Контррозвідка - Андрей Гуляшки

— Буває! — весело розсміявся Славі Ковачев.

— Сміятись нічого,— нахмурився полковник. І, повернувшись до Авакума Захова, занепокоєно спитав: — Як сталося, що ви не помітили очевидної істини?

Авакум попросив дозволу закурити, затягся кілька разів і, помовчавши, відповів:

— Ця справа набагато заплутаніша і темніша, ніж її уявляє собі мій колега Славі Ковачев. Неважко на підставі лише кількох фактів звинуватити людину в смертному гріху. Важче встановити істину, коли незаперечні докази спрямовують слідство по фальшивому шляху.

— Він називає незаперечні докази фальшивими,— розвів руками Славі Ковачев.

— Не перебивайте його! — знову нахмурився полковник. Останнім часом він намагався не курити, бо в нього був високий кров'яний тиск, але не витримав, порився в шухляді, знайшов серед паперів сигарету і з задоволенням прикурив від сірника, якого підніс йому Авакум.

— Нехай мій колега Славі Ковачев викладе все, що сталося, як він собі уявляє,— наполягав Авакум.— Тоді я вкажу ті пункти, де він, цілком очевидно, помиляється. І ви побачите, що істина не така проста, якою здається з першого погляду.

Полковник вмостився у кріслі зручніше і з видимим задоволенням затягся сигаретою.

— Якщо товаришеві Захову картина не ясна, я намалюю все так, як було! — почав у досить високому регістрі Славі Ковачев.— Час між першою і другою годинами ночі. Методій Парашкевов повертається із Зміїці. Це — страшна місцевість, куди недосвідчені люди навряд чи зважились би піти вночі. Вчитель проходить через подвір'я пункту, кидає кілька слів старшині й удає, ніби дуже поснішає. Але, ступивши кілька кроків у темряві, різко повертається і б'є якоюсь залізякою постового міліціонера в карк. Той втрачає свідомість і падає на землю. Тоді Методій Парашкевов виймає з кишені ампулу та рушник, кропить рушник хлороформом і міцно обмотує голову своєї жертви. Таким чином, він гарантує собі кілька годин безпеки і свободу дій.

Це перша картина драми. Другий акт починається так. Методій Парашкевов підходить до вікна. Перший удар по шибці — слабкий. Щоб не зчиняти шуму, Парашкевов б'є залізним предметом. Утворюється отвір, куди можна просунути руку і схопитися за залізний прут. Після того, впершись ногою у стіну, злочинець починає обережно виймати скельця з віконної рами. Упоравшись, він опускається на землю і, щоб відпочити й зібратися на силі, запалює сигарету. Зрозуміло, Парашкевов ховає сигарету в руці. Але час минає. Парашкевов швидко топче недокурену сигарету, знову, підстрибнувши, хапається за залізний прут і, обіпершись об стіну, пиляє сталевою пилкою віконні грати. Вони тонкі, з м'якого заліза. Щоб розпиляти прут, потрібно не більше десяти хвилин. Парашкевов згинає розпиляний прут, і у вікні утворюється отвір, досить широкий, щоб пролізти в кімнату. Все це забирає якихось десять-п'ятнадцять хвилин. Увійшовши до кімнати, він відмикає маленькою відмикачкою невелику шафу з документами та грошима. Викрадає потрібне йому креслення, а щоб надати злочинові кримінального характеру, тобто приховати його шпигунську суть, бере і гроші — дві тисячі левів, які лежать у шафі на верхній полиці. Потім наш герой іде додому — моя хата скраю, нічого не знаю! Лягає спати взутий. На світанку починає готувати ранець, немов збирається на прогулянку або на полювання, а по суті, щоб приховати хлороформ і не бути на місці в перші години після викриття злочину.

Славі Ковачев витер рукою піт із чола й кинув зневажливий погляд на Авакума: «Сподівався знайти слабкі пункти в моїй позиції? Дідька лисого!»

Всі троє помовчали.

— Можна мені кілька зауважень? — спитав Авакум. Полковник кивнув.

Авакум підвівся і повільно заходив по кімнаті — од вікна до дверей і назад.

— Відстань від землі до найнижчої частини вікна становить точно два метри п'ятнадцять сантиметрів. На такій висоті шибку у вікні можна розбити тільки за допомогою палиці, залізного прута чи ще там чого. Її можна розбити й кинутим каменем, якби злочинець не боявся зчинити шум. Уявімо, що злочинець розбив шибку одним із цих способів, і підемо далі.

Відомо, що зовнішня віконна рама, в яку вставлено шибки, виступає тільки на палець над поверхнею стіни. Спробуйте розбити таку шибку! Що з цього вийде? У всіх випадках те саме: більші чи менші скельця неодмінно впадуть на землю. Неодмінно впадуть на землю скалки, не помітні на перший погляд. Але звичайно в таких випадках падають більші уламки. Прошу вас звернути увагу: на землі, безпосередньо під розбитим вікном, не знайдено ні великих уламків скла, ні малих скалок, навіть скляного пилу. Я оглянув усе в лупу і не помітив ніяких слідів битого скла.

Далі. Колега Славі Ковачев твердить, що злочинець просунув руку крізь отвір шибки і, обпершись ногою об стіну, почав виймати шибки з віконних рам і кидати їх на підлогу. Це твердження, по-моєму, безпідставне. І ось чому. Закріпившись на стіні, людина неодмінно, в будь-якому разі, залишить на її поверхні сліди, навіть якщо роззується. Босоніж чи в шкарпетках — однаково — залишаються відбитки або сліди. А на стіні, безпосередньо під розбитим вікном і коло нього, не виявлено ніяких слідів. Я в лупу оглянув поверхню стіни й не помітив нічого схожого на сліди чи то від взуття, чи то від босих або в шкарпетках ніг. Прошу! — Авакум вийняв з портфеля купу фотографій і розклав їх на столі перед полковником.— Це сектори стіни, зняті крізь спеціальний фільтр, щоб було видно пори тиньку. Сектори нумеровані, і якщо розкласти знімки за номерами, складеться вся поверхня отинькованої стіни на висоті одного метра від землі.— Авакум посміхнувся: — Не помітно ніяких слідів від туристських підківок, чи не так? — Він запалив сигарету і знову повільно заходив туди-сюди.— Мій колега Славі Ковачев твердить, що злочинець, схопившись рукою за залізний прут і обіпершись ногою об стіну, другою рукою став виймати скельця з віконної рами і кидати їх на підлогу. Дозволю собі запитати, чому неодмінно на підлогу, а не на землю? Йому було б значно зручніше кидати ці уламки на землю, ніж усередину, в кімнату. Проте облишмо ці подробиці! Чужа душа — темний ліс, хіба вгадаєш чужі наміри? Правда ж? Повернімося до уламків скла, це простіше.

Отже, злочинець виймає великі й малі уламки скла і кидає їх на підлогу. Ми знайшли й надіслали на дослідження два уламки завбільшки з півтори п'яді й щось із десяток менших — з чоловічу долоню. Тепер прошу врахувати дві обставини. По-перше, підлога в Ілязовому будинку вкрита кам'яними плитами. По-друге, відстань від підвіконня до кам'яних плит становить метр і п'ятдесят три сантиметри. Якщо з такої висоти кинути скло на, камінь, звичайно, воно розлетиться на дрібнесенькі скалочки. Кожна з цих скалочок буде значно меншою за чоловічу долоню. А ми знайшли два уламки, на яких умістяться три чоловічі долоні. Я не дуже розуміюсь на склі, але гадаю, що шибки у вікнах Ілязового будинку не з ієнського скла.

Далі. Мій колега Славі Ковачев твердить, що злочинець підпиляв сталевою пилкою середній залізний прут на вікні, а потім зігнув його, щоб зробити отвір. Правильно, на вікні є підпиляний і зігнутий прут. Але я хочу звернути вашу увагу ось на що. Підпиляні місця прута ширші з внутрішнього боку, тобто з боку, повернутого до кімнати. Якщо ви висите за вікном і тримаєте пилку однією рукою, вам буде в тисячу разів зручніше пиляти прут, що заважає, із зовнішнього боку, а не з внутрішнього. По-друге, якщо ви хочете пролізти кудись і вам заважає залізний прут, перепиляний навпіл, ви, зрозуміло, відгинаєте його. Але як ви це робите? Ви неодмінно відігнете кінець прута від себе, а не до себе. З розповіді мого колеги випливає, що злочинець зробив навпаки, тобто відігнув прут до себе. Мабуть, на світі немає такого дурного і невправного злочинця. Проте, припустімо, що наш злочинець найдурніший і найневправніший і тому відігнув прут до себе. В такому разі доречно спитати: як він проліз у кімнату? Адже злочинець рухається всередину, а прут стирчить назовні, протилежно рухові.— Авакум дістав з портфеля фотографію і поклав на стіл.— Судіть самі,— сказав він,—чи може людина пролізти тут, не залишивши на спиляних місцях частинок одягу та шкіри? Про всяк випадок я оглянув ці місця в лупу і не помітив на них ніяких слідів одягу чи крові.

На закінчення хочу зосередити вашу увагу ось на чому. Мій колега Славі Ковачев твердить, що злочинець тримався за залізний прут рукою. Це слушно, та тільки наполовину. Я дослідив прут крізь лупу і не помітив на ньому відбитків пальців або долоні. Зате помітив інше — іржа посередині прута трохи стерта, ніби цього місця торкалися вовняною тканиною. Я знайшов — знову-таки за допомогою лупи — на підвіконні серед залізного пилу кілька синіх ворсинок. Не може бути ніякого сумніву в тому, що злочинець працював У рукавицях. Як бачите, він і не архідурний, і не архіне-вправний! Рукавиці плетені з прядива, пофарбованого в сине.— Авакум сів у крісло. Всі мовчали. Трохи помовчавши, Авакум додав: — 3 усіх цих дрібних зауважень, висловлених на основі незаперечних доказів, можна зробити головний висновок, в якому слід шукати ключа до розкриття злочину: вікно на військово-геологічному пункті розбите не із зовнішнього боку.