1Q82. Книга перша - Харукі Муракамі

Однак спілкування між людьми з двох фракцій незабаром практично припинилося. Бо їхня мета дуже відрізнялася, д проте Фукада не переривав своїх стосунків з радикальними студентами, якими колись керував. Гостро відчував за них відповідальність. Адже це він їх зорганізував і завів у гори префектури Яманасі. Просто покинути їх заради власної зручності не міг. А крім того, нова комуна потребувала коштів з таємного джерела, яке Фукада тримав у своїх руках.

— Можна сказати, що Фукада перебував у своєрідному роздвоєному стані, — сказав сенсей. — У можливість і романтику революції вже в душі не вірив. Але повністю заперечувати її не міг. Бо це означало б повністю перекреслити своє дотеперішнє життя і привселюдно визнати свою помилку. На це він виявився нездатним. Надмірна гордість стала йому на перешкоді, а крім того, він побоювався, що в такому разі між його колишніми студентами виникне розлад. Бо на тому етапі Фукада ще мав до певної міри силу їх контролювати.

З цієї причини він підтримував дружні стосунки між «Сакіґакі» та новою комуною. Фукада залишався лідером першої і водночас перебрав на себе роль радника войовничої комуни. Людина, яка в душі вже не вірила в революцію, й далі проповідувала революційну теорію. Члени войовничої комуни не тільки працювали на полі, але також усерйоз проводили військові тренування та ідеологічне навчання. І, всупереч поглядам Фукади, дедалі більше радикалізувалися. Їхня комуна стала повністю засекреченою, і ніхто сторонній туди не заходив. Служба безпеки поліції поставила її під свій контроль як організацію, що, проповідуючи збройну революцію, вимагає особливої уваги.

Сенсей ще раз глянув на коліна. Потім підвів голову.

— «Сакіґакі» розпалася на дві частини 1976 року. Ері втекла звідти й прибула до нас наступного року. З того часу нова комуна стала називатися «Акебоно».

Тенґо звів голову догори й примружив очі.

— Постривайте, — сказав він. — «Акебоно»… — Таку назву він десь чув. Але пам'ять його зраджувала. Він намацав у ній лише кілька туманних шматків, схожих на факти. — А ця «Акебоно» нещодавно не спричинила якогось інциденту?

— Правду кажете, — погодився Ебісуно-сенсей. — Вчинила збройну сутичку з поліцією в горах поблизу озера Мотосуко. Це відома історія про «Акебоно». Звичайно.

«Збройна сутичка», — подумав Тенґо. Про неї він чув. Це був великий інцидент. Однак подробиць про нього він чомусь не міг пригадати. Хід подій переплутався в часі. Коли Тенґо спробував з усіх сил пригадати, все його тіло наче щось сильно скрутило. Так, ніби верхня й нижня його частини оберталися в протилежні боки. Голову охопив тупий біль, а навколишнє повітря вмить порідшало. Звуки стали глухими, як то буває під водою. От зараз міг статися той «припадок».

— Що з вами? — стривожився сенсей. Його голос долинав страшенно здалека.

Тенґо хитнув головою. І насилу видушив:

— Та нічого, все гаразд. Зараз минеться.

Розділ 11

(про Аомаме)

Саме тіло — святилище для людини

Напевне, людей, які навчилися так майстерно завдавати удару ногою в пах, як Аомаме, можна полічити на пальцях. Його особливості вона вивчала теоретично кожен день, не бракувало їй і реальної практики. Завдаючи такого удару, найголовніше — забути про вагання. І немилосердно, з усієї сили, блискавично нападати на тонке місце супротивника. Так, як Гітлер, зневаживши декларацію Голландії та Бельгії про нейтралітет, ударив у найслабшу частину лінії Мажино й легко змусив Францію капітулювати. Не можна вагатися. Мить вагання рівнозначна смерті.

Взагалі можна сказати, що в жінки майже немає іншого способу, як цей, перемогти наодинці більшого й сильнішого за неї чоловіка. Аомаме в цьому твердо переконана. Ця частина тіла, яку має або носить така істота, як чоловік, — його найбільша слабина. І здебільшого ефективно незахищена. Цією вадою легко скористатися.

Як жінка Аомаме, звісно, конкретно не розуміла, як болить, коли завдають удару в пах. Навіть не здогадувалася. І тільки по реакції та виразу обличчя супротивника приблизно уявляла собі, що це, напевне, великий біль. Здавалось, будь-який сильний чоловік не може його витерпіти. І тому, напевне, втрачає свою самовпевненість.

— Біль тоді такий, що здається, ніби скоро кінець світу. З чимось іншим годі й порівняти. Це щось інше, ніж звичайний біль, — після довгого роздуму, сказав один чоловік, якого Аомаме попросила пояснити.

Якийсь час Аомаме думала про це порівняння. Кінець світу?

— Якщо казати навпаки, то, мабуть, кінець світу — це відчуття того, як тобі завдають рішучого удару в пах? — запитала Аомаме.

— Кінця світу я ще не пережив, а тому точно не можу відповісти, але таке порівняння можливе, — відповів чоловік, неуважно вп'явшись очима в простір. — Це відчуття глибокого безсилля. В очах темніє, боляче, нема рятунку.

Після того Аомаме випадково пізно вночі бачила по телевізору кінофільм «На березі». Американський фільм, створений в 60-х роках, про те, як між Америкою та СРСР вибухла війна, як сила-силенна ядерних ракет величаво, мов летючі риби, полетіли між континентами, зруйнували земну кулю і майже в кожній частині світу поставили людство перед загрозою загальної смерті. Однак із якоїсь причини — можливо, через зміну напряму вітрів — до Австралії на Південній півкулі попіл смерті ще не долетів. Однак його прибуття було тільки питанням часу. Знищення людства не вдавалося нічим відвернути. Люди, які залишилися живими на цій землі, покірно чекали невідворотного майбутнього кінця. Проживали свої останні дні хто як міг. Ось такий сюжет цього безнадійного, похмурого фільму. (Та попри це, переглядаючи його, Аомаме твердо вірила, що в глибині душі всі готувалися до настання кінця світу.)

В усякому разі, дивлячись уночі на самоті цей фільм, вона по-своєму погоджувалася з припущенням, що «рішучий удар ногою в пах справді схожий на таке переживання».

Упродовж чотирьох років після закінчення університету фізичної культури Аомаме працювала у фірмі, що виробляла спортивні напої та здорові продукти харчування, й була центральним гравцем у жіночій команді софтболу — четвертим, найсильнішим, бетером. Їхня команда домоглася непоганих успіхів і кілька разів потрапляла на загальнояпонські змагання «вісімки найкращих». Однак наступного місяця після смерті Тамакі Оцука вона звільнилася з фірми й поставила крапку на своїй кар'єрі софтболістки. Бо зовсім утратила охоту до змагань з цього виду спорту. Вирішила круто змінити й своє життя. За рекомендацією знайомої із старшого курсу університету влаштувалася інструкторкою спортивного клубу в Хіроо.

У ньому вона вела передусім клас, що стосувався фізичного тренування і бойових мистецтв. Членами цього першорядного клубу з високими вхідною платою і членськими внесками було чимало відомих людей. Для жінок Аомаме відкрила кілька класів з техніки самозахисту. Це стало її коником. Виготовила полотняний манекен, схожий на здоровенного чоловіка, пришивши між його ногами чорну робочу рукавицю з двома м'ячиками, щоб надати йому реалістичної подоби, послідовно навчала жінок, членів клубу, завдавати удару ногою в пах. Ударяти швидко, немилосердно й не один раз. Більшості жінок таке тренування надзвичайно сподобалося, і в освоєнні цієї техніки вони досягли помітно високого рівня. Та серед людей, які, нахмурившись, спостерігали цю картину (звісно, більшість становили чоловіки, члени клубу), знайшлися такі, що поскаржилися начальству — мовляв, що не кажи, це вже перебір. Унаслідок цього менеджер викликав до себе Аомаме й дав вказівку утриматися від навчання, як завдавати удару в пах.

— Але ж без цього прийому жінки практично не можуть захиститися від нападу чоловіка, — переконувала вона менеджера. — Загалом чоловіки більші й сильніші. Для жінок миттєвий удар ногою в пах — єдиний шанс перемогти. Так казав і Mao Цзедун. Мовляв, шукайте слабе місце супротивника й, випередивши його, завдайте йому нищівного удару. Іншого способу перемогти армію партизани не мають.

— Як ви знаєте, ми — відомий у столиці першорядний спортивний клуб, — сказав розгублений менеджер. — Більшість його членів — знаменитості. У всьому нам треба зберігати гідність. Найголовніше — імідж. А ось те, як жінки, пронизливо викрикуючи, вчаться вдаряти в пах, незалежно від причини, трохи його підриває. Уже траплялися випадки, коли потенційні члени клубу, навідавшись до нас на оглядини й випадково побачивши ваше заняття, відмовилися від вступу. Хоч би що казав Mao Цзедун або Чингісхан, таке видовище викликає у більшості чоловіків тривогу, роздратування й неприємні відчуття.

Чоловічою тривогою, роздратуванням і неприємними відчуттями Аомаме ніскілечки не переймалася. Адже така неприємність — ніщо в порівнянні з болем насильно зґвалтованої жінки. Однак противитися вказівці менеджера вже не могла. Довелося значною мірою знизити рівень наступальності в техніці самозахисту, яку вона започаткувала. Використовувати манекен заборонялося. Унаслідок цього зміст тренування пом'якшав і перетворився на формальність. Звісно, їй це не подобалося, висловлювали невдоволення і жінки, але позбутися роботи вона не хотіла.