Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

- Iдiть до резервуарiв, Валенто. Там треба весь час доглядати. Автомат ще довго не працюватиме. Стежте за ручними насосами.

Клаудо вийшов. Капiтан зайняв його мiсце за штурвалом. Олесь запитливо дивився на нього. Сказати щось вiн не насмiлювався, надто вже Капiтан був похмурий.

Але Ернановi Рамiро, мабуть, зараз було не до нього. Вiн помiтно нервував - i це найбiльше непокоїло юнака, бо досi йому не доводилось бачити Капiтана таким. Замiсть того, щоб спокiйно i впевнено вести машину, лише зрiдка поглядаючи на циферблати приладiв, цього разу Капiтан раз у раз переводив рiзнi перемикачi, натискував на важелi й рукоятки, мов нiщо не могло задовольнити його. Найчастiше вiн спиняв погляд на маленькому свiтному циферблатi бiля самого пульта керування, i кожного разу на його обличчi з'являвся вираз незадоволення.

Олесь i собi зазирнув на той циферблат. Стрiлка на ньому нервово хиталася з боку в бiк. Вона то кидалася лiворуч, майже до нуля, то повiльно, нiби з зусиллям, вiдсувалася праворуч, щоб потiм знову рвучко пересунутись лiворуч. Це свiдчило про якусь затяжну несправнiсть, бо Олесь пам'ятав, що та стрiлка звичайно стояла ранiше майже нерухомо мiж цифрами "3" i "4".

Раптом Рамiро заговорив - наче сам й собою. Голос його звучав незвично глухо: так говорить людина, яка ледве стримує себе вiд гнiву.

- Вони почали проти мене вiйну, мерзотники! Так пiдступно, жорстоко! Розставити на дорогах мiни, щоб знищити "Люцифер"!.. Знищити машину, рiвної якiй немає в свiтi! Хiба це не дикунство?.. Я завжди знав, що фалангiстськi вбивцi не здатнi на чесну боротьбу, вони надто тупi, надто боягузливi для цього. їхня зброя - пiдступнiсть, вони гiршi вiд гадюк! Вони намагаються вкусити нишком! Що ж, я мушу терпiти це, чи що? Я, який на десять голiв вищий вiд них усiх?.. А тi пiдпiльники на чолi з уславленим Фредо Вiкторе ще вважають, що я зобов'язаний з чимсь рахуватися, чекати якихось вказiвок вiд комiтету чи вiд когось ще... Дурницi! То не для мене, не для людини в надзвичайному становищi, не для господаря "Люцифера"! I я доведу це. Фалангiсти оголосили мене поза законом,- гаразд, тепер я змушу всiх зважати на мої власнi закони!

Погляд його впав на Олеся, нiби щойно помiтив юнака.

- А, ти тут? - мовив Капiтан. - От бачиш? Та ти не знаєш, у чому справа... Вони, цi негiдники, поставили в рiзних мiсцях мiни. I серед тих мiн є такi, що вибухають не вiд натиску на них, а, мабуть, вiд самого коливання повiтря чи вiд звуку... не знаю ще; ручуся тiльки, що колеса "Люцифера" не натиснули на них, бо вiн iшов над шляхом, пiдтримуваний потоком антигравiтонiв. I все ж таки одна мiна вибухнула! Добре хоч, що з запiзненням, уже пiд кормою машини. Але та мiна все ж пошкодила автоматичний апарат, який подавав водень для реакцiї сполучення!

Тепер Олесь починав розумiти, що сталося. А Сивий Капiтан говорив далi:

- Подача водню ручним насосом дуже непевна, час вiд часу виникає нестача водню. А це призводить до зменшення кiлькостi необхiдної для дiї всiх апаратiв енергiї... зокрема електромагнiтного генератора, вiд справної дiї якого залежить безпека "Люцифера", його електричний захист, що вiдштовхує кулi й снаряди... Розумiєш?

Олесь кивнув головою.

- I взагалi, я мушу зараз витрачати значно бiльше водню, - вiв далi вже спокiйнiше Капiтан; розмова про улюблену ним технiку, очевидно, допомагала йому опановувати себе. - Мiни можуть бути всюди, значить, треба вести "Люцифер", нiде не торкаючись колесами грунту. Для цього потрiбна налагоджена, чiтка подача водню, бо генератор антигравiтонiв теж пожирає багато енергiї...

