ІВАН МАЗЕПА. Життя й пориви великого гетьмана - Ілько Борщак

Коли у березні 1708 р. леди скреснули, діяльність з обох боків припинилася. Шведи вибрали на головну квартиру Будищі на правому березі Ворскли, а цар, вернувшись до Росії, полишив команду Меншикову.

Оба противники намагались приєднати для себе запорожців. Петро вислав на Січ послів з дарунками і красномовного архімандрита. Та кілька днів пізніше приїхали туди і висланці Мазепи: Орлик, генеральний суддя Чуйкевич, київський полковник Мокієвський, свояк гетьмана і Мирович, один із найславніших мазепинців, бунчуковий товариш.

23 березня зібралась Січова Рада. Вона вислухала спочатку московських послів, потім казала прочитати лист від Мазепи. З питомою собі зручністю він пригадав усі кривди царів супроти України; при допомозі шведів, казав він, Україна зможе скинути московське ярмо і вибороти собі свободу. Після цього прочитали лист від кримського хана, який радив запорожцям станути на боці Мазепи.

Кошовий отаман Кость Гордієнко, відомий патріот і енергійна людина, якого ім'я згодом стануло поруч Мазепиного, сказав у користь гетьмана прегарну промову, що перехилила терези. Запорожці голосували однодушно за старокозацьким звичаєм союз із Мазепою.

Ця подія мала велике значення в історії України.

Запорозька Січ була найбільше демократичним середовищем на Україні і завсіди була готова боронити проти гетьманів і нових панів бідноту і піддержувати найрішучіше соціальні домагання. Саме та Січ заявилась за Мазепою п'ять місяців після руїни Батурина, коли вигляди на успіх були вже дуже слабі. Цим актом український народ немовби зняв рішення гетьмана на висоту національного повстання. Запорожці ніколи не погоджувалися з соціальними поглядами Мазепи і його оточення. Та тут вони пожертвували своїми особистими нахилами для вищих інтересів українського народу, якому загрожувала Москва.

І тепер, як за часів Хмельниччини, суспільні різниці, ворожнечі і чвари, що настроювали запорожців проти української аристократії відійшли на другий план перед національною ідеєю, загроженою чужинцями.

Мазепа не був уже провідником українських панів у боротьбі проти російського царя, але став вибраним представником українського народу. Москва не помилялась щодо цього; вона хотіла вжити проти запорожців найгостріших репресій: адже саме там серед них, більше як 25 літ мазепинські ідеї находили собі захист і прокидалися…

До Карла XII вислали лист Костя Гордієнка. Кошовий отаман заявляв в "імені запорозької братії", що він сам і його товариство приймає опіку шведського короля. Вони ладні були йти на ці жертви, щоб вибороти собі свободу і "молились до Бога за успіх для шведів".

30 березня Карло XII прийняв у Будищах запорозьких послів. Посли не вийшли ще із королівського табору, як Гордієнко почав наступ на москалів. Запорожці знищили залогу в Кобеляках й усі відділи, розташовані у цій прикордонній смузі, що мали піддержувати серед населення прихильний настрій для царя. В кількох днях загальне становище змінилося в користь союзників і Україну опорожнили аж до Дніпра.

6 квітня Гордієнко приїхав до Будищ зі своїм генеральним штабом. Мазепа вислав йому назустріч двох полковників і 2000 козаків. Вони мали провести запорожців до Диканьки, давнього Кочубеєвого маєтку, де ще недавно Мазепа зустрічався із Мотрею.

Гетьман прийняв Гордієнка у великій залі навстоячки у святочному одязі за столом, на якому лежали гетьманські відзнаки. Отаман поклонився йому, похиливши перед ним бунчук на знак пошани і сказав:

– Ми, запорожці, дякуємо тобі, ясновельможний пане, що ти взяв собі до серця, як слід було найвищому провідникові України, долю нашої батьківщини і рішив визволити її та скинути московське ярмо. Ми певні, що це єдина твоя мета, що не шукаєш особистих користей, звертаючись за допомогою до шведського короля. Тому ми хочемо вірно помогти йому і, станувши на твоєму боці, жертвувати, коли буде треба своєю кров'ю і життям. Як довго треба буде йти до тієї високої довгожданної мети, ми будемо слухати тебе у всьому. Ми просимо тебе нести надалі тягар, який ти взяв на себе, а ми допоможемо тобі в цьому по змозі своїх сил. Ми готові присягнути перед Богом на вірність тобі, ясновельможний пане, але хочемо, щоб й ти, гетьмане, склав присягу, що будеш іти в згоді з нами, дбати за добро батьківщини.

Мазепа відповів йому:

– Дякую Вам, запорозьке товариство, за довір'я до мене. Слава за ваше шляхетне бажання допомогти рідному краєві. Бог мені свідком, що, порозуміваючись зі шведським королем, я не зробив це ні з легким серцем, ні з огляду на особистий інтерес. Вела мене до цього тільки любов до нашого народу. Не маю жінки, ні дітей. Я міг би осісти у Польщі або деінде і так доживати спокійно решти моїх днів. Та після того, як я стільки літ проводив долею України і служив їй так вірно по змозі своїх приходних сил, моя честь і моя любов для нашого народу не дозволяє мені сидіти з заложеними руками і віддати рідний край на поталу лютого гнобителя. Я знаю добре, що цар має намір заслати нас на іншу землю, а з вас, запорожців, зробити своїх драгунів і знищити ваш осідок. Я звернувся до шведського короля і маю надію, що Бог допоможе нам скинути це соромне ярмо. Отже, працюймо одностайно, брати запорожці!

Мазепа прийняв своїх гостей бенкетом, де не бракувало нічого, бо запорожці вміли їсти й пити. На другий день Гордієнко зі своєю дружиною станув перед Карлом XII, який прийняв їх якнайщиріше; король, що був увесь захоплений воєнним ділом, мусив цікавитись запорожцями, яких лякалися навіть турки й татари. Гордієнко привіз із собою більш як 100 московських полонених, зібраних по дорозі; королеві дякував за те, що прийшов помагати Україні і вихвалював шведських вояків. Державний секретар Гермелін відповів йому по латині, а Сольтан, особистий приятель Карла XII, слав'янознавець, негайно переклав цю промову.

Шведський король приймав кілька днів запорожців; не забув і Січі, куди послав гроші з окремим привітом, щоб його відчитали на Раді. Мазепа зі свого боку був не менше щедрим і дарував запорожцям 50000 золотих дукатів. Таким робом і провідники запорозьких козаків скористали дещо із щедрої гетьманської руки.

Гетьман підписав із запорожцями формальну умову. Мазепа склав у своїй резиденції бажану присягу; козаки у церкві в Будищах. Карло XII піддержав умову своїм зобов'язанням. Він обіцяв, що не підпише з царем миру, заки Україна і запорожці не будуть вільні на завсіди від московського панування, заки не повернуть їм давніх історичних прав і привілеїв. Крім цього, король обіцяв дбати, щоб його військо нічим не нарушувало життя мешканців цього краю.

Запорозькі посли, до яких приєднались шведські старшини, вернулися на Січ. Вони проходили попід мури Полтави, що наче острівець серед моря трималась із московською залогою серед збунтованої країни. Коли москалі побачили з-поза окопів запорожців, почали стріляти. На приказ Гордієнка сотня козаків, найкращих стрільців, наблизилась до мурів і відповіла стрілами, від яких на місці попадали деякі московські старшини.

Мазепа, користаючи з подорожі запорозьких послів, вислав до султана свого представника, щоб намовити його якомога до війни проти царя.

Новий союз гетьмана з запорожцями мав велике значення стратегічно-політичне. Моральні огляди теж грали чималу роль. Цар не міг уже у своїх демагогічно-брехливих маніфестах казати, що Мазепа потайний католик та продався полякам. Запоріжжа "захист і корінь українського простолюддя" (аsilium et radix plebis ucrainiensis) було завзятим заборолом православної церкви, козацьких вольностей і бідного селянства проти панів. Постанова козаків, які мали серед народу любов і пошану, їх вільний вибір на користь Мазепи вказували ясно, де треба шукати оборони народної справи.

Наслідки цієї події появились швидко. До гетьманського табору напливали добровольці, і за кілька днів можна було з них скласти новий полтавський полк. Селяни почали дбати за харчі для шведського війська, й ватаги партизанів творилися проти москалів, які, почуваючи довкола себе народну ворожнечу, почали поводитися як справжні вороги, що шукали скрізь серед українців прихильників Мазепи. Один чужинний генерал на московській службі Рен головно вславився цією варварською поведінкою аж до дня, коли Карло XII з запорожцями у наступі розбили його сили.

Союзники мусили піддержувати лінію безпосередньої комунікації з запорожцями на Дніпрових островах, а через них із турками та татарами. Та щоб зовсім забезпечити собі цей головний шлях, треба було здобути полтавську фортецю, де все ще сиділа московська залога. Тому Карло XII і Мазепа рішили зробити на неї наступ.

Запорожці почали копати окопи довкола Полтави. Вони були майстрами, як вести облогу. У половині травня Карло XII переніс свій головний табір в околиці тієї фортеці, яку шведська артилерія почала негайно обстрілювати. Нарешті вся українсько-шведська армія розташувалась довкола цих мурів.