Категории
Самые читаемые
RUSBOOK.SU » Научные и научно-популярные книги » История » 100 ключових подій української історії - Д. Журавльов

100 ключових подій української історії - Д. Журавльов

Читать онлайн 100 ключових подій української історії - Д. Журавльов

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 82
Перейти на страницу:

Ніч проти 1 листопада 1918 р., місто Львів, згодом Станіслав, Тернопіль та інші міста і містечка Східної Галичини.

Дійові особи

Державну владу в Галичині репрезентували Карл Георг рейхсграф фон Гуйн (1857–1938; досвідчений австрійський військовий і адміністратор, відзначився на початку Галицької битви 1914 р., згодом у відставці, 1917 р. призначений намісником Королівства Галичини і Лодомерії, з 28 жовтня 1918 р. на чолі ліквідаційної комісії австро-угорської армії на польських землях) і його заступник Володимир Децикевич (1865–1946; український політик і адміністратор, у 1906–1916 рр. очолював галицький департамент міністерства внутрішніх справ у Відні в 1916–1918 рр. заступник намісника Галичини, в 1931–1932 рр. голова Українського католицького союзу).

На чолі українських організацій, що вирішили взяти владу, стояли один із головних батьків-засновників ЗУНР Кость Левицький (1859–1941; голова УНДП, один із найвидатніших політиків, публіцистів Західної України австрійської та міжвоєнної доби, депутат австрійського парламенту, 1918 р. на чолі Української національної ради, перші два місяці існування ЗУНР – голова уряду, згодом очолював делегації ЗУНР на міжнародних конференціях); Олександр Барвінський (1847–1926; ветеран української політики в Галичині, лідер народовців, з 1911 р. на чолі Християнсько-суспільної партії, депутат австрійського парламенту, в уряді ЗУНР державний секретар освіти і віросповідань). Військовою частиною операції керували Дмитро Вітовський (1877–1919; один із засновників «Січей», член УРП, у 1914–1918 рр. сотник УСС, 1919 р. полковник УСС та УГА, державний секретар військових справ ЗУНР); Іван Теодор Рудницький (1887–1951; член Таємного військового комітету 1918 р., згодом сотник УГА, в 1920-х рр. член проводу УВО); начальник штабу повстання Семен (Сень) Горук (1873 або 1875 – після 1920; активний діяч сокільського руху, відзначився на чолі куреня під Лисонею, на Стрипі, під Полуторами, у листопаді–грудні 1918 р. начальник штабу УГА, заарештований 1920 р., помер на Соловках); офіцери Ілля Цьокан (1887 – бл. 1940; сотник УСС та УГА, 1919 р. командир бригади в УГА, в 1930-х рр. виїхав до УРСР, репресований, помер на засланні); Теодор Мартинець (1893 – після 1939; активний член товариства «Просвіта» і «Рідна школа», очолював відділення Земельного банку, 1939 р. репресований радянською владою) та ін.

Передумови події

Улітку 1918 р. польські кола вели активні переговори з австро-угорською владою про передання їм усієї Галичини. Українці не могли примиритися з такою ситуацією, у Львові було скликано кілька народних зборів з вимогами окремого коронного краю в складі імперії для українців, крайових сеймів Галичини і Буковини, греко-католицького єпископату та представників українських політичних партій, на якому було утворено Українську Національну Раду (УНРада) на чолі з Євгеном Петрушевичем. 19 жовтня УНРада видала маніфест, у якому проголосила прагнення до єднання Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття, закликала до співпраці всі національні меншини згаданих територій, аби в майбутньому були забезпечені права нацменшин аж до широкої національно-культурної автономії. Головним осередком УНРади став Відень, адже більшість її членів складали депутати Австрійського парламенту. Проте головні події відбувалися у Львові, де було сформовано представництво УНРади на чолі з Костем Левицьким. Там же діяв створений у вересні Центральний військовий комітет на чолі з І. Рудницьким, який вів активну пропаганду серед військових. 20 жовтня на площі Святого Юра відбувся великий мітинг львів’ян, на якому К. Левицький оприлюднив рішення Української Національної Ради про утворення Української Держави в межах Австро-Угорщини. Не дрімали і поляки – заручившись підтримкою США й Антанти, маючи, на відміну від українців, репутацію «державної нації», вони створили у Парижі Польський національний комітет, а 28 жовтня у Кракові – Польську ліквідаційну комісію, метою якої було проведення вночі з 2 на 3 листопада у Львові збройного виступу із встановленням польської влади, про що було попереджено намісника Галичини й австрійський уряд. Довідавшись про скоре прибуття польської комісії до Львова, Д. Вітовський став наполягати на необхідності негайно брати Львів у руки українців. Увечері 31 жовтня в Народному домі члени УНРади та Центрального військового комітету обговорили результати останніх переговорів Костя Левицького з намісником фон Гуйном. Фон Гуйн відмовлявся передавати владу через відсутність інструкцій з Відня, і українці вирішили спробувати взяти владу попри малу кількість українських військ у Львові та поблизу міста. Змовники могли розраховувати на 3 полки ландверу (15-й тернопільський, 19-й львівський, 41-й чернівецький), 30-й, 50-й та 90-й курені УСС, загальна чисельність яких на 25 жовтня становила 2,4 тис. багнетів. Реально в розпорядженні штабу повстання було ще менше – близько 1,4 тис. осіб. На засіданнях у кам’яниці «Просвіти» на площі Ринок та в Народному домі 35 присутніх командирів отримали бойові завдання для захоплення найважливіших об’єктів у Львові та роззброєння австрійських і угорських підрозділів армії та поліції. Ситуацію ускладнювало незнання багатьма січовиками Львова через їхнє сільське походження, існував ризик збройних сутичок з місцевими поляками.

Хід події

Українські загони почали діяти о 4-й годині ранку 1 листопада. За кілька годин «усуси» досягли вражаючих успіхів – без жодного пострілу було взято ратушу, на якій стрільці Мартинця встановили синьо-жовтий прапор, будинок Галицького намісництва, комендатуру, поліцію, радіостанцію, станцію телеграфу і пошту та розпочали патрулювання вулиць і площ. Війська помираючої імперії не чинили опору і здавали зброю, львівські поляки розгубилися. О 7-й ранку Д. Вітовський рапортував Костю Левицькому про зайняття Львова без жодних людських втрат. Тоді ж Центральний військовий комітет було перейменовано на Українську генеральну команду. Підрозділи УСС також зайняли всі основні міста Східної Галичини.

Удень 1 листопада фон Гуйн передав усю владу в Галичині своєму заступникові українцеві В. Децикевичу і виїхав разом з іншими австрійськими чиновниками і частиною військових до Відня (дехто залишився і згодом став на службу до УГА), Децикевич же передав її Українській Національній Раді, котра проголосила створення ЗУНР – Західноукраїнської Народної Республіки. Увечері у Львові почали збиратися загони польської самооборони, які укріпилися в районі не зайнятого січовими стрільцями вокзалу і стали чекати на підкріплення.

Наслідки події

Створення ЗУНР, за кілька днів – початок вуличних боїв у Львові з польськими підрозділами, війна ЗУНР і Польщі, що хоч і закінчилася зрештою поразкою ЗУНР, проте продемонструвала відвагу і бажання західних українців створити власну правову, демократичну державу всупереч несприятливим геополітичним обставинам.

Історична пам’ять

Добре відома в Західній Україні подія – «Листопадовий чин», щороку відзначається у Львові, існує вулиця з такою назвою, встановлено меморіальні дошки та пам’ятники більшості основних учасників у західноукраїнських містах.

Бій під Мотовилівкою

Дата і місце

18 листопада 1918 р., між селами Солтанівка, Хлібча, Мотовилівка, неподалік міста Васильків (нині райцентр Київської області).

Дійові особи

Авангардом УСС у бою командували сотник Федір Черник (1894–1918; 1916 р. командир кулеметної сотні Легіону УСС, хорунжий, герой бою на горі Лисоня, у серпні 1916 р. у російському полоні, 1917 р. один з організаторів Галицько-Буковинського куреня УСС у Києві, командир кулеметної сотні полку УСС, учасник боїв у січні 1918 р. у Києві проти повсталих більшовиків) та сотник Микола Загаєвич (1892–1918; активний діяч Просвіти, один з організаторів товариства «Січові Стрільці», 1914 р. чотар легіону УСС, 1918 р. сотник армії УНР). Чималу роль відіграли також артилеристи під командуванням кращого артилерійського командира армії УНР Романа Дашкевича (1892–1975; організатор товариства «Січ», з 1915 р. у російському полоні, 1917 р. один з організаторів Галицько-Буковинського куреня УСС у Києві, на початку 1918 р. у складі Запорізького корпусу армії УНР, згодом – Української держави Скоропадського, з вересня 1918 р. знову командир батареї полку УСС, 1919 р. полковник, командир артилерії корпусу УСС, з 1920 р. в еміграції в Австрії, отримав звання генерал-хорунжого армії УНР).

Загоном армії Скоропадського командував підполковник князь Леонід Сергійович Святополк-Мирський (? – після 1943; у листопаді 1917 р. учасник формувания Георгіївського полку, в листопаді – грудні 1918 р. командир 1-ї офіцерської добровольчої дружини в Києві, згодом полковник в армії А. Денікіна, 1920 р. емігрував до Туреччини, 1925 р. мешкав у Болгарії, згодом виїхав до Бразилії, де 1934 р. був начальником 1-ї групи Бразильського сектора Всеросійської фашистської організації, в роки Другої світової війни повернувся до Європи, 1943 р. у чині гауптштурмфюрера командував артбатареєю в складі 1-ї російської національної бригади СС «Дружина» в Білорусії, подальша доля невідома).

1 ... 56 57 58 59 60 61 62 63 64 ... 82
Перейти на страницу:
На этой странице вы можете бесплатно скачать 100 ключових подій української історії - Д. Журавльов торрент бесплатно.
Комментарии
Открыть боковую панель
Комментарии
Сергій
Сергій 25.01.2024 - 17:17
"Убийство миссис Спэнлоу" от Агаты Кристи – это великолепный детектив, который завораживает с первой страницы и держит в напряжении до последнего момента. Кристи, как всегда, мастерски строит