- А машинi весь час не вистачає водню, - додав Олесь мимоволi, поглядаючи на маленький свiтний циферблат, на якому все так само стрибала i кидалася лiворуч неспокiйна стрiлка.

Ернан Рамiро здивовано поглянув на юнака, наче вражений його зауваженням. На мить його обличчя просвiтлiло, насупленi брови розiйшлися. Але тiльки на мить.

- Ти розумний хлопець, Олесю, - промовив вiн з вiдтiнком схвалення. Не пам'ятаю, щоб я колись говорив тобi про цей прилад i значення того, що вiн показує. Значить, ти сам устиг додуматися? Добре, добре! Тодi ми використаємо це не вiдкладаючи. Зараз менi потрiбнi всi сили, кожна пара рук. Ставай сюди. Ти допомагатимеш менi. Хочеш?

Запитання було явно зайвим, весь вигляд Олеся свiдчив про це. Капiтан ледве помiтно посмiхнувся.

- Стеж за стрiлкою. Як тiльки вона опускатиметься нижче риски з цифрою "2", не кажучи вже про наближення до нуля, вiдкривай цiєю рукояткою кран додаткового резервуара водню. А я займуся iншим. Ми скорiше дiстанемося бази, де полагодимо пошкодження!

Чи ж варт говорити, з якою готовнiстю Олесь приступив до виконання першого свого обов'язку на "Люциферi"?.. I на хвильку навiть подумав: є й користь з того, що "Люцифер" пошкоджено! Те пошкодження незабаром полагодять, це безсумнiвно. А зате вiн, Олесь бере участь у керуваннi машиною.

Коли б юнак тiльки знав, що чекає його попереду!

2. СЛОВО МАЄ ГЕНЕРАЛ ДА ХУРАНIТО

Все схилялися перед Мiгелем Хуанесом в управлiннi полiцiї. Низькi поклони чиновникiв, старанне козиряння полiцейських агентiв, дверi, що немов самi широко розчинялися перед особливо уповноваженим, перешiптування при його появi, заздрiснi погляди - все це свiдчило про те, що де-де, а тут напевне знають, з ким мають справу! Та навiть коли б в управлiннi звiдкись прочули, що Мiгеля Хуанеса призначають начальником державної iберiйської полiцiї, - i тодi не можна було б виявляти до нього виразнiших ознак шанування i запобiгливостi.

Недбало вiдповiдаючи на вiтання, i не виявляючи, як тiшиться його душа цiєю п'янкою атмосферою, Мiгель Хуанес невимушено увiйшов до кабiнету начальника полiцiї заздалегiдь готовий вислухати нову серiю заслужених комплiментiв. Чуття не обмануло його. Карло Кабанерос чи не кинувся йому назустрiч, незграбно перевалюючись на коротеньких товстих нiжках, затягнених у червонi рейтузи.

- А, Хуанес, нарештi! Де ж це ви пропадаєте, друже мiй? - почув вiн знайомий хриплий голос, якому начальник даремно намагався надати лагiдного вiдтiнку. - А я чекаю вас, уже кiлька разiв дзвонив вам. Вiдпочивали, мабуть? Розумiю, розумiю...

- Так, пане Кабанерос, - ствердив, сiдаючи в крiсло, Мiгель Хуанес. Надто втомився за останнi днi. Але...

- Звичайно, звичайно, - перебив його начальник, - я ж кажу, що розумiю. Ми з вами заслужили вiдпочинок, Хуанес! I я нiколи б не турбував вас, коли б не виклик мiнiстра внутрiшнiх справ.

Мiнiстра? Самого мiнiстра внутрiшнiх справ, правої руки каудiльйо, пихатого генерала Франческо Альдумеро да Хуранiто?.. Мабуть, на обличчi Мiгеля Хуанеса надто ясно виявилося здивування, бо начальник полiцiї, посмiхаючись, ствердив.

- Так, так, друже мiй, нас викликає сам генерал Альдумеро да Хуранiто! Пiвгодини тому дзвонив його ад'ютант i передав цей виклик. Бiльше нiчого поки що не можу вам сказати, бо не знаю й сам. Мiнiстри, бачте, не повiдомляють, навiщо вони викликають. Але менi здається, що це може бути пов'язане з врученням орденiв... вам, ну й менi також,- додав вiн, скромно опускаючи свої тьмянi очицi.