Категории
Самые читаемые
RUSBOOK.SU » Любовные романы » Современные любовные романы » Кавовий присмак кориці. - Лариса Денисенко

Кавовий присмак кориці. - Лариса Денисенко

Читать онлайн Кавовий присмак кориці. - Лариса Денисенко

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 32 33 34 35 36 37 38 39 40 ... 47
Перейти на страницу:

Слiд вiддати пiдлiткам належне. Вони не зґвалтували Алiси,

а старанно вiдробляли червонець. Пропонували Алiсу сплячим мешканцям квартир типових будинкiв. «Може, її пiдкинути, як те немовля в колисцi, пам'ятаєш, у французькiй стрiчцi?» Нiхто її не хотiв брати, хоча дверi попри всi застороги вiдкривали. Нарештi вони знайшли квартиру, якої їм нiхто не вiдчиняв, i один кмiтливий хлопчик, або просто бiльше за всiх спраглий горiлки, бо цицьки Алiсинi йому набридли (вiн припинив їх вiдчувати) полiз у її сумку, отримавши за це кiстлявою Алiсиною рукою по карку, та вiдчинив дверi. Вони поклали Алiсу на пiдлогу i втекли. «А вот эта улица, а вот этот дом, а вот эта девушка, что я… что я…». Зрештою дивно, що це виявилося саме моїм помешканням. Я поринула в сон. А слiд пам'ятати, що «сон алкоголiка короткий i неспокiйний».

Саме тому Алiса схопилася дуже рано. А ще ранiше вона впустила у свiй мозок деякi думки. Я помiтила, що припинила телефонувати людям. Я нiкому не дзвоню. Нi тим, кого вважала за друзiв, нi тим, кого тримала за ворогiв. Я не телефоную мамi, не телефоную батьковi, друзям дитинства, коханцям, яких залишила, як моряк хвойд по всiх портах, я не телефоную колегам. Нiкому. А коли дзвонять менi, то я поводжуся, начебто все це - природна рiч. Це менi мають телефонувати, а не я. Чого це я мушу комусь телефонувати? А ще я задумалася, що приємнi речi одне одному люди говорять переважно святкуючи днi народження. Я вирiшила, що це несправедливо. У моєму мозку переливалося спиртне, я витягла нотатника i почала роздивлятися телефони, напружувати мозок не було нiякої змоги, пошуку гiдної кандидатури для мого дзвiнка не було. Алексовi не пощастило, його записано було першим на лiтеру «А». До того ж, я чомусь вирiшила, що вiн неодмiнно має менi зрадiти.

Алекс, певна рiч спав. Пусте створiння. Нi, вiн не поет. Хто спить такої ночi? Поети точно не сплять. Але слухавку вiн усе ж узяв, уже не пригадаю на якому гудковi. «Чєєєєго?», - спитав Алекс. «Алексе, ти - чудовий. Ти знаєш, який ти чудовий, друже? Ти - сексапiльний, ти - розумний, ти - тонка натура, котра вiрить i довiряє людям. Котра закохана в це паскудне людство! Ти - неперевершений, ти - загадкова планета, що миготить у темрявi. Ти знаєш, як мiцно я тебе люблю, Алексе, i що ти для мене означаєш?» «I який це поц телефонує? Ти на годинника дивишся, мурло?», - вiдiзвався «тонка натура» Алекс. Йому навiть не позiхалося, як слiд. «Сука ти, Алексе, не цiнуєш простих людських почуттiв», - сказала я натомiсть. «Алiсо? О, то це ж Алiса, так? Слухай, звiдки ти? Тобi лiкуватися потрiбно, до речi, тобi не втомилися про це говорити?» Я сказала, що залюбки побiгла б до лiкаря, але ще рано, лiкувально-профiлактичнi кабiнети замкнено.

Алекс спитав, чи я не перебрала, чи, може, не дiйшла додому? Я чесно зiзналася, що напилася, i додому мене доволокли стороннi хлопцi. «А. Зрозумiло». Алексовi майже завжди все було зрозумiло. «Слухай, ти що, менi зовсiм не радий? Тобi часто телефонують уночi, аби розповiсти, який ти чудовий? Можу вiддати останнього зуба, що це сталося з тобою вперше. Ти що, навiть не подякуєш менi на доброму словi, виродку?», - правила я задля пiдтримки нашої чудової розмови. «Дякую, аж пiдскакую, заразо. Я тобi цього не подарую i доконче вiдплачу тим самим», - ввiчливо вiдповiв Алекс. «Ложкой снег мешая, ночь идет большая, что же ты, глупышка, не спишь? Спят твои соседи, белые медведи, спи и ты скорей, малыш», - вирiшила заспiвати я йому наостанок колискової пiсеньки. «Я тебе вб'ю», - пообiцяв невдячний баламут Алекс.

Пiсля розмови з Алексом я вирiшила не засинати, все одно ще трохи - i час збиратися на роботу. Але я помилилася. Прорахувалася. Перебуваючи за кордоном, я забула улюбленi забавки нашого чиновництва, а саме - традицiйнi перенесення святкових днiв. Напевне, улюбленою грою дитинства чиновникiв була п'ятнадцятка. Пам'ятаєте таку? Треба пересувати числа. Щоби там щось збiглося. У них, мабуть, нiчого не збiгалося, i це їх утiшало. Iноземцi верещали вiд таких перенесень, вони казилися. Тут працюємо, а тут - не працюємо. Тут працюємо в суботу за якусь середу, аж потiм гульк - цiлий тиждень гуляємо. «Чому ви день працюєте, а тиждень гуляєте?», - питали спантеличенi iноземцi. «Тому що перенесли свята», - вiдповiдали їм у наших посольствах. Саме через перенесення я переполошила наших охоронцiв, котрi повiдомили мене, що нiкого не впускатимуть. «Ти б краще поспала», - сказав один iз них, найтурботливiший, сонний i злий.

«Ти б краще випила пива, Алiсо», - сказав менi мiй внутрiшнiй голос, якому кортiло посмоктати хмiльного. Я повагалася дещицю, розмiрковуючи, хто менi ближчий: охоронець Валерик, що порадив менi проспатися, чи мiй внутрiшнiй голос, якому кортiло попиячити вранцi. Вирiшила, що мiй внутрiшнiй голос значно бiльше мене знає. I пiшла до бару. Менi остогидла ця пивниця. Але її розташовано поруч моєї роботи. Це її перевага. Правда, є ще одна. Тут не грає радiо «Шансон», але на тишу марно сподiватися, натомiсть тут шпарить телевiзiйний канал «Євроспорт». Я замовила пива. Два кухлi вiдразу, щоб не заганяти сонного офiцiанта. Вiн дивиться на мене з повним розумiнням мого стану. Якiсь невiдомi менi тенiснi дiвчатка в бiлих спiдничках старанно гасають кортом. Нi, спостерiгати за ними менi не варто, бо може знудити, вони такi рухливi. Я вирiшила випити за їхню перемогу, може, це їх зупинить?

У барi було мало народу. В нас немає культури ранкових снiданкiв, такої, яку сповiдують, примiром, канадцi. Вони просинаються, вiдчиняють вiкна, йдуть пробiгтися, повертаються, хутенько пiд душ, i - мерщiй до кав'ярнi, замовляти один iз багатьох рiзновидiв омлету чудового ранку вихiдного дня. Вони виходять цiлими родинами. Гомонять. Читають величезнi газети. Розглядають людей. Рогалики з висiвками, кава

у величезних картонних склянках, омлети з грибами, омлети з кропом, омлети з анчоусами, мед, джем, бекон. Про що ви кажете? Якi снiданки вранцi у вихiдний? Ми ж не божевiльнi канадцi. Нашi сплять довше, жiнки встають ранiше, щоб зробити святковий олiв'є (чи, як пишуть у генделиках, «салат росiйський»), насмажити картоплi на салi та пiдсмажити курячих стегон. I посеред столу чекає на вирiшення своєї долi пляшка горiлки. «Мир, труд, май».

I тут я згадала. Я згадала, що саме сьогоднi в мене ювiлей. Так, двадцять рокiв тому, саме такого святкового й теплого дня, похмiльного дня, на природi це й вiдбулося. Як його звали? Здається - Михась. «Чтоб сразу и больно», - як спiває Єва Польна. Хоча я б не божилася, бо не пам'ятаю точно. Отже, сьогоднi - двадцять рокiв мого статевого життя. Боже ж мiй, яка кругла дата. Комусь просто двадцять рокiв, а в мене вже стiльки статевому життю. I в цьому полягає суттєва рiзниця. Що вони, двадцятирiчнi, порiвняно зi мною? Що я, з двадцятирiчним досвiдом, порiвняно з ними? «Горiлки, любий», - весело звернулася я до офiцiанта. Жити вiдразу стало легше. I тут я побачила його.

1 ... 32 33 34 35 36 37 38 39 40 ... 47
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно скачать Кавовий присмак кориці. - Лариса Денисенко торрент бесплатно.
Комментарии
Открыть боковую панель
Комментарии
Вася
Вася 24.11.2024 - 19:04
Прекрасное описание анального секса
Сергій
Сергій 25.01.2024 - 17:17
"Убийство миссис Спэнлоу" от Агаты Кристи – это великолепный детектив, который завораживает с первой страницы и держит в напряжении до последнего момента. Кристи, как всегда, мастерски строит