Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Саме так сталося i пiд час великого вiйськового параду в столицi, на Авеню-дель-Прадо, про який розповiли Олесевi Валенто Клаудо i Марта, дiвчина, певна рiч, зi слiв свого батька. Всi фалангiстськi вiйськовi машини, хоч якi вони були потужнi, безпорадно спинилися пiд впливом ультракороткохвильового генератора "Люцифера". Сивий Капiтан довiв цим, що вiн може бути незаперечним господарем становища.

Коли Олесь слухав розповiдь про цей нещасливий для фалангiстiв вiйськовий парад, його вразила одна обставина. Адже й справдi Капiтан мiг тодi зробити все, що завгодно, - i нiхто б не насмiлився чинити йому опiр. Чому ж Ернан Рамiро не здiйснив тодi свого давнього намiру, не помстився на Фернандесi та його поплiчниках? Вiн мав для цього всi можливостi, кривавий каудiльйо не встиг би втекти. Чому Капiтан не зробив цього?..

I одного разу, коли Сивий Капiтан особливо охоче, як здавалося юнаковi, розповiдав йому про механiзми "Люцифера", зокрема, про ще не використанi ним поки що можливостi надпотужного генератора ультракоротких хвиль, Олесь якось майже мимоволi поставив йому це запитання. Спитав - i злякався: а що, коли Ернан Рамiро скаже, щоб вiн не втручався не в свої справи?..

Проте Сивий Капiтан спочатку тiльки задумливо поглянув на Олеся, наче зважуючи, чи зможе юнак зрозумiти його вiдповiдь. А тодi мовив - i Олесь здивовано зауважив, що в його спокiйному, врiвноваженому голосi помiтно бринять дедалi виразнiшi нотки стримуваного гнiву. Немовби першої-лiпшої хвилини той гнiв мiг вихопитися назовнi, незважаючи на витримку i звичне самовладання Ернана Рамiро.

- Чому я не помстився тодi, - питаєш ти, Олесю? Iншими словами, чому я не використав можливостi одним ударом убити i самого Фернандеса, i його найближчих поплiчникiв там, на майданi Кастелара? Так, я мав цю можливiсть. Одна моя електрична мiна, електричний снаряд - i вiд тiєї зграї на балконi й пороху не лишилося б! Ти не знаєш, що таке мої електричнi мiни, та я й не хотiв би, щоб ти побачив їх дiю, Олесю... Але...

Вiн на хвилинку замовк - i юнак побачив, як спохмурнiло його обличчя, коли вiн заговорив далi.

- Але хiба ж це можна назвати помстою? Хiба є щось страшне в самiй смертi? Нiчого! Тiльки дурнi бояться померти, зрозумiй це, Олесю! Якщо смерть приходить одразу, в нiй немає нiчого страшного, бо за якусь мить людина просто перестає щось вiдчувати, наче глибоко заснула. I все! Людина перестала iснувати, її немає. I вона навiть нiколи не зрозумiє, що померла. Що ж, отаку легку смерть я вважав би достатньою для цих мерзотникiв? I вважав би, що то - помста?..

Ернан Рамiро провiв рукою по чолу, вiдкинувши волосся. Вiн помiтно хвилювався.

- Достатня помста за невимовнi страждання, яких цi кати завдали багатьом i багатьом невинним людям? Муки, яких зазнав не тiльки я, а й... О, ти не знаєш, Олесю, що таке повiльне конання на каторжнiй роботi, коли в тебе попереду немає анiнайменшого просвiтку, сама чорна безнадiйнiсть... I вiдомо тiльки одне: незабаром ти помреш так само, як померли твої друзi, твої рiднi, твої любимi, - в тяжкому стражданнi, закатованi фалангiстами...

Олесь боявся проронити слово. Вiн проклинав себе за те, що необережно спитав про помсту. Та хiба ж вiн знав, що це так вплине на Ернана Рамiро?..

