На дальних берегах. Том первый. - Sgtmadcat

"То я ранише пропонував, бо не знав усього. А тепер знаю. Князь у Сейми засидае. Йому байстрюк такий зараз не те що не потрибен - небезпечний. Розмови пидуть - його з Сейму попросять. Ось вин и пидислав своих холуив щоб тебе вбити." Ну думаю: "Взагали здорово. И що тепер робити?" А Стець мени: "Пишли з нами - я тебе з Сучко познайомлю. Може на що згодишся."

- Сучко? Интересная фамилия…

- Дуже. Приводять вони мене в будинок, виходить це самий Сучко, инши навколо сидають и запитують: "Хто такий? Звидки родом? Навищо прийшов?". Ну я, як е, все видповидаю, що кликати Михаем. Призвище по батькови «Корецький», по матери «Доля», бо батька мене не визнавши. Сам з Тернивцив, Стець пидтвердить, вин же мене сюди и зманив, а потим така пляска почалася, що краще б я з дидом коней кував. А конкретно до них я прийшов тому, що роботи немае и не передбачаеться, бо дивляться на мене як на собаку останню. Сучко кивае и каже: "Ось це вирно. Ось тут ти сам горя сьорбнув и тепер розумиеш, що треба нам незалежнисть. Щоб не чужи, а ми сами соби господа були."

Загалом, гладко стелив. Я перейнявся, тим бильше що им якраз людина, в зброи та машинах розумие, був потрибний. Став я в их организации техником. Зброю лагодив, обризи робив, автомобили ремонтував. Гроши у них водилися, так що мени сарайчик зняли, де у мене, для увази, майстерня була слюсарна. Добре я тоди в ний заробатывал...

Михай со вздохом закатил глаза вспоминая те счастливые времена. Судя по всему, такая жизнь ему была по душе куда больше, чем выпавшие на его долю приключения.

- А один раз працюю - чую як Стець обговорюе як когось вбити. Ну и поумничать виришив. Язик то у мене за зубами не тримаеться - сами знаете. Кажу: "Треба зробити так, щоб схоже було на випадковисть. Тоди, може, навить розслидувати особливо не стануть - ну не пощастило людини? Кого тут звинуватиш? Бога?" А вони вси таки досвидчени, бували, смиються, мовляв: "Багато ти в цьому розумиеш?" Я обидевся, ну и ляпнув з дуру: "Багато - не багато, а двох в могилку звив и, нихто, навить, не зрозумив." Вони в особи зминилися и до мене, мовляв: "Це як так?" Ну я им и про Бартоша и про начальника того розповив. Правда, трохи прикрасивши.

Ну ту мене вже всерйоз почали питати, як би я цю справу зробив. Я злякався - хвалитися одне, а в справи себе показати, щось инше. Сказав, що подивитися треба. Постеживши. Хто такий, куди ходить, що робить? А Стець мене бере, и каже: "Пишли - покажу. Людина та дуже погана - кшездцям про наши справи доносить. Так що, якщо його просто вбити, то полиция сильно шукати буде. А якщо зможеш все як нещасний випадок уявити - то простише буде."

Звякнуло переговорное устройство. Капитан принял вызов, послушал и кивнул.

- Я сча поднимусь в радиорубку — меня там хочет кто-то. Давай может, заодно, еще что на закуску, кроме сала, захвачу?

- Це як вам буде завгодно. Я тут посиджу, якщо ви не проти?

- Ага. Я мигом.

Капитан сжевал еще кусочек сала и вышел. Михай, как только за ним закрылась дверь, метнулся сперва к ней, чтобы послушать, потом к сейфу. Достав из протеза инструмент, он вскрыл замок, быстро просмотрел тетради и папки, после чего нашел пакет с документами, которые передал Коваль и перебрал конверты с информацией на членов команды. Не найдя ничего про себя, Михай вернул все как было, запер и сейф и с облегчением бухнулся обратно на диван. Капитан вернулся неся копченую рыбину и тарелку с овощами.

- Вот так оно красивше будет. А то сало — оно конечно хорошо, но больно уж по поджелудочной бьет. Доктор ругаться будет.

- Добре. Мени теж вже про здоровья думати треба. На чому я зупинився?

- Прибить вам кого-то надо было.

- Точно. Ну там розповидати особливо нема про що. Та людина двирником працював. Я походив навколо, подумав... Ворота в будинку були здорови, важки. Ми з Стецом и ще парою хлопцив ти ворота ломом пидняли и пару гайок пид петли пидклали. Вин ворота видкривати почав, вони зирвалися и його прибили. Нещасний випадок.

- Это как? Я че то не понимаю, как они от пары гаек сорваться могли?

- Ось и полиция не зрозумила. Валяються якись гайки и валяються. А там все просто: гайки то вони шестигранни! Якщо покласти их на ребро миж вухом, яким ворота на штир надягають и кильцем на штири, на яке це вухо лягае, то коли ворота почнеш видкривати, гайка почне котиться. И встане на ребро. А в ребрах вона ширше, ниж по площинах. Якщо правильний розмир пидибрати, то вона в цей момент вухо зи штиря скине.

- Хитро! Серьезно — я бы не додумался.

- Нихто не додумався. Стець розповив, як ми його... У всих очи повилазили. Я разом найкрутишим спецом у цих справах зробився. Ну и понеслося... Всього переказувати не буду - багато, та й гордиться особливо ничим. Але мени тоди подобалося. Вси мене поважали, говорили, який я розумний, хитрий та винахидливий. А я, дурень, слухав… "Лихом" якраз тоди мене прозвали.

Заткнув себе рот пучком лука, Михай некоторое время меланхолично жевал, заново переживая прошлое.

- А потим викликае мене до себе Сучко и каже: "Хлопець ти хороший, справжний, багато для нас всього зробив, але все одно е сумненья. Кажуть, що раз ти наполовину кшездец, то и вири тоби немае." Я вид такого аж пидстрибнув. Кажу: "Ось ти раз! Ти мене гонють, бо я наполовину приполець, ви - бо я наполовину кшездець. Це що взагали таке робиться?" Сучко рукою махнув: "Е така справа, яка видразу всим покаже, на який ти сторони." Я, само-собою: "Яке?" А вин мени: "Батьку твого треба вбити - Князя Корецького." Я аж охнув: "Це-ж, хороший чи поганий, а всеж батько!" А Сучко мени: "Так. Ось тому, писля цього, питань ни у кого не залишиться. Виришуй - за кого ти?"

- Отказался?

- Треба було... - схватив бутылку, Михай налил только себе и быстро выпил, не предлагая Капитану и не закусывая, - Тильки вони мени щильно на вуха сили. И Сучко