Архiтектурна фантазiя (на украинском языке) - Василий Бережной

Тао переповiв привiтання Євi, дiвчина стримано кивнула, але нiякої радостi на її обличчi вiн не помiтив. I справдi, пiд поглядом Старшої Матерi Євi стало чомусь тоскно, а тут ще й плече почало нити, - таки добряче бебехнула дурна мамонтиха. Потрiбнi були чималi внутрiшнi зусилля, щоб погамувати, перебороти негативнi емоцiї. "Тримайся! - наказала собi Єва. Щоб у них не склалось враження, що ти якась..." Далi думка розпливалася, але головне було цiлком ясно - вона розмовлятиме з космiчними гостями привiтно, але з гiднiстю, як i личить представницi людства.

Що говорив їй Адам - тiльки здогадувалась, поглядаючи на його осяйне обличчя. "Любить, - зiгрiвала думка, - авжеж любить!"

Старша Мати запропонувала прибути на орбiту, i Стерничий кивнув головою, але Єва несподiвано вiдхилила цю пропозицiю, резонно зауваживши, що Тао фактично нiчого не бачив, то чи не краще буде, коли вона спочатку покаже йому планету, ознайомить iз ситуацiєю на Землi... Стерничий закивав головою на знак згоди, але, побачивши, що Старша Мати не розiмкнула вуст, закляк, мабуть, зосередившись на своїй формулi. Хоча мовчанка була зовсiм короткою, Єва зрозумiла: керiвниця експедицiї не любить заперечень.

- Слушно, - сухо обiзвалася Старша Мати. - Ознайомлення з планетою - це наша мiсiя. Тiльки Тао мусить частiше виходити на зв'язок. Щасливо.

Єва аж усмiхнулася - так зрадiла, коли Старша Мати, а з нею i Стерничий втонули в овалi екрана. Перезирнулися з Тао, його обличчя теж осяяла усмiшка. Спасибi долi, вони вдвох, самi! Навiть, мамонти їх не бачать. В поривi нiжностi притулила Долонi до Адамових щiк, прихилила його до себе i, ледь Доторкаючись, провела устами по його устах. Юнак, зацлющивши очi, поцiлував її в щоку, поклав руку на плече.

- Ой, менi болить! - скрикнула Єва. - Мабуть, те сальто...

Обличчя Тао спохмурнiло, заклопотано сказав:

- Зараз полiкуємо.

Повернувшись до неї грудьми, вiн почав ворожити над її плечем, долонi кружляли, наче птахи, i, вiдчуваючи полегкiсть, Єва думала: "Це проста щастя, що ми не розминулися!"

- Ти казала - ознайомиш... - заговорив Тао, коли скiнчив сеанс лiкування.

- Так, мiй Адаме, я покажу тобi... Ти ще ж не бачив Антарктиди?

- Тiльки з орбiти. Снiг i снiг.

- Так от, вирулюй обережно, не зачепи мамонтiв, i стартуй на крижаний континент!

Тао здивовано скинув бровами, коли; Єва запропонувала летiти до Пiвденного полюса. Що там цiкавого в снiгах? Проте нiчого не сказав, тiльки зиркав на неї закоханими очима. Який гострий розум у цiєї земної дiвчини, скiльки енергiї! Як це добре, що вона здогадалась показати йому цей ще не дослiджений континент!

Раптом по кабiнi ударили сонячнi променi - "Птиця" з ночi потрапила в ясний день. Швидко зеленi поля, густi лiси, пагорби i долини втонули у голубому маревi, натомiсть океан розгорнув сувiй синього серпанку, оздобленого блискiтками. Та з наближенням до полярних широт день пригасав, а далi й зовсiм померк у снiговiй заметiлi. Сiра пелена запнула обрiй, довелося пiти на зниження. Єва припала до "ока" i деякий час невiдривно дивилася вниз.

- О, бачу! Бачу! - скрикнула, змахнувши рукою. - Там - ангари.

Тао вiдразу помiтив золотистi цяточки i скерував "Птицю" до них. Виходить, тут, у снiгах... Неймовiрно!

- Що це, мiсто? - спитав, стежачи за свiтловими сигналами внизу, що з цяток розрослися в безконечну гiрлянду.

- Зараз усе побачиш, бери тiльки лiвiше... Так... Зелене свiтло значить вiльно.