А Капiтан уже вiв далi, стискаючи кулаки:

- Нi, смерть була б надто легкою карою для фалангiстських злочинцiв! Я мiг би спопелити їх там, на майданi Кастелара. Але не такою має бути моя велика помста. Вони повиннi вiдчути її перед смертю не менше, нiж вiдчували їхнi жертви! О нi, я маю на увазi не фiзичнi муки, це було б надто примiтивно. Нi, вони мусять вiдчути, як усi зневажають їх, як вiдвертаються вiд них, наче вiд зачумлених! Вони захочуть пити - i нiхто не дасть їм води, вони благатимуть їжi - i нiхто не дасть їм шматка хлiба! Бо всi, всi зрозумiють, ким насправдi є цi негiдники на чолi з Фернандесом, нiкчемнi людцi, сильнi тiльки проти слабих, позбавленi совiстi й душi! I ти побачиш, Олесю, як я й мiй "Люцифер" допоможуть людям зрозумiти це, побачиш. Це й є той шлях, який я обрав собi, шлях месника, що звалить, зрештою, на голови фалангiстської зграї тяжку лавину людської ненавистi. Я розбуджу всiх! Я надихну всiх на помсту! I з задоволенням побачу, як та всенародна помста розчавить фалангiстiв!

Раптом Сивий Капiтан спинився, наче обiрвавши мову. Можливо, вiн вирiшив, що сказав надто багато. Та й справдi, нiколи досi не траплялося, щоб Ернан Рамiро говорив з Олесем про такi речi! Капiтан мiг охоче розмовляти з юнаком про "Люцифер" i його властивостi, про технiку, механiзми, про науковi питання. Але вiн досi завжди уникав того, щоб торкатися чогось особистого, такого, що стосувалося б його внутрiшнього свiту, думок, почуттiв. Адже навiть тодi, коли Капiтан вирiшив познайомити Олеся з iсторiєю Ернана Рамiро, - вiн не сам зробив це, а доручив Валенто Клаудо... I раптом такий вибух пристрастi, якого юнак i сподiватися не мiг, запитуючи Капiтана.

Це вражало, примушувало замислитися. Досi Сивий Капiтан здавався Олесевi надзвичайно стриманою людиною, для якої наче не iснувало нiчого, крiм пристрасного захоплення своїм створiнням, "Люцифером". Та й розповiдь Валенто Клаудо свiдчила теж про те, що Ернан Рамiро протягом усього життя був заглиблений виключно в науковi й технiчнi питання - i нiщо iнше, крiм дружби з Анхело Альваресом та любовi до дружини Хуанiти й сина Лорхе, для нього не iснувало. А може... може, на Ернана Рамiро саме й вплинула трагiчна загибель людей, яких вiн щиро любив?.. Може, саме через це в його душi народилася жагуча ненависть до фалангiстiв, яка, очевидно, настiльки бурхлива, що iнодi проривається крiзь панцир стриманостi, як сталося це й зараз?..

Але було ще й iнше в тiм, що кiлька хвилин тому говорив Сивий Капiтан, i це не могло лишитися для Олеся непомiченим.

Цiлком зрозумiло, що Капiтан говорив "я", "менi", коли розповiдав про тi чи iншi чудеснi властивостi "Люцифера", створеного саме ним. Проте чому вiн так уперто, наполегливо говорив i тепер: "Я мiг би", "Я обрав собi", "Я розбуджу всiх", "Я надихну"... тощо? Як поєднати пiдкреслену стриманiсть Сивого Капiтана, що уникав будь-яких розмов на особистi теми, стояв наче осторонь вiд усяких проявiв почуттiв, з оцим вибухом пристрастi, таким стихiйним, таким особистим, що охоплений ним Капiтан мiг говорити тiльки про власнi намiри, власнi бажання, немов якийсь незаперечний володар, для якого не iснувало нiчого, крiм його всесильної, всеперемагаючої особи?.. "Я", "я" - i знов "я"...

То була дивна, незрозумiла для юнака суперечливiсть в образi Сивого Капiтана, який складався в уявi Олеся. Вона гнiтила його, як щось чужорiдне, щось таке, з чим не мiг погодитися весь внутрiшнiй свiт юнака, вихованого на зовсiм iнших принципах. Тому Олесь нiяково мовчав. I невiдомо, скiльки часу тяглася б та пауза, пiд час якої Капiтан нервово походжав по каютi, а Олесь тiльки час вiд часу пiдiймав на нього очi, коли б Ернан Рамiро не промовив так само раптово, як i замовк перед тим: