Шлях митця. Духовна дорога до примноження творчості - Кемерон Джулія

Спостерігаючи за творчими спробами своїх дітей, батьки лише зрідка говорять: «Спробуй і подивися, що вийде». Тоді, коли значно доречнішою була би підтримка, вони пропонують обачну пораду. Сором’язливі молоді митці, додавши до власних страхів ще й батьківські страхи, часто відмовляються від яскравих мрій про творчу кар’єру і осідають у сутінковому безбарвному світі невикористаних можливостей і жалю. Там, між мрією про реалізацією задуманого і страхом поразки, народжуються митці-тіні.

Тут доречно було б згадати про Едвіна, нещасного маклера-мільйонера, у якого єдина радість у житті — його колекція витворів мистецтва. Попри неабиякий талант до образотворчого мистецтва, ще з дитинства всі очікували від нього реалізації лише у фінансовому секторі. На двадцять перший день народження батько подарував йому місце на біржі. З того часу син так і залишився маклером. Тепер йому тридцять п’ять, він водночас і дуже багатий, і дуже бідний. За гроші творчу самореалізацію не купиш.

Оточивши себе митцями і їхніми витворами, він нагадує дитину, яка притулилася носом до вітрини крамниці з цукерками. Він дуже хотів би стати більш творчим, проте вважає, що цей привілей не для нього. Едвін щедра людина і нещодавно зробив подарунок одній жінці, яка займається творчістю, відшкодувавши її витрати упродовж року, щоб вона могла реалізувати свої творчі задуми. Оскільки його виховали з твердим переконанням, що слово «митець» він не може застосувати до себе, Едвін не здатен зробити такий самий подарунок самому собі.

Такі випадки не поодинокі. Дуже часто творчі поривання дитини не помічають або придушують. Нерідко батьки, маючи якнайкращі наміри, намагаються виховати в дитині більш раціональні якості. «Перестань фантазувати і опустися на землю!» — одне з найпоширеніших зауважень. Або ще: «Ти ніколи нічого не досягнеш, якщо продовжуватимеш літати у хмарах».

Маленьких митців змушують думати і поводитися так, нібито вони маленькі лікарі і юристи. Нечасто можна зустріти сім’ю, яка, наслухавшись міфів про творчих людей, що заледве животіють, порадить своїм дітям не здаватися і спробувати побудувати кар’єру в царині мистецтва. Натомість, якщо дитині щось узагалі порадять, то щонайбільше — сприймати мистецтво як хобі, творчу облямівку, що прикрашає реальне життя.

У багатьох сім’ях вважають, що кар’єра у мистецькій сфері існує десь за межами їхньої соціальної і економічної реальності. «Мистецтвом за світло не заплатиш». Як наслідок, навіть якщо дитину й заохочують до потенційного вибору мистецтва як професії, то просять робити це «раціонально».

Ерін, талановитому лікарю-педіатру, було вже біля тридцяти п’яти років, коли вона почала відчувати нав’язливе невдоволення своєю роботою. Не знаючи, який напрямок для себе обрати, вона почала адаптовувати одну з дитячих книжок для екранізації. Поки вона цим займалася, їй наснився віщий сон про покинуту дитину, свого маленького внутрішнього митця. Перед тим, як стати педіатром, Ерін була талановитою студенткою факультету мистецтв. Протягом двадцяти років вона пригнічувала свої творчі пориви, витрачаючи всі творчі зусилля для допомоги іншим. Тепер, у майже сорокарічному віці, вона несподівано усвідомила, що прагне допомогти самій собі.

Подібні історії трапляються дуже часто. Художників-початківців заохочують стати вчителями малювання чи спеціалістами з арт-терапії для людей з особливими потребами. Молодим письменникам радять зайнятися адвокатурою — професією, де важливо вміти добре володіти словом, чи медициною — бо ж вони мають такі непересічні розумові здібності. Отож дитина з вродженого оповідача історій перетворюється на талановитого психотерапевта, який вислуховує чужі історії.

Занадто налякані, щоб самим творити, дуже часто із заниженою самооцінкою, яка перешкоджає зізнатися навіть самому собі у мріях про мистецтво, ці люди натомість стають митцями-тінями. Бувши справжніми майстрами від Бога, проте не помічаючи своєї істинної сутності, митці-тіні часто знаходяться поруч із тими творчими особистостями, які заявили про себе на повний голос. Не в змозі розпізнати у собі те творче начало, яким вони так захоплюються, вони часто зустрічаються або одружуються із людьми, які активно будують мистецьку кар’єру — саме ту кар’єру, якої митці-тіні таємно прагнуть.

Коли Джеррі усе ще застряг у глухому куті своєї творчості, він почав зустрічатися з Лісою, яка мала неабиякий талант, але була бідним художником-фрілансером. «Я твій найвідданіший шанувальник», — часто говорив він їй. А от у чому він їй одразу не зізнався, то це в тім, що він сам мріяв стати кінорежисером. Навіть зібрав цілу бібліотеку книжок про кіно і спрагло прочитував спеціалізовані журнали з кінорежисури. Проте здійснити бодай щось задля реалізації своєї мрії йому було лячно. Натомість він віддавав увесь свій час і увагу Лісі та її творчій кар’єрі. Під його керівництвом кар’єра художниці почала розвиватися. Вона заробляла все більше і більше, ставала відомішою. А Джеррі так і не вийшов зі стану творчого заціпеніння. Коли Ліса порадила йому піти на режисерські курси, він одразу знітився і відступив. «Не кожному судилося займатися мистецтвом», — сказав він їй — і собі також.

Творчі люди обожнюють творчих людей. Митці-тіні горнуться до свого істинного племені, проте все ніяк не можуть заявити про своє, отримане від народження, право бути там. Дуже часто саме завдяки сміливості, а не таланту, одна людина стає митцем, а інша лише митцем-тінню, і зрештою — ховається від світла, боїться вийти назовні і показати свою мрію навколишньому світу, так ніби від цього вона може розсипатися на друзки.

Митці-тіні часто обирають собі кар’єру, дотичну до бажаного мистецтва, навіть паралельну до нього, проте все ж не саме мистецтво. Помітивши їхнє озлоблення, Франсуа Трюффо[5] наполягав, що критики — це насправді режисери, які зайшли у глухий кут у своїй творчості; саме так було і з ним, коли він працював кінокритиком. Можливо, він має слушність. Письменники за покликанням нерідко займаються журналістикою або рекламою, де вони можуть використовувати свій талант, не роблячи рішучих кроків назустріч омріяній письменницькій кар’єрі. Природжені актори стають менеджерами інших акторів і отримують вторинне задоволення від того, що таки служать своїй мрії, нехай і опосередковано.

Керолін, талановитий фотограф, зробила успішну кар’єру промоутера іншого фотографа, проте ця робота так і не принесла їй щастя. Джин, яка мріяла писати сценарії до художніх фільмів, зайнялася тридцятисекундними рекламними відеосюжетами. Келлі, яка хотіла стати письменницею, проте боялася сприймати власну творчість серйозно, побудувала успішну кар’єру, представляючи інтереси «по-справжньому» творчих людей. Кожна з цих жінок — митець-тінь, і їм потрібно було віддати перевагу власним інтересам і реалізації своїх мрій. Вони це усвідомлювали, проте не наважувалися на такий сміливий вчинок. Їх виховували, готуючи до ролі митця-тіні, і тепер їм потрібно докласти чимало зусиль, щоб позбутися цього відчуття другорядності.

Потрібно бути сильною особистістю, щоб сказати владним батькам, які хочуть якнайкращого для своєї дитини, чи будь-кому іншому, хто уміє нав’язувати свою думку: «Перепрошую! Але я також творча людина!». У відповідь може прозвучати саме те, що ми так боїмося почути: «Звідки ти знаєш?». Звісно, митець-початківець не може цього знати напевно. У нього є лише мрія, передчуття, прагнення і бажання. Дуже рідко знаходяться вагомі докази творчості, проте мрія продовжує жити.

Зазвичай, митці-тіні роками картають себе за те, що так нічого і не зробили задля реалізації своїх мрій. Ця жорстокість до самих себе лише зміцнює статус митця-тіні. Не забувайте, що митця потрібно плекати. Митці-тіні не отримали достатньо піклування. Попри це, вони все ж звинувачують себе у тому, що боялися реалізувати себе.

Послуговуючись перекрученою версією Дарвінського детермінізму, ми переконуємо себе, що справжні митці можуть вижити у найбільш ворожому середовищі і все ж знайти своє справжнє покликання, як поштові голуби, які завжди знаходять потрібний шлях. Це повна нісенітниця. Безліч митців народжують дітей надто рано чи мають їх надто багато, вони надто бідні чи надто віддалені — у культурному і матеріальному сенсі — від того мистецького середовища, в якому вони мали б можливість повністю виявити себе. Ці митці-тіні, які стали такими зовсім не зі своєї вини, чують віддалений поклик мрії, проте не можуть пробратися крізь культурний лабіринт, щоб віднайти її.