Шурхнули у снiговицю, i навстрiч їм попливла гiгантська рурка, на верхнiй дузi якої свiтився зелений рефлектор. Як тiльки "Птиця" пройшла теплу повiтряну запону, рефлектор засвiтився червоним, попереджаючи, що бокс зайнято.

- Оце так... - дивувався Тао, iдучи з Євою просторим свiтлим тунелем. А ми вже тривожились за долю земного людства... Що це за тунелi?

- Ми вступаємо до грандiозного мiста - Крiотауна.

- Крiотауна? - чомусь перепитав фiлiєць.

- Так, це - Крiотаун, крижане мiсто, архiтектурний феномен. Тут живе бiля дев'яти мiльярдiв чоловiк.

- А жiнки? - здивувався Тао.

- I жiнки тут, звичайно, - усмiхнулась Єва. - Це так говорять про все населення. Усiх - майже дев'ять мiльярдiв...

Цифра, мабуть, не справила на зореплавця особливого враження, вiн ще не дуже знався на земних числах, але те, що бачив, дивувало його i захоплювало. З першого ж кроку в очi впадала технiчна могутнiсть i сила. Стiни тунелю поблискували, наче обсипанi снiжинками, але який може бути снiг, коли тут дуже тепло, так само, як i там, на зеленому континентi. Спитав Єву, що то за матерiал, i вона розтлумачила: облицювальне металiчне скло.

Тунель привiв їх до широкого проспекту, i Тао зупинився, немов заворожений. Уздовж проспекту кiлькома рядами вишикувались густолистi дерева, а над ними синiло небо! Духмяний лiтнiй вiтерець обвiвав обличчя, звучала притишена музика. На тротуарах багато людей у яскравому легкому одязi. Однi поспiшають, певне, у справах, iншi - прогулюються. Не встиг юнак розпитати Єву про дерева i небо, як бiля них iз шурхотом зупинився довгий напiвпорожнiй вагон. Власне, цей транспорт скорше нагадував човна, бо нi стiн, анi даху не мав, лише невисокi борти i прозорий козирок попереду. Вони сiли в зручнi м'якi крiсла, i човен рушив. Швидкiсть наростала, юнаковi з Фiлiї здалося, що вони вiдриваються вiд поверхнi проспекту, i тiльки тепер вiн помiтив, що водiя немає, оглянувся - може, позаду? - але й там не було. I нiякої кабiни чи пристрою для керування не помiтив.

- Як вiн рухається? - спитав, прихилившись до Єви.

- Транспортна система Крiотауна - просто чудо, - сказала Єва. - Я точно й не знаю. Магнiтнi силовi пасма...

Тим часом човен справдi пiднявся вгору, вони вже пливли вище дерев, прямуючи в безбережний голубий простiр. Нараз у цьому небi вигулькнув iнший проспект з численними фонтанами посерединi, а вгорi з'явилося iнше небо - по ньому пливли хмари.

- Поспiшаймо, щоб нас дощ не застав. - Ступивши на тротуар, Єва поглянула вгору.

- I тут буває дощ? - здивувався Тао. - Навiщо?

- Кругообiг води. Це одна система: фонтани - небо. Але найважливiша функцiя, мабуть, психологiчна.

- Тобто?

- Створюється iлюзiя нормальних, природних умов життя.

Побiля фонтанiв, попiд їхнiми шумливими струменями, що витворювали все новi й новi фiгури, снували закоханi пари. Взявшись за руки, вони мовчки дивилися на водяне гiлля, що виблискувало у сонячному свiтлi.

- Агов, Єво! - почулося здалеку, i до них, махаючи рукою, протовпився високий рудоволосий хлопець. Побачивши, що Єва не сама, знiтився, притлумив свою радiсть. - Повернулася?

- I не подумаю! - дiвчина стрiпнула волоссям.

- Але ж ти тут?

- Це ось iнопланетянин хоче побачити... Рудоволосий зиркнув на Тао, нiяково осклабився:

- Ти, як завжди, з химерами...

Змахнувши на прощання рукою, вiн зник у багатобарвному людському потоцi. Потiм Єву кiлька разiв зупиняли знайомi жiнки й дiвчата i кожного разу вона вiдкараскувалась, мовляв, не має часу, треба поспiшати. Повiдомлення, що з нею прибулець, нiхто не сприймав серйозно, вважали, що це жарт.