ситуацію вони не повідомляли. Він сам упорався 6 з усім набагато краще. Бажано докладно дізнатися й про офіс Усікави. Може, той чоловік, що дзвонив по телефону, раніше цим зайнявся. Однак начальник був проти поїздки до Токіо. Велів йому та Кінському хвостові залишатися в штаб-квартирі, поки ситуація не стане виразнішою.

— Може, Усікава-сан стежив за Аомаме? — спитав начальник.

— Ні, не за Аомаме, — відповів Голомозий. — Якби Аомаме була там, то він одразу повідомив би про неї. Бо так він виконав би завдання і закінчив би доручену роботу. Можливо, Усікава-сан стежив там за кимось, хто був пов'язаний з її місцем перебування або, можливо, мав із нею зв'язок. У такому припущенні є своя логіка.

— І саме тоді, коли Усікава-сан за кимось стежив, хтось убив його?

— Можливо, — відповів Голомозий. — Самостійно занадто близько підійшов до небезпечного місця. Можливо, мав честолюбну мету — здобути надійні відомості. Якби стеження проводилося разом з нами, то ми один одного захищали б і такого наслідку, напевне, не було